Нічний адміністратор - Джон Ле Карре
Здавалося, міністра раптом переповнило обурення.
— Де чорти носять правоохоронців? — незадоволено вигукнув він. — Що за чортівня, це ж їхня справа, а від них тут — ні душі.
— Пане міністре, на жаль, правоохоронці ще не мають повноважень діяти самостійно, хоча дехто з нас боровся за підвищення їхнього статусу. На засіданнях Координаційного комітету присутні лише привілейовані члени професійних об’єднань і голови відомств.
— Мені здається, варто запросити сюди вашого друга Берра. Це в голові не вкладається, щоб проводити обговорення без людини, яка знає цю справу, як свої п’ять пальців. Правда? — звернувся він до присутніх.
Ґудгью не чекав такої золотої нагоди. Він знав, що Берр сидить за якихось п’ятсот ярдів звідси.
— Пане міністре, якщо ви так вважаєте, то чи дозволяєте мені викликати на це засідання Леонарда Берра, і також записати як прецедент, що представники непривілейова-них агентств, які займаються справами, що перебувають у центрі уваги комітету, можуть прирівнюватися за своїм статусом до дійсних членів?
— Протестую, — гаркнув Морок. — Варто так повестися з правоохоронцями, і не буде цьому кінця-краю. Якщо ми запустимо сюди Берра, то тут опиниться кожне мізерне агентство Вайтголлу. Усі знають, що від цих малих вискочок не варто добра чекати. Вони спочатку заварюють кашу, а нам розхльобувати. Ми всі читали Беррову доповідь. Більшість з присутніх знає й інший бік цієї справи. У порядку денному зазначено, що ми обговорюватимемо керівництво операцією і координацію дій. Останнє, що нам потрібно, це щоб предмет нашого обговорення сидів тут і все слухав.
— Але, Джеффрі, — тихо заперечив Ґудгью, — ви — постійний предмет наших розмов.
Міністр пробурмотів щось на кшталт «гаразд, залишмо наразі все, як є». Перший раунд закінчився нічиєю, обидва противники отримали легкі ушкодження.
Декілька хвилин англійської камерної музики: керівники повітряної і морської розвідки розповідають про свої успіхи у вистежуванні судна «Гораціо Енрікес». Завершивши виголошувати свою доповідь, вони з гордістю роздали великі фотографії.
— Як на мене, то виглядає як звичайнісінький танкер, — сказав міністр.
Меррідью, який ненавидить шпигунократів, погодився:
— Напевно, так воно і є, — сказав він.
Хтось закашляв. Заскрипіло крісло. Ґудгью почув специфічний неприємний носовий звук і одразу ж зрозумів, що це вступ до тих заперечень, які от-от виголосить один високопоставлений британський політик.
— Рексе, чому це взагалі наша справа? — поцікавився міністр. — Пливе у Польщу. Зареєстрований у Панамі, компанія з Кюрасао. Наскільки я розумію, це взагалі не наша парафія. Ви просите мене пропхати цю справу до вищих органів. Я прошу вас пояснити, чому ми взагалі тут сидимо і це обговорюємо.
— Пане міністре, «Айронбренд» — британська компанія.
— Ні, неправда. Це багамська компанія. Чи не так? — Міністр з награною солідністю почав повільно шукати підтвердження своїх слів у Берровій доповіді на три тисячі слів. — Так. Ось, будь ласка, компанія багамська. Тут так написано.
— Директори компанії британці, злочин учиняють британці, докази проти них були зібрані британськими агентами під егідою вашого міністерства.
— То передайте свої докази полякам і ми всі підемо додому, — самовдоволено відповів міністр. — Як на мене, чудовий план.
Морок висловив своє захоплення дотепністю міністра крижаною посмішкою, а потім вирішив піти на безпрецедентний крок і виправити мовну помилку Ґудгью.
— Рексе, використовуймо краще слово «твердження», а не «докази». Поки ми надто не захопилися.
— Джеффрі, я не захопився і не планую, хіба якщо мене хтось захопить і винесе звідси вперед ногами, — відрубав Ґудгью надто голосно, викликавши дискомфорт у своїх прихильників. — Щодо передачі наших доказів полякам, то правоохоронні органи зроблять це на власний розсуд, але не раніше прийняття узгодженого рішення щодо заходів проти Роупера і його спільників. Відповідальність за арешт судна зі зброєю лежить на американцях. Я не збираюся перекладати решту наших обов’язків на поляків, хіба що пан міністр накаже мені це зробити. Мова йде про багатий і добре організований злочинний синдикат у дуже бідній країні. Ці негідники обрали Гданськ, тому що впевнені, що зможуть там тримати ситуацію під контролем. Якщо вони мають рацію, то абсолютно неважливо, що ми скажемо польському уряду, вантаж усе одно приймуть і ми даремно викриємо Бер-рового інформатора, хіба що отримаємо насолоду від того, що Роупер знатиме, що ми у нього на хвості.
— А може, Беррового інформатора вже викрили? — запитав Морок.
— Джеффрі, усе можливо. Правоохоронці мають багато ворогів, дехто з них — по той бік Темзи.
Це вперше на їхній стіл упала примарна Джонатанова тінь. І хоча Ґудгью не був особисто знайомий з Джонатаном, але він уже стільки разів розділяв Беррові муки, що був готовий зараз зробити це знову. Можливо, саме це розбурхало в ньому обурення, бо його обличчя знову змінило колір і він продовжив говорити на дещо вищих тонах, ніж зазвичай.
— Згідно з узгодженими правилами Координаційного комітету, кожне агентство, яким би маленьким воно не було, є незалежним у своїй сфері діяльності. І кожне агентство, яке б велике воно не було, зобов’язується забезпечувати підтримку і допомогу всім іншим агентствам, поважаючи їхні права і свободи. Проте у випадку з операцією «П’явка» цей принцип підпадав під постійний обстріл з боку Рівер-гаузу, який вимагає здійснювати повний контроль над операцією на тій підставі, що цього вимагають їхні партнери у Сполучених Штатах...
Утрутився Морок. Його сильною стороною була відсутність помірностей. Він міг загрозливо мовчати. У безвихідній ситуації він міг змінити свою позицію на протилежну, якщо виглядало на те, що цю битву вже не вдасться виграти. І він міг атакувати, чим зараз і займався.
— Що ти маєш на увазі, кажучи, що «цього вимагають їхні партнери у Сполучених Штатах»? — нещадно втрутився він. — Контроль над «П’явкою» був довірений нашим американським колегам. Вони керують операцією, а не Рівер-гауз. Чому так? Усе просто, Рексе, свої тягнуться до своїх. Це ж ваш педантичний закон. Ви його розробили. Тепер вам доведеться його дотримуватися. Якщо кузени керують «П’явкою» там, то Рівер-гауз повинен керувати цією операцією тут.
Завдавши удар, Морок сів на місце, чекаючи слушного часу ударити знову. Марджорем чекає з ним. І хоча Ґудгью поводився так, ніби взагалі не чув його слів, вони все ж зачепили
