Заміж у покарання - Марія Акулова

Наближається до столу.

– Гей, – гукає. Примушує подивитися у вічі. А мені вже не боляче. Сьогодні й так було надто багато болю. – Ну тобто ти теж вважаєш, що те, що я тебе їбу, зобов'язує підкорятися волі твого батька?

Я давно досягла межі чутливості. На цих словах вже нічого не відчуваю, але щоки спалахують. Серце б'ється об ребра. Бридко.

– Ти зі мною так не розмовляй… – Я попереджаю, а у відповідь отримую усмішку. Від неї мурашки по шкірі. Це те, про що я казала. Я не знаю свого чоловіка. Лише те, що він показує. Сьогодні я довела та показує більше.

– А як з тобою розмовляти, Айлін? Ти думала, завжди буду в попу дути? Будь-яку забаганку – по клацанню? Твою… Батька… Так не працює, рідна. Ти ніби народжувати від мене збиралася? А ти хоча б знаєш взагалі, який я? Ти знаєш, від кого дітей хочеш?

Я навіть не знаю, чи хочу.

– Ні, – відповідаю чесно. - Я тебе зовсім не знаю.

– Ну-то подумай, потрібен тобі такий чи ні. А поки ти моя дружина, не лізь сюди.

Жорсткий погляд. По шкірі мороз.

Навколо знову тиша. Дзвенить. Лякає.

Айдар нахиляється та піднімає флешку. Пускає її по столі до мене. Ловлю.

– Почула мене?

Мовчу.

– Почула, я питаю?

Вдень мене ламав тато. Зараз – Айдар.

Не можу сказати «так». Язик не повернеться.

– Тобто ти їбеш мене, не щоб батькові догоджати, а щоб отак розмовляти?

Встаю зі стільця і швидким кроком іду геть, доки не розплакалася. При ньому ця перспектива лякає до колік.

Злітаю сходами і закриваюся у своїй старій спальні. Сльози знову швидко сохнуть. Не проливаються. А я, може, навіть хотіла б. Раптом так буде легше?

Якийсь час я чую, що Айдар удома. Внизу. Боюся, що підніметься. Натурально боюся.

Потім вхідні двері грюкають. Він знову йде доріжкою і заводить машину.

Мій коханий чоловік їде кудись посеред ночі після жахливої сварки. Мені має бути погано, але я відчуваю полегшення.

_____________________________________

Далі, скоріш за все, вже в неділю!)