Нічний адміністратор - Джон Ле Карре
— Я не маю жодних сумнівів щодо цього інформатора, — відрубав Ґудгью, ще більше заганяючи себе в кут. — Інформатор — надзвичайно віддана людина, яка пішла на величезні особисті жертви заради своєї країни. Я наполягаю, щоб до інформатора прислухалися, поставилися з довірою і, використовуючи надані ним розвіддані, почали негайно діяти.
Морок знову заволодіває ситуацією. Він спочатку дивиться на обличчя Ґудгью, потім на його руки, які лежать на столі. І Ґудгью, який перебував у надзвичайно напруженому стані, здалося, що Морок хотів би повидирати йому нігті.
— Що ж, щодо вашої неупередженості, то тут все очевидно, — сказав Морок і глянув на міністра, щоб переконатися, що той почув, як Ґудгью сам у всьому зізнався. — Я не чув такого гучного освічення у сліпому коханні ще від... — він озирнувся до Марджорема, — як там його звати? Того злочинця в бігах? У нього стільки імен, що я ніяк на запам’ятаю, яке з них справжнє.
— Пайн, — сказав Марджорем. — Джонатан Пайн. Він уже декілька місяців перебуває у міжнародному розшуку.
Морок знову заговорив до Ґудгью:
— Рексе, ви ж не хочете сказати, що Берр увесь цей час прислухався до слів цього Пайна, правда? Цього не може бути. На нього ніхто не ведеться. З таким же успіхом можна повірити першому-ліпшому п’яничці з вулиці, коли той присягається, що йому не вистачає грошей, щоб доїхати додому.
Вперше Марджорем і Морок усміхнулися разом. Здавалося, вони досі не могли повірити, що такий розумник, як старий Реке Ґудгью, допустився такої непоправної помилки.
У Ґудгью було таке відчуття, нібито він сам стоїть у величезній порожній залі, чекаючи на тривалу публічну екзекуцію. Звідкись здалеку до нього долинають слова Морока — той намагається допомогти йому, пояснюючи, що так часто трапляється, коли справа потребує узгодження на найвищому рівні, розвідка відкриває карти щодо своїх інформаторів.
— Рексе, поставте себе на їхнє місце. Хіба вам не хотілося б знати, що купив Берр, — коштовності чи фальшивку? Бо ж не можна сказати, що у Берра інформаторів — хоч греблю гати. Він, мабуть, віддав йому весь свій річний бюджет одним платежем. — Він повернувся до міністра. — Пайн має багато талантів, і один з них — підробляти паспорти. Він приходив до нас приблизно півтора року тому з якоюсь історійкою про партію надсучасної зброї для Іраку. Ми перевірили, нам не сподобалося, і ми вказали йому на двері. Якщо вже зовсім щиро, ми подумали, що у нього не всі вдома. Кілька місяців тому він знову об’явився — тепер він уже був майстер на всі руки в маєтку Діккі Роупера в Нассау. Підпрацьовував репетитором його сина, до хлопчика непросто було знайти підхід. А у вільний час сплітав всілякі історійки, що компроментують Роупера, і намагався їх збути на агентурних базарах.
Морок зазирнув у папку, щоб переконатися, що він усе достовірно розповідає:
— Послужний список у нього нічогенький. Убивство, багаторазові крадіжки, перевезення наркотиків, незаконне використання багатьох паспортів. Сподіваюся, він не планує виступати як свідок і присягатися, що робив це все для британської розвідки.
Мізинець Марджорема послужливо вказав на запис внизу сторінки. Морок помітив його і кивнув на знак вдячності за нагадування.
— Ага, з ним пов’язана ще одна дивна історія. Коли Пайн був у Каїрі, він знався із чоловіком на ім’я Фредді Гамід, це один із сумнозвісних братів Гамідів. Пайн працював у його готелі. Ймовірно, продавав і його наркоту також. Наша людина в Каїрі на прізвище Оґілві стверджує, нібито є серйозні підстави думати, що Пайн убив коханку Гаміда. Мабуть, відлупцював її до смерті. Повіз її на вихідні в Луксор, а потім у пориві ревнощів убив. — Морок знизав плечима і закрив папку. — Пане міністре, ми говоримо про дуже ненадійну людину. Мені не здається, що варто просити прем’єр-міністра санкціонувати радикальні дії, аргументуючи це сфабрикованою інформацією Пайна. Просити вас про це я також вважаю недоречним.
Усі подивилися на Ґудгью, але багато хто відвів погляд, щоб не ганьбити його. Здавалося, найбільше його станом перейнявся Марджорем. Міністр щось говорив, але Ґудгью був надто виснажений. «Можливо, це і є те, що з тобою робить зло, — подумав Ґудгью. — Воно тебе виснажує».
— Рексе, ви повинні відстояти свої інтереси, — незадо-волено сказав міністр. — Берр пов’язаний з цією людиною чи ні? Сподіваюся, він не має жодного стосунку до його злочинів. Що ви йому пообіцяли? Рексе, я наполягаю, щоб ви залишилися. Останнім часом британська розвідка надто часто наймає злочинців на певних умовах. Не смійте повертати його в цю країну. Берр сказав йому, на кого він працює? Він, мабуть, ще й принагідно дав йому мій номер телефону. Рексе, поверніться. — Здавалося, двері були неймовірно далеко. — Джеффрі казав, що він був у якихось спеціальних військах в Ірландії. Тільки цього нам бракувало. Ірландці будуть нам дуже вдячні. Рексе, заради Бога, ми заледве розпочали обговорення питань порядку денного. Нам потрібно прийняти важливі рішення. Рексе, так не можна. Це зовсім на вас не схоже. Рексе, я ні на чиєму боці. До побачення.
Дякувати Богу, повітря на сходах прохолодне. Ґудгью спирається на стіну і напевно посміхається.
— Сер, ви, мабуть, втомилися і вже не можете дочекатися вихідних, — з повагою говорить швейцар.
Зворушений його добротою, Ґудгью насилу добирає слова для люб’язної відповіді.
Берр працював. Його біологічний годинник був досі налаштований на середньоатлантичний час, його душа була поруч з Джонатаном, яких мук тому б не доводилося зараз зазнавати. Проте його інтелект, воля і винахідливість були повністю спрямовані на діло.
— Завдяки твоєму другу все пішло коту під хвіст, — прокоментував Меррідью, коли Берр зателефонував йому, щоб запитати, як пройшло засідання Координаційного комітету. — Джеффрі по ньому добряче потоптався.
Берр почувався, як під час роботи у Рівер-гаузі.
Він знов був шпигуном, безпринципним і безсовісним. Тепер правдою вважалося те, що могло зійти йому з рук.
Він послав свою секретарку по здобич у Вайтголл і о другій годині вона повернулася, спокійна, але трохи задихана, тримаючи в руках стосик бланків, який він їй доручив там поцупити.
