Нічний адміністратор - Джон Ле Карре

Проте до тієї миті, коли Берр дійшов до помпезного офісу Денема, він знову виглядав самим собою — суворим і понурим. Зрештою, саме таким Берр найбільше подобається Денему.

Денем був юристом і, як би дивно це не було, попередником Гаррі Полфрі на посаді юрисконсульта групи з вивчення постачання до того, як там почав царювати Морок. Коли Берр оголосив запеклу війну нелегалам, Денем заохочував його не здаватися, допомагав йому зализувати рани, коли щось не вдавалося, і відправляв його на поле бою, щоб спробувати ще раз. Після успішного путчу Морока, Полфрі зайняв місце Денема, а той одягнув капелюха і тихенько перейшов назад на інший берег Темзи. Проте він залишався улюбленцем Берра. Якщо Берру був потрібен надійний союзник серед братії юристів Вайтголлу, то він міг покладатися виключно на Денема.

— О, Леонарде, привіт. Радий тебе бачити. Тобі не холодно? На жаль, ми не видаємо покривал. Гадаю, час від часу така послуга дуже стала б в пригоді.

Денем був ще той фат. Високий і худий, з аурою загадковості і юнацькою, хоч і посрібленою, чуприною. Він носив костюми у широку смужку і ексцентричні жилетки поверх двоколірних сорочок. Проте глибоко в душі, як і Ґудгью, Денем був аскетом. Його ранг дозволяв мати розкішний кабінет. З високою стелею, гарною ліпниною і достойними меблями. Але атмосфера там була, як у класі, і різьблений камін був напханий запилюженим червоним целофаном. На минулорічній різдвяній листівці був зображений засніжений собор у Норвічі.

— Я Ґай Еклз. Ми вже перетиналися, — сказав приземкуватий чоловік з виразною щелепою, який читав за центральним столиком телеграми.

«Перетиналися, — погодився Берр, киваючи у відповідь. — Ти Еклз-зв’язківець, і ти мені ніколи не подобався. Ти граєш у гольф та їздиш на «Ягуарі». Що це ти в біса задумав, отак зриваючи мою зустріч?» Він сів. Хоча ніхто і не запропонував йому сісти. Денем намагався підкрутити батарею опалення часів Кримської війни, але чи ручку заклинило, чи він крутив не в той бік.

— Ніккі, мені потрібно скинути тягар з плечей, якщо тобі не все одно, — сказав Берр, навмисно ігноруючи Екл-за. — Час грає проти мене.

— Якщо справа стосується «П’явки», — сказав Денем, востаннє намагаючись покрутити ручку, — Ґай може стати нам у пригоді. — Він сів на бильце крісла. Здавалося, він не хотів сідати за свій робочий стіл. — Ґай за останні місяці вже незліченну кількість разів літав у Панаму і назад, — пояснив він. — Правда, Ґай?

— Для чого? — запитав Берр.

— Просто так, — сказав Еклз.

— Ніккі, я хочу обмеження дієздатності. Я хочу, щоб ти перевернув небо і землю. Ми для цього і бралися за цю роботу, пам’ятаєш? Ми не спали ночами, обговорюючи саме цю мить.

— Так-так, було таке, — погодився Денем, ніби Берр надав вагомий доказ.

Еклз читав телеграми і чомусь посміхався. Перед ним стояло три скриньки. Він брав телеграми з однієї, читав, а потім клав у одну з двох інших скриньок. Схоже, цим обмежувалися його обов’язки на сьогодні.

— Питання у можливості здійснити твій задум, правда? — сказав Денем. Він усе ще сидів на бильці, витягнувши перед собою свої довгі ноги і тримаючи свої довгі руки в кишенях.

— Про це йдеться в моїй доповіді. І в заяві Ґудгью, яку він подав у кабінет міністрів, якщо вона коли-небудь туди дійде. Було б бажання — пам’ятаєш, Ніккі? Ми не будемо ховатися за доказами — пам’ятаєш? Ми зберемо всі країни, які в цьому замішані, за одним столом. Ми організуємо їм зустріч лоб в лоб. Вимагатимемо, щоб вони відмовилися від цієї оборудки. Міжнародні з’ясовування стосунків, ти так це називав. Ми обидва це так називали.

Денем підскочив до стіни за своїм робочим столом і потягнув за шнурок, який висів у складках важкої муслінової штори. Відкрилася велика карта Центральної Америки, покрита прозорою плівкою.

— Леонарде, ми думали про тебе, — хитро сказав він.

— Ніккі, мене цікавлять тільки дії. Я і сам достатньо вже думав.

Серед півдюжини сірих корабликів біля виходу з порту Колон було прикріплено червоний. Від південного кінця Панамського каналу були різними кольорами накреслені ймовірні маршрути корабля на схід і захід Панамської затоки.

— Запевняю тебе, ми тут байдики не били, поки ти працював не покладаючи рук. Отже, ось і кораблик, який тебе цікавить, «Ломбарді», вщерть завантажений зброєю. Сподіваємося, що завантажений. Бо якщо виявиться, що це не так, то ми по самі вуха в лайні, але це вже інша історія.

— Це місцезнаходження судна згідно з останніми даними? — запитав Берр.

— Думаю, так, — відповів Денем.

— Згідно з останніми даними, які ми отримали, — сказав Еклз, опускаючи зелену телеграму в центральну скриньку. У нього був шотландський акцент, так ніби він походив з низинної частини країни. Берру зовсім це вилетіло з голови. А тепер він згадав. Якщо й існувала якась регіональна говірка, яка неабияк різала йому вуха і страшенно дратувала, то це саме нижньошотландська.

— Наші американські кузени щось надто повільно рухаються останнім часом, — зауважив Еклз, цокнувши язиком. — Це все та Вендон, Бар-ба-ра. Кожен їхній папірчик треба подавати у трьох примірниках. — Він удруге цокнув язиком, висловлюючи цим своє обурення.

Проте Берр продовжував звертатися виключно до Денема, з усіх сил намагаючись тримати себе в руках.

— Ніккі, існують дві різні швидкості. Швидкість, з якою працює «П’явка», й інша швидкість. Кузени просто заговорюють зуби американським правоохоронцям.

Еклз, не підводячи голови від свого читання, сказав:

— Центральна Америка — це сфера компетенції наших американських колег, — сказав він з дуже вираженим акцентом. — Вони слухають і спостерігають, ми хапаємо здобич. Немає сенсу посилати двох собак за одним зайцем. Це нераціонально. Абсолютно. Принаймні у наш час. — Він кинув телеграму в скриньку. — Більше того — це дурне тринькання грошей.

Денем заговорив, не дочекавшись, поки Еклз замовкне. Здавалося, він хотів якомога швидше покінчити з цією розмовою:

— Припустімо, корабель зараз саме у тому місці, де його востаннє було помічено, — з ентузіазмом сказав він, тицьнувши своїм кістлявим пальцем на корму «Ломбарді». — На ньому колумбійський екіпаж — це ще не підтверджено, але ми припускаємо, що так воно і є, — і вони пливуть до Панамського