Нічний адміністратор - Джон Ле Карре
Берр спостерігав, як Бредшоу набирає номер. Перед цим він трохи пошукав у величезному столі з інкрустацією, від-кидаючи вбік рахунки і листи. Потім підніс пошарпану телефонну книгу до блідого світла настільної лампи і, наслинивши палець, почав гортати сторінки у пошуках літери «М».
Відтак, насупившись від злості і зарозумілості, Бредшоу прокричав у слухавку:
— Мені потрібен містер Морок. Містер Джеффрі Морок. Сер Ентоні Джойстон Бредшоу хоче поговорити з ним про невідкладну справу. Тому поворушіться, гаразд?
Берр спостерігав, як пиха Бредшоу поступово вивітрюється, а рот повільно відкривається.
— Хто це? Який інспектор? Що сталося? Передайте слухавку Мороку. Це терміново. Щоі
А потім, коли Берр почув впевнений Руковий голос з легким акцентом, який лунав з іншого кінця дроту, його уява вже змальовувала цю сцену: Рук у своєму офісі стоїть біля телефону, ліва рука випрямлена по шву, голова рівно — він завжди розмовляв телефоном, немов стояв на плацу.
А нікчемний Гаррі Полфрі з блідим обличчям і невимовним бажанням прислужити чекає на свою чергу.
Бредшоу кинув слухавку, до нього повернулась впевненість.
— Пограбування, — оголосив він. — поліція на місці. Звичайна процедура. Містер Морок затримався на роботі. Йому вже повідомили. Все абсолютно нормально. Вони мені так сказали.
Берр посміхнувся.
— Сер Ентоні, вони так завжди говорять. Ти ж не сподівався, що вони порадять тобі збирати речі і якомога швидше линяти звідси, правда?
Бредшоу впився в нього поглядом.
— Чортзна-що! — пробурмотів він, повертаючись до лампи і телефонної книги. — Повна ахінея. Якась дурнувата гра.
Тепер він набрав номер офісу Морока і Берр знову уявив собі картину, як цього разу слухавку піднімає Полфрі, граючи свою зіркову роль вірного агента Рука; Рук нависає над ним, слухаючи розмову з іншого телефону; потім кладе руку Полфрі на плече і дивиться на нього своїм ясним поглядом, заохочуючи виголосити відрепетирувані репліки.
— Гаррі, мені потрібно поговорити з Мороком, — сказав Бредшоу. — мені потрібно з ним терміново поговорити. Питання життя і смерті. Де він?.. Як це ти не знаєш? Бляха, Гаррі, та що з тобою таке? У його домі сталося пограбування, там поліція, вони йому телефонували, де ж він є? Не затикай мені рота своїм оперативним гімном! Я сам оперативник! Знайди його!
Для Берра настає довга тиша. Бредшоу притис слухавку до вуха. Його обличчя стало нещасним і наляканим. Полфрі грає свою чудову роль. Не говорить, а шепоче, як і навчили його Берр та Рук під час репетицій. Він промовляє від щирого серця, бо для Полфрі ці слова були правдою:
— Тоні, ради Бога, звільни лінію зв’язку! — вимагав він таємничим голосом, потираючи ніс кісточками вільної руки. — Кулька луснула. На Джеффрі і Ніла чекає серйозне покарання. Берр з компанією звинувачують нас у всіх смертних гріхах. Коридорами ганяють якісь люди. Більше не телефонуй. Нікому більше не телефонуй. У вестибюлі поліція.
А потім настала найкраща мить: Полфрі поклав слухавку — чи, може, Рук зробив це за нього — і Бредшоу так і застиг на місці, притиснувши до вуха німу слухавку і трохи привідкривши рота, щоб краще чути.
— Я приніс зі собою всі документи, якщо ти хочеш на них подивитися, — ґречно сказав Берр, коли Бредшоу перевів свій погляд на нього. — Я не маю права тобі їх показувати, але, визнаю, від цього я отримаю неабияке задоволення. Коли я говорив про сім років, то дещо оптимістично оцінив ситуацію. Гадаю, це йоркширська кров зробила мене не схильним до перебільшень. Думаю, ти отримаєш не менше десяти.
Берр говорив впевненіше, але не швидше, і почав неспішно розвантажувати свій портфель, витягуючи по одній папці за раз, немов фокусник. Іноді він відкривав папку і замовкав, щоб переглянути якийсь лист, перш ніж покладе її на стіл. А іноді усміхався і хитав головою, немов хотів сказати: «Можете у таке повірити?»
— Дивовижно, як можна розкрутити таку справу, як ця, маючи дуже обмежені ресурси, — уголос роздумував Берр, продовжуючи роботу. — Ми зі шкури лізли, я і мої хлопці та дівчата, а всім байдуже. Як об стіну горохом, і так щоразу. У нас проти Морока були беззаперечні докази ще... — він зробив паузу, щоб посміхнутися, — ще в сиву давнину. А ви, сер Ентоні, гадаю, були у нас на прицілі ще з тих часів, коли у мене не росла борода і я ходив до школи. Розумієте, я вас по-справжньому ненавиджу. Існує багато людей, яких я хотів би закинути за ґрати, але мені це ніколи не вдасться. Але ви, ви зовсім не такий, як інші, так завжди було і так є й досі. Ви ж це усвідомлюєте, правда? — Його увагу привернула інша папка і він відволікся на хвилинку, щоб її переглянути. — І тут раптом задзвонив телефон, — саме була обідня перерва, але я, дякувати Богу, був на дієті — і хтось з прокуратури, про кого я лише краєм вуха чув, сказав:
«Леонарде, привіт, чому б тобі не метнутися у Скотленд-ярд, не взяти собі кілька завзятих поліцейських і не розібратися з тим Джеффрі Мороком? Леонарде, настав час почистити нарешті Вайтголл, позбутися від усіх цих прогнилих чиновників з їхніми сумнівними зв’язками на стороні, на зразок сера Ентоні Джойстона Бредшоу, і показати приклад всьому світові. Американці так роблять, то чому ми не можемо? Настав час продемонструвати серйозність наших намірів, не озброювати більше наших майбутніх противників, ну і так далі». — Він дістав іншу папку, позначену написами «Цілком таємно», «Охорона» і «Не для копіювання», і любовно поплескав її по корінцю. — Морок зараз перебуває під так званим добровільним домашнім арештом. Час виливати душу, хоча ми це називаємо іншим словом. Коли ми маємо справу з колегами, то полюбляємо розширити habeas corpus[98]. Час від часу доводиться підлаштовува-ти закони під себе, інакше нічого не досягнеш.
Не буває двох
