Нічний адміністратор - Джон Ле Карре
Полфрі вибрав трикутний острівець тротуару, оточений огорожею, чи то для того, щоб не пускати людей усередину, чи для того, щоб не випускати назовні. Проте і цей острівець був не тим, що він шукав, а радше просто був хорошим спостережним пунктом чи знайомою місциною.
Він не зайшов усередину загородження, а повівся так, як зазвичай поводяться діти на ігровому майданчику, як розповідав один зі свідків: він уперся п’ятами в бордюр, а руками зачепився ззаду за огородження, деякий час здавалося, що він тримається за зовнішній бік нерухомої каруселі, спостерігаючи за порожніми пізніми дабл-декерами, які швидко проїжджали повз нього, поспішаючи додому.
Врешті-решт з виглядом людини, яка нарешті зорієнтувалася у просторі, він випростався і розправив сутулі плечі, неначе старий солдат у День пам’яті, а відтак обрав автобус, який наближався до нього на великій швидкості, і кинувся під нього. І насправді на цій ділянці траси, у цей нічний час, та ще й зі слизькими, мов ковзанка, дорогами, бідолашний водій абсолютно нічого не міг вдіяти. Сам Полфрі його точно аніскілечки не звинувачував.
У кишені Полфрі знайшли пошарпаний, написаний від руки, але з використанням правильних юридичних термінів, заповіт. Він прощав усі борги і призначав Ґудгью своїм катом.
29
Яхта «Сталевий паша» — водотоннажність тисячу п’ятсот тонн і довжина двісті п’ятдесят футів — виготовлена 1987 року голландським суднобудівним заводом «Фід-шип» на спеціальне замовлення її нинішнього власника, з інтер’єром від римського дизайнера Лявінчі, обладнана двома дизельними двигунами, виробленими компанією «МВМ», потужністю дві тисячі кінських сил кожен, устаткована стабілізаторами «Воспер», супутниковою телекомунікаційною системою «Інмарсат», у тому числі радіолокаційною станцією запобігання зіткнень і радаром спостереження, а ще факсом, телеграфним апаратом і дюжиною ящиків шампанського «Дом Периньйон», не кажучи вже про живу ялинку на борту, доставлену на різдвяні свята, — вийшла з Нельсон Док’ярд, Англійська гавань, Антиґуа, Антильські острови, під час ранкового припливу і вирушила у зимовий круїз на Віндворд і Гренадини — через острови Бланкілья, Орчіла і Бонайре — до Кюрасао.
Група гарних і успішних представників найбільш фешенебельного в Антиґуа клубу «Сент-Джеймс» зібралася на пристані, щоб провести яхту у плавання під оглушливі корабельні гудки і свистки, а славетний підприємець містер
Діккі Онслоу Роупер і його елегантні гості стояли на кормі судна, яке вже почало відпливати, і махали руками у відповідь на вигуки «З Богом» і «Діккі, добре відпочиньте, ви це заслужили», що долинали з берега. На центральній щоглі майорів особистий вимпел містера Роупера, на якому був зображений блискучий кристал. Любителі світського життя мали приємність споглядати знаних улюбленців у колах вершків суспільства: лорда (для близьких друзів — Сенді) Ленгборна під руку зі своєю дружиною Керолайн, спільною появою вони спростували чутки про їхнє розлучення, вишукану міс Джемайму (для друзів — просто Джед), уже понад рік постійну супутницю містера Роупера і визнану господиню Роуперового куточка раю на землі на Ексума.
Вибране міжнародне товариство з шістнадцяти гостей складалося з міжнародних діячів і шмаркачів, серед яких були, наприклад, такі важковаговики світського життя, як Петрос (Петті) Калуменос, який нещодавно спробував викупити в грецького уряду острів Спецес, Банні Солт-лейк, спадкоємиця великого бізнесу в Америці, Ґеррі Сен-даун, британський гонщик, і його дружина-француженка, американський кінопродюсер Марсель Гайст, чия особиста яхта «Марселіна» саме будувалася у Бремергафені. Серед запрошених не було дітей. У тих гостей, які перебували на борту «Паші» уперше, спочатку, зазвичай, просто голова йшла обертом від усіх її розкошей: вісім окремих кают, кожна з величезним ліжком, магнітофон, телефон, кольоровий телевізор, гравюри Редуте і панельна обшивка стін, зроблена під старовину; м’яко освітлений едвардіан-ський салон з меблями, обтягнутими червоним плюшем, антикварним ігровим столом і бронзовими бюстами вісімнадцятого століття в нішах, оздоблених горіхом; їдальня з кленового дерева, яку прикрашали картини за мотивами
Ватто; басейн, джакузі і солярій, а ще італійська палуба для неофіційних вечер на кормовій частині.
Щоправда, про містера Дерека Томаса з Нової Зеландії дописувачі світської хроніки взагалі не писали. Він не згадувався в інформаційних матеріалах компанії «Айрон-бренд». Він не махав з палуби друзям на березі. Він не був присутній під час вечер і не розважав публіку своїми милими розмовами. Він був у місці, яке найбільше на яхті нагадувало винний погріб repa Майстера, — прикутий, з кляпом у роті він лежав у темряві і повній самотності, яку час від часу порушували майор Коркоран і його асистенти.
Екіпаж яхти складався з двадцяти осіб, включно з капітаном, помічником капітана, механіком, помічником механіка, двома шеф-кухарями — для гостей і для екіпажу — головною бортпровідницею і економкою, чотирма палубними матросами і завгоспом. На борту також перебувати пілоти гелікоптера і гідроплана. Ряди охоронців поповнили двоє аргентинців німецького походження, які прилетіли з Джед і Коркораном з Маямі, вони, як і яхта, яку вони охороняли, мали силу-силенну всілякого спорядження. Традиційне для цих країв піратство процвітало, тому корабельний арсенал дозволяв яхті вести тривалий вогневий бій у морі, стримувати атаку з повітря чи топити вороже судно. Зброя і снаряди зберігалися у носовій частині корабля, де охорона також мала своє приміщення із металевими водонепроникними дверима, які були додатково захищені ґратами. Може, Джонатана тримали там? Після трьох днів у відкритому морі безутішна Джед була у цьому переконана. Проте коли вона запитала про це Роупера, він вдав, що не почув її, а коли вона поставила те саме запитання Коркорану, він задер підборіддя і нахмурився.
— Люба, море штормить, — крізь стиснуті губи сказав Коркоран. — Моя тобі порада: тримай язик за зубами. Спи, їж і не висовуйся. Так краще для всіх. Але я тобі цього не казав.
Та зміна, яку вона ще раніше помітила у Коркорані, тепер була довершена. Його колишню млявість замінила щуряча прудкість. Він зрідка всміхався і віддавав різкі накази членам екіпажу чоловічої статі — і гарненьким, і простакуватим. На свій пліснявий смокінг він приколов цілий ряд медалей зі стрічками і видавав грандіозні монологи про світові проблеми, проте лише за відсутності Роупера, бо інакше той відразу наказав би йому стулити пельку.
День приїзду Джед в Антиґуа був найгіршим днем її життя. Звичайно, у неї і до того було безліч поганючих днів — цьому посприяло почуття провини, виплекане католицьким вихованням. Наприклад, був день, коли мати-наставниця залетіла в кімнату,
