Нічний адміністратор - Джон Ле Карре

Здебільшого, ті листи, які він диктував, були адресовані йому самому. Декілька — Ґудгью, ще кілька — начальнику Ґудгью. Він використовував різноманітний стиль: «Дорогий Берр», «Мій любий Леонарде», «Керівнику правоохоронних органів», «Високоповажний міністре». В особливо важливих листах він писав звертання від руки, а вкінці своїм почерком додавав «щиро ваш», «з найкращими побажаннями» чи «з повагою».

Його почерк також був усюди різний, відрізнялися і розмір літер, і їхня форма. Для кожного адресата він окремо обирав чорнила та ручки.

Якість офіційних бланків, на яких він писав, також відрізнялася. Чим вище він піднімався чиновницькою драбиною Вайтголлу, тим цупкішим ставав папір. Для листів міністру він вибрав блідо-блакитний папір з тисненим гербом.

— Скільки у нас є друкарських машинок? — запитав він свою секретарку.

— П’ять.

— Друкуй листи кожному кореспонденту на окремій машинці, — наказав він. — Не переплутай.

Вона і без вказівок збиралася робити саме так.

Коли Берр знову залишився сам, він зателефонував Гаррі Полфрі в Рівер-гауз. Він говорив загадково.

— Але я мушу мати якусь підставу, — протестував Полфрі.

— Підставу дізнаєшся при зустрічі, — відрубав Берр.

Потім він зателефонував серу Ентоні Джойстон Бредшоу в Ньюберрі.

— Якого чорта я маю коритися твоїм наказам, ти хто взагалі такий? — зарозуміло кричав Бредшоу, і у його тоні вчувалися нотки роуперомови. — Жодних виконавчих повноважень, повно придуркуватих свідків.

— Ти, головне, прийди, — порадив йому Берр.

З Кентіш-тауну йому зателефонувала Тестер Ґудгью, щоб повідомити, що її чоловік побуде декілька днів вдома: зима завжди була не найкращою порою року для нього. Потім вона передала слухавку Рексові, і він говорив тоном заручника, який попередньо відрепетирував свою репліку.

— Леонарде, твій бюджет діятиме до кінця року, ніхто не зможе забрати у тебе ці гроші. — Потім його голос надламався. — Бідолашний хлопчина. Що вони з ним зроблять? Я постійно про нього думаю.

Берр також про нього думав, але він мав багато невідкладних справ.

Кімната для допитів у Міністерстві оборони, біла і порожня, освітленням і чистотою нагадувала в’язницю. Це була цегляна коробка з затемненим вікном і електричним обігрівачем, який, коли був увімкнений, тхнув горілим пилом. Повна відсутність написів на стінах насторожувала. Чекання тут навіює думки, що, може, всі слова зафарбовують після страти їхнього автора. Берр навмисно спізнився. Коли він зайшов, Полфрі спробував кинути на нього презирливий погляд поверх тремтячої газети і самовдоволе-но посміхнувся:

— Як бачиш, я таки прийшов, — войовничо сказав він. Потім встав і почав театрально складати свою газету.

Берр обережно замкнув за собою двері, поклав свій портфель, повісив на вішак пальто і заліпив Полфрі ляпаса. Але зробив це абсолютно байдуже, майже неохоче. Мабуть, так би він ударив хворого на епілепсію, щоб попередити напад, чи власну дитину, щоб заспокоїти її, коли у неї істерика.

Полфрі знову гепнувся на ту саму лавку, де він раніше і сидів. Він тримався рукою за щоку, яка постраждала від удару.

— Звірюга, — прошепотів він.

У певному сенсі Полфрі таки мав рацію, хоча дикунство Берра було під сталевим контролем. Берр був по-справжньому злющий, і ні його найближчі друзі, ні його дружина ще ніколи не бачили цієї його нестримної люті. Навіть сам Берр не так часто її бачив. Він не сів на лавку, а напівприсів, як у туалеті, навпроти Полфрі, щоб їхні обличчя були дуже близько. А для того, щоб його слова швидше доходили до Полфрі, Берр вчепився обома руками у поплямлену краватку бідолахи, і поки говорив, не відпускав цей погрозливий зашморг ні на мить.

— Я надто поблажливо ставився до тебе, Гаррі Полфрі, але сьогодні мій терпець урвався, — почав говорити Берр. Він не готував свою промову заздалегідь і це тільки пішло йому на користь. — Я не підкладав тобі свиню. Я не доносив на тебе. Я дивився крізь пальці на те, як ти метався від одного берега Темзи до іншого, спочатку працюючи на Ґудгью, потім продаючи його Мороку, заграючи зі всіма сторонами одночасно, як ти завжди й робив. Ти ж досі обіцяєш кожній дівці, що розлучишся з дружиною, правда? Звичайно, як же інакше! А потім поспішаєш додому, щоб вкотре наобіцяти дружині вічну вірність, цього разу вже точно? Звичайно, саме так воно і є! Гріши і кайся, кайся і гріши — у цьому вся сутність Гаррі Полфрі! — Берр ще більше стиснув зашморг на шиї Полфрі, щосили натискаючи бідоласі на Адамове яблуко. — «Мілдред, знала би ти, на що я йду заради Англії!» — передражнював Берр Полфрі. — «Мілдред, якби ти знала хоча б десяту частину тієї ціни, яку я плачу за свою порядність, то не змогла б спати до кінця життя, окрім як зі мною, звичайно. Мілдред, ти потрібна мені. Я потребую твого тепла, твоєї розради. Мілдред, я кохаю тебе!.. Тільки не кажи моїй дружині, вона не зрозуміє». — Ще один болючий ривок краватки. — Гаррі, ти все ще отак розводиш людей? Бігаєш туди-сюди сто разів на день? Зраджуєш, запродуєшся, чиниш перелюб, обдурюєш, а потім знову зраджуєш, аж поки твоя смердюча голова не йде обертом від такого достобіса напруженого графіка. Звичайно, так воно і є!

Полфрі було нелегко розважливо відповідати на ці запитання, тому що руки Берра стискали біля шиї його шовкову краватку мертвою хваткою. Краватка була сіра, навіть трохи срібляста, завдяки чому плями на ній було особливо помітно. Можливо, Полфрі одягав цю краватку на одну зі своїх численних церемоній одруження. Здавалося, порвати її було неможливо.

У голосі Берра зазвучали нотки жалю.

— Гаррі, часи, коли можна було всіх зраджувати, минули. Корабель пішов на дно. Наступна зрада стане для тебе останньою. — Анітрохи не послаблюючи хватку, Берр наблизив уста до вуха Полфрі. — Гаррі, ти знаєш, що це таке? — Він припідняв широкий кінець краватки. — Це язик доктора Пола Апостола, протягнений крізь його горло, згідно з колумбійськими традиціями, а все завдяки зрадництву Гаррі Полфрі. Ти продав Апостола Мороку. Пригадуєш? Відповідно, мого агента Джонатана Пайна продав Мороку також ти. — Вимовляючи кожне «продав», він усе сильніше стискав горлянку Полфрі. — Ти продав Джеффрі Морока Ґудгью, хоча ні, все було не зовсім так. Ти вдавав, нібито ви з Рексом заодно, а потім продав Ґудгью Мороку. Гаррі, заради чого ти все це робиш? Заради виживання? Я б на це не розраховував. Згідно з