Заміж у покарання - Марія Акулова

Розділ 41

Айлін

Усередині пусто. Навколо тихо. Я сиджу за столом, збочено насолоджуючись темрявою та самотністю.

Поруч зі мною стоїть келих. Я вперше в житті сама відкоркувала пляшку і випила вже половину. Не знаю, наскільки вино було дороге. Його хтось подарував Айдарові. Можливо за послугу, можливо за те, що надасть послугу, коли виникне потреба. Не за гарні очі ж, правда? Хоча у мого чоловіка вони справді гарні. Я в них закохалася швидко.

А тепер так само, як усі люди, користуюся своїм становищем. Це все бридко...

Підношу келих до губ і прокочую язиком легкий ягідний смак.

Ще на столі лежить флешка. Я граюся з нею, як кішка грає з мишкою. Тільки жодна миша не може стати настільки руйнівною зброєю, як ця крихітка.

На ній щось зберігається. Якщо я хочу, щоб провадження Бекіра закрили і мого брата повернули додому, маю зробити так, щоб інформація з неї потрапила на ноутбук чоловіка. Ну і щоб на поверхні накопичувача були його відбитки пальців.

Мені це зробити неважко. Фізично. А морально… Морально я стікаю кров'ю.

Для батька я бездушний інструмент для досягнення цілей. Його так сильно зачепило поведінку мого чоловіка, що пережите приниження вилилося на мене. І найжахливіше, мабуть, що я навіть розумію, чому він відреагував так гостро. Але це по-людськи. З дочками так не можна.

Ні з ким не можна.

Очі наповнюються сльозами. Я закидаю голову і скидаю їх. Прокашлююсь. Опускаю підборіддя, щоб перемкнутися. Дивлюсь у вікно.

Зараз навіть не віриться, що зовсім недавно я жбурляла з балкону стрічку презервативів на цей же газон і вимагала від Салманова якнайшвидше повернутися додому, щоб гарненько мене відтрахати. Це звучить надто легковажно. А звідки взятися легковажності в моєму нинішньому житті?

Для рідного батька, наприклад, я річ. Але якби знав, що в моїх руках знаходиться реальна можливість розпоряджатися життями, — поводився б делікатніше.

Беру флешку пальцями і кручу на умовному світлі, яке потрапляє до кімнати з вулиці. Роблю ще один ковток вина. Я, напевно, вже п'яна, але світ поки не крутиться. Думати ще не складно. А мені хотілося б розслабити змучений думками мозок.

Я не знала, куди подітися після сварки з татом. Вчинила дурість. Ноги понесли за підтримкою до чоловіка. Я знову приїхала під стіни прокуратури. Зустріла асистентку Айдара, яка поверталася з обіду, бо слухавку він не взяв. Двічі.

Вона шляхетно, як здалося спочатку, повідомила, що мій чоловік також на обіді. Навіть уточнила, де. Я рвонула. Не знаю, навіщо. Бо дурепа. Зайшла в ресторан і заціпеніла.

Якось не подумала б, що поки в моєму житті все руйнується, він неквапливо нарізає стейк, з усмішкою слухаючи свою колишню коханку. Або не колишню.

Я запам'ятала цю жінку з нашої першої зустрічі. Я вірила, що між ними все скінчено. І я навіть не знаю, чому досі не валяюся на підлозі у сльозах. Друга ляпас за день вийшла не менш болісним. Для нього навіть руку заносити не довелося.

Я їхала, щоб виплакати образу і огиду на плечі у людини, чиєї підтримки дуже потребувала. А виявилося, мій батько навіть не підозрює, наскільки має рацію.

Він з Айдаром може зустрітися наступного тижня, а на жінку, з якою зять спав вже після весілля з його дочкою, у Айдара час знайдеться завжди.

Я не підійшла, звісно. Розпсихувалась. Поїхала до банку і забрала з шафки те, що залишив Наум. Найімовірніше, він уже в курсі. Не в курсі, що я нічого не вирішила.

Мені просто погано. Хочеться випиляти себе з того, що відбувається навколо. Що б тато там собі не думав, тривога за брата не дає мені ні їсти, ні спати, ні оплакувати власні приниження. Саме тривога з'їдає.

Я знімаю кришечку. Оглядаю металевий наконечник. З клацанням закриваю. Повертаю на стіл.

Слабачка.

Вкотре намагаюся відкинути емоції. Вони зараз не потрібні. Прокручую в голові слова батька і пробую вичавити з них раціональне. І з себе теж вичавити. Мені треба зрозуміти, як допомогти братові. І чоловікові.

Але моя раціональність накочує хвилями. Спочатку я говорю собі, що все потрібно сприймати спокійно, а потім зриваюся в кювет. Господи, він обідає з колишньою коханкою! Він скидає мої дзвінки та обідає з нею! Мого брата побили, мій батько намагається поговорити з ним, я намагаюся йому додзвонитися, а він обідає з колишньою коханкою! Чи все ж таки не колишньої?

Зараз я навіть шкодую, що не підійшла. А чому ж ні? Що дає мені статус дружини? Хіба я не маю права вимагати?

Сама розумію, що не маю.

Ні чорта я не маю.

Під час одного з нападів активності, я зателефонувала за номером незнайомки-Любові. Тої, чий чоловік утримується в СІЗО. Дізналася прізвище, суть звинувачення. Запитала про побиття...

Слухаючи її, забороняла собі перейматися, але це майже неможливо. Я розумію її страх. Відчуваю її біль. Нудить від думки, що причетним до цього може бути мій чоловік. Я ніколи б у житті не полізла вершити правосуддя. Милувати і карати. Я не змогла б нести на своїх плечах цей тягар.