Нічний адміністратор - Джон Ле Карре

— Джо, що тобі британці розповідали про цього чоловіка, який працював для них під прикриттям? Про Пайна, того хлопчину з безліччю імен?

Стрельскі одразу ж помітив, що Ед використав минулий час.

— Та нічого такого, — відповів Стрельскі.

— Але що саме ти знаєш? — запитав Прескотт як чоловік чоловіка.

— Він не був професіоналом. Він був добровольцем, щось таке.

— Людина з вулиці? Джо, я таким ніколи не довіряв. Коли розвідувальне управління удостоювало мене честі і зі мною час від часу консультувалися — ще сто років тому, за часів «холодної війни» — я завжди радив їм з пересторогою ставитися до так званих перебіжчиків з Радянського Союзу, які кричали, що хочуть зробити нам подарунок. Джо, що ще вони тобі про нього розповідали, чи інформація про нього — таємна?

Стрельскі навмисно виглядав абсолютно незворушним. З такими, як Прескотт, інакше не можна було: відбивай удари, поки не збагнеш, що вони хочуть від тебе почути, а потім або скажи це, або мовчи, посилаючись на п’яту поправку до конституції, або пошли їх під три чорти.

— Вони розповідали мені, що трохи переписали йому біографію, — відповів він. — Додали вигаданих фактів, щоб його особа була привабливішою для нашої мішені.

— Джо, хто тобі це розповідав?

— Берр.

— А Берр розповідав тобі, що саме у цій біографії?

— Ні.

— А чи він уточнював, що саме про нього правда, а що — вигадані факти?

— Ні.

— Джо, пам’ять буває оманливою. Намагайся пригадати. Він тобі розповідав, що цей чоловік нібито скоїв вбивство? Можливо, і не одне?

— Ні.

— Розповсюджував наркотики? І в Каїрі, і в Британії? Можливо, також і в Швейцарії? Ми це перевіряємо.

— Він не вдавався в деталі. Просто сказав, що вони підготували для цього хлопця підставну біографію, і що тепер через Апостола можна очорнити одного з Роуперових поплічників, а тоді Роупер цілком можливо, може найняти цього хлопчину як підписанта. Роуперу завжди потрібна людина для підписування документів, ось Пайнові її і дали. Роупер любить тих, у кого рильце в пушку. От вони йому такого й підкинули.

— Отже, британці співпрацювали з Апостолом. Я про це не знав.

— Звичайно. Ми влаштували з ним зустріч. Берр, агент Флінн і я.

— Джо, це було розумно?

— Це була співпраця, — відповів Стрельскі з натиском. — Ми ж співпрацювали, пригадуєш? Тепер усе трохи пішло шкереберть. Але тоді ми проводили спільне планування.

Час зупинився, коли Ед Прескотт намотував кола у своєму величезному кабінеті. Затемнене броньоване скло на вікнах товщиною в один дюйм перетворювало ранішнє сонячне світло на сутінки. Зачинені подвійні двері були зроблені з арматурної сталі. Стрельскі пригадав, що у Маямі — сезон пограбувань. Групи людей в масках вдиралися у будинок, обдирали всіх до нитки, а потім ще й хапали все, що потрапляло їм під руку. Стрельскі роздумував, чи варто йому сьогодні по обіді іти на похорон Апостола. Година була рання, тому часу подумати було вдосталь. Після цього він задумався, чи не повернутися йому назад до дружини. Коли справи йшли геть кепсько, Стрельскі завжди над цим задумувався.

Іноді, коли вони були далеко одне від одного, таке життя йому нагадувало умовно-дострокове звільнення. Це не була свобода, й іноді йому спадало на думку, що в’язниця — не найгірший варіант. Він подумав про Пата Флінна і пошкодував, що не має його холоднокровності. Пат так призвичаївся до свого статусу вигнанця, як інші люди призвичаюються до слави і грошей. Коли йому сказали, щоб він не приходив в офіс, поки не з’ясується ця ситуація, Пат подякував, потиснув усім руки, прийняв ванну і випив пляшку ірландського віскі. Цього ранку, все ще напідпитку, він зателефонував Стрельскі, щоб попередити про нову вушну інфекцію, яка поширюється Маямі. Вона називається ву-хінея, — сказав Пат, — і виникає, якщо слухати надто багато придурків з Вашингтона. Коли Стрельскі запитав, чи не чув він нічого нового про судно «Ломбарді» — наприклад, що хтось його захопив, потопив чи облюбував — Флінн видав найкращу свою пародію на випускника елітного американського університету, яку Стрельскі коли-небудь чув: «О, Джо, от нечемний хлопчик, ти ж мав би знати, що не пасує запитувати про такі таємні операції, з твоїм-то допуском до секретних матеріалів». Звідки, чорт забирай, Пат бере всі ці голоси? Можливо, якби я випивав пляшку ірландського віскі на день, то теж би так навчився. Заступник помічника міністра юстиції Прескотт намагався видати якісь нові слова, тому Стрельскі вирішив, що, мабуть, вартує послухати.

— Джо, вочевидь, Берр не так охоче поширював інформацію про містера Пайна, як ти про доктора Апостола, — з колючим докором сказав він.

— Пайн і Апостол — інформатори різних типів. їх абсолютно не можна порівнювати, — відрубав Стрельскі, із задоволенням помітивши, що почувається розкутішим. Мабуть, це йому допоміг жарт Флінна про вухінею.

— Джо, поясни детальніше.

— Апостол — безповоротно зіпсований негідник, а Пайн — благородний хлопець, який пішов на ризик заради гідної справи. Берр на цьому дуже наполягав. Пайн — оперативник, колега, член сім’ї. Апо ніхто не вважав частиною сім’ї. Навіть його донька.

— Джо, цей Пайн — це та сама людина, яка майже розірвала на шматки твого агента?

— Це напруга далася взнаки. Була розіграна велика сцена. Мабуть, він трохи погарячкував, узяв усе надто близько до серця.

— Це тобі Берр так сказав?

— Ми так зрозуміли ситуацію.

— Що ж, Джо, дуже щедро з твого боку. Найнятого тобою агента побили так, що лікування обійшлося у двадцять тисяч доларів плюс тримісячний лікарняний і плюс судовий позов, а ти стверджуєш, що його нападник трохи погарячкував. Деякі випускники Оксфорду іноді неабияк уміють переконувати своїми аргументами. Леонард Берр ніколи не здавався тобі дволиким?

«Усі вже в минулому, — подумав Стрельскі. — І я також».

— Я не знаю, що це означає, — збрехав він.

— Недостатньо відвертий? Нещирий? Лукавий?

— Ні.

— Оце й усе — ні?

— Берр — хороший оперативник і хороша людина.

Прескотт почав намотувати ще одне коло кабінетом.

Оскільки він також був хорошою людиною, йому важко було приймати неприємні факти з життя.

— Джо, у нас з британцями виникли певні непорозуміння. На рівні правоохоронних