Нічний адміністратор - Джон Ле Карре

моїми даними, тобі виділено сто двадцять срібняків з фонду підтримки продажних шкур, а опісля — Юдине дерево. Бо знаючи те, що знаю я, а ти не знаєш, але от-от дізнаєшся, я одне можу сказати напевно — тобі настав остаточний і безповоротний гаплик. — Він випустив краватку і скочив на ноги. — Ти в стані читати? Твої очі як в тумані. Це ти так боїшся чи розкаюєшся? — Берр підскочив до дверей і взяв чорний портфель. Він належав Ґудгью і виглядав дуже зношеним, бо його власник чверть століття провозив у велосипедному багажнику. А ще на портфелі виднілися залишки вже майже повністю вицвілого офіційного герба. — Чи, може, надмірне пияцтво зробило тебе сліпуватим, га? Сядь тамі Ні, mymi Тут краще світло.

Берр супроводжував свої слова діями, перетягаючи Пол-фрі з місця на місце, як ганчірну ляльку, то підхоплюючи його попід руки, то знову кидаючи його тушу на лавку.

— Розумієш, Гаррі, я сьогодні не в настрої церемонитися, — пояснив він з нотками вибачення. — Доведеться тобі потерпіти. Це, мабуть, через мої постійні думки про те, як саме у цю хвилину Роуперові посіпаки здирають з мого хлопчини Пайна десяту шкуру. Я, мабуть, уже застарий для цієї роботи. — Він кинув на стіл папку. На ній червоним було написано: «Флагман». — Я хочу, щоб ти уважно прочитав ці документи, але їхній зміст зводиться до одного-єди-ного речення: Гаррі, ти в повній дупі. Реке Ґудгью — зовсім не такий простак, як ви всі собі думали. У нього під кашкетом таке, що нам і не снилося. А тепер читай.

Полфрі почав читати, але справа ця давалася йому нелегко, на що і розраховував Берр, коли вирішив витратити стільки часу і зусиль, щоб вибити бідоласі ґрунт з-під ніг. Ще навіть не закінчивши читати, Полфрі раптом зайшовся плачем. Його сльози котилися так рясно, що аж подекуди порозмивали написи, зроблені від руки, якими починалося і закінчувалося фальшиве листування: «Високоповажний міністре» і «щиро ваш».

Поки Полфрі все ще ридав, Берр дістав наразі не підписаний ордер міністерства внутрішніх справ. Це не був ордер необмеженої дії. Він лише дозволяв провести технічні втручання щодо трьох телефонних номерів, двох у Лондоні і одного в Саффолку. Результатом такого втручання була б переадресація всіх дзвінків, зроблених на ці номери, на четвертий номер, зазначений в ордері. Полфрі витріщився на ордер і похитав головою, намагаючись видати звуки, які б означали «ні».

— Це номери телефонів Морока, — заперечив він. — Заміський дім, квартира, офіс. Я не можу це підписати. Він мене вб’є.

— Гаррі, якщо ти не підпишеш, то тебе вб’ю я. Бо якщо ми робитимемо все офіційно і понесемо цей ордер на підпис міністру, то той одразу ж побіжить до дядечка Джефф-рі. А це нам зовсім ні до чого. Ти особисто підпишеш документ, у тебе є такі повноваження за особливих обставин. І я особисто дуже надійним кур’єром надішлю цей ордер слухачам. А ти особисто проведеш тихий вечір у товаристві мого друга Роба Рука в його офісі, щоб у тебе раптом не виникла спокуса за своєю старою доброю звичкою здати цю інформацію. А якщо ти таки вирішиш рипнутися, то мій добрий товариш Рук, найімовірніше, прикує тебе до батареї і не відпустить, поки ти не покаєшся у всіх своїх численних гріхах. Він церемонитися не буде. Ось тут. Візьми мою ручку. Молодець. У трьох примірниках, будь ласка. Ти ж знаєш цих чиновників. З ким зі слухачів ти зазвичай працюєш?

— Ні з ким. З Мейзі Воттс.

— Хто така ця Мейзі? Я тепер не в курсі.

— Перша дама. Навколо неї все крутиться.

— А якщо Мейзі нема? Якщо вона пішла на обід з дядечком Джеффрі?

— Тоді з Ґейтсом. Ми називаємо його Перлинка. — Полфрі злегка посміхнувся. — Перлинка ще трохи дитинка.

Берр знову підняв Полфрі і важко опустив його біля телефону.

— Зателефонуй Мейзі. Ти ж завжди так робиш у надзвичайних ситуаціях, правда?

Полфрі пробелькотав щось схоже на «так».

— Скажи, що потрібно терміново санкціонувати ордер, який зараз доставить кур’єр. Вона повинна все зробити сама. Або нехай це зробить Ґейтс. Жодних секретарів, жодних узгоджень, обговорень чи здивованих очей. Повна німа покірність. Скажеш, що підписано тобою, а вище міністерське підтвердження от-от надійде. Ти чого хитаєш головою? — Він дав йому ляпаса. — Мені не подобається, коли ти, дивлячись на мене, хитаєш головою. Не роби такого.

Полфрі зболено посміхнувся і підніс руку до вуст.

— Леонарде, це все виглядатиме як один великий жарт. Особливо у такій важливій справі. Мейзі любить посміятися. Та і Перлинка також. «Ей, Мейзі, у мене тут така історійка! Ти вухам своїм не повіриш!» Розумна жінка, сам розумієш. їй швидко стає нецікаво. Вона нас усіх ненавидить. Тільки й думає, хто ж наступний у черзі на гільйотину.

— Тоді сам це все і розгрібай, — сказав Берр, дружньо поклавши руку на плече Полфрі. — Гаррі, головне — не крути переді мною хвостом, інакше наступним у черзі на гільйотину станеш ти.

Вдаючи абсолютну покірність, Полфрі підняв зелену слухавку апарату внутрішнього телефонного зв’язку і, під пильним поглядом Берра, набрав п’ять цифр, які всім стукачам навколо Темзи передаються з молоком матері.

28

Заступник помічника міністра юстиції Ед Прескотт був справжнім чоловіком, як і більшість випускників Єлю його покоління. Тому коли Джо Стрельскі увійшов у його великий білий офіс у центрі Маямі, прочекавши півгодини в приймальні, Ед одразу ж сказав йому новину, як чоловік чоловіку, без нескінченного переливання з пустого в порожнє. Ед рубав з плеча, як і належить справжньому чоловікові, чи то нащадку давнього роду з Нової Англії, як Прескотт, чи простаку з Кентаккі, як Стрельскі.

— Джо, щиро кажучи, ці хлопці намахали мене також: викликали сюди з Вашингтона заради цієї операції, змусили мене відмовитися від спокусливої пропозиції, і це тоді, коли всі, реально всі, навіть великі цабе, мають потребу в роботі. Джо, мушу сказати тобі, ці люди повелися з нами нечесно. Тому я хочу, щоб ти розумів, що ми в цьому лайні разом. У тебе на цю справу пішов рік життя, а до того часу, як я залагоджу всі справи, і в мене піде. А в моєму віці, Джо... Один чорт знає, скільки мені ще лишилося.

— Еде, мені дуже шкода, — сказав Стрельскі.

Навіть якщо Ед