Нічний адміністратор - Джон Ле Карре
Стрельскі подумав, що йому, напевно, варто підтримати Прескотта у загальному засудженні дій британців, але він був до такого не схильний. Йому подобався Берр. З такими, як Берр, можна йти в розвідку. Йому навіть почав подобатися Рук, хоч той і був надто скутий. Вони були чудовими хлопцями і провели чудову операцію.
— Джо, цей твій першокласний хлопчина — пробач, не твій, містера Берра — цей благородний чоловік, містер Пайн, має довгу кримінальну історію. Барбара Вандон у Лондоні і її друзі в Ленглі розкопали невтішні матеріали по містеру Пайну. Схоже на те, що він прихований психопат. На жаль, британці йому потурали. Є дані про жахливе вбивство в Ірландії, здається, самозарядною зброєю. Ми не докопалися до суті, бо цю справу зам’яли. — Прескотт зітхнув. Яка ж людська натура все-таки грішна. — Джо, містер Пайн — убивця. Він убиває, краде і перевозить наркоту. Я досі дивуюся, що він так і не скористався ножем, з яким накинувся на твого агента. До того ж містер Пайн — кухар, нічна сова, спеціаліст з ближнього бою і художник. Джо, це класичний набір психопата з багатою уявою. Мені не подобається містер Пайн. Я б не довірив йому свою доньку. У містера Пайна були психопатичні стосунки з коханкою наркоторговця у Каїрі, все закінчилося тим, що він побив її до смерті. Я б не довіряв містеру Пайну, якби він мав виступати нашим свідком, тому я маю серйозні, надзвичайно серйозні сумніви щодо розвідданих, які він надав. Джо, я вже таке бачив. Я проаналізував численні його свідчення, які не підкріплені жодними іншими даними, але саме вони становлять кістяк цієї справи. Такі люди, як містер Пайн, непомітно водять усіх за носа. Вони рідну матір продадуть і при цьому вважатимуть себе непорочними святими. Твій друг Берр багато на що здатен, але він має позахмарні амбіції, тому весь цей час він ліз зі шкіри, щоб не лише підняти на рівень своє агентство, а ще й позмагатися на рівних з великими гравцями. Всілякі махінатори полюють на таких людей у першу чергу. Як на мене, то містер Берр з містером Пайном нечисті на совість. Я не стверджую, що вони навмисно змовлялися, але люди, які перебувають у таємному зв’язку, можуть сильно впливати один на одного, що часто призводить до безцеремонного поводження з правдою. Якби доктор Апостол усе ще був з нами, — ну, як не крути, а він був юрист, хоча, може, трохи і не при своєму розумі, — то, на мою думку, його покази зіграли б важливу роль. Присяжні завжди поблажливо ставляться до тих, хто переродився і навернувся до Христа. На жаль, не судилося. Доктора Апостола вже не можна буде використати як свідка.
Стрельскі намагався відкрити Прескоттові правду.
— Еде, це ж усе вигадки, правда? Домовмося, що вся ця справа гімна не варта. Немає ніякої наркоти, немає зброї, містер Онслоу Роупер ніколи не мав справ з картелями, правоохоронці помилково вийшли не на ту людину, і так далі.
Прескотт сумно посміхнувся, немов хотів сказати, що аж так далеко він не хотів заходити.
— Джо, мова йде про докази. Такою є робота юриста. Пересічний громадянин може дозволити собі все сприймати на віру. Юрист повинен покладатися виключно на доказовість. Я б так це описав.
— Звісно, — Стрельскі також посміхався. — Еде, дозволиш дещо додати? — Він нахилився вперед у своєму шкіряному кріслі і розвів руками, немов хотів продемонструвати свою великодушність.
— Звичайно, я слухаю.
— Еде, розслабся, будь ласка. Не накручуй себе. Операція «П’явка» мертва. Її вбило Ленглі. А ти всього лише власник бюро ритуальних послуг. Я це розумію. Операція «Флагман» триває, але в мене немає доступу до її матеріалів. Здогадуюся, ти такий доступ маєш. Еде, ти хочеш обвести мене навколо пальця? Послухай, це далеко не вперше, коли мене намагаються обдурити, тому можемо обійтися без прелюдій. Мене обмахлярювали безліч разів у найрізноманітніші способи, я вже на цьому зуби з’їв. Цього разу це вирішили зробити Ленглі і якісь непорядні британці. Не говорячи вже про деяких колумбійців. Минулого разу Ленглі діяло в парі ще з чортзна-ким, можливо, бразильцями, ні, це були кубинці, вони зробили нам кілька послуг у давні невеселі часи. Ну а ще перед тим Ленглі скооперувалося з дуже-дуже багатими венесуельцями, але, гадаю, там було ще й декілька ізраїльтян, хоча, якщо чесно, то я вже й забув, та ще й документи десь загубилися. Мені здається, операція називалася «Безвідмовний», але я не входив до числа обраних, які мали доступ до матеріалів.
Він неабияк розлютився, але почувався дуже добре і комфортно. Глибоке шкіряне крісло Прескотта — це була просто мрія, він міг би сидіти в ньому вічно, насолоджуючись розкішшю цього офісу на верхньому поверсі, де не доводиться проштовхуватися крізь натовпи людей, і немає голого інформатора на ліжку з витягненим і зав’язаним язиком.
— Еде, ти ще забув мені сказати, щоб я тримав язика за зубами, — продовжив Стрельскі. — Бо якщо я прохоплюся, мені буде непереливки і з пенсією можна буде попрощатися. А якщо я дійсно забагато вибовкаю, то не буде іншого виходу, як пристрелити мене до бісової матері. Еде, я все це чудово розумію. Я засвоїв правила. Еде, зробиш мені послугу?
Прескотт не звик слухати, не перебиваючи, і робив комусь послуги лише тоді, коли точно міг розраховувати на те ж саме у відповідь. Але він завжди безпомилково помічав лють і знав, що з часом вона зазвичай стихає як у людей, так і у тварин, тому вирішив вичікувати, продовжувати посміхатися і відповідати розсудливо, так ніби перед ним сидить неконтрольований шаленець. Він також знав, що дуже важливо не виказувати своєї стривоженості. Врешті-решт з внутрішнього боку його столу була червона кнопка, якою він завжди міг скористатися.
— Джо, для тебе — будь-що, — ввічливо відповів він.
— Еде, не змінюйся. Ти потрібен Америці таким, яким
