Українська література » » Нічний адміністратор - Джон Ле Карре

Нічний адміністратор - Джон Ле Карре

---
Читаємо онлайн Нічний адміністратор - Джон Ле Карре
де вона спала, і наказала їй пакувати речі — біля дверей її чекало таксі. Цього самого дня батько наказав їй сидіти у своїй кімнаті, коли він вислуховував настанови від священика щодо того, як впоратися з шістнадцятирічною незайманою розпусницею, яку впіймали на гарячому у сараї повністю голою і з сільським хлопцем, який безуспішно намагався позбавити її цноти. А ще був день у Гаммерсміті, коли двоє хлопців, з якими вона відмовилася переспати, напилися і вирішили діяти спільно: один її тримав, поки інший ґвалтував, а потім вони мінялися. А ще були аж надто шалені дні в Парижі, перед тим, як вона, переступивши через сплячі тіла, опинилася в обіймах Діккі Роупера. Проте день, коли вона ступила на борт «Сталевого паші» в Англійській гавані, Антиґуа, значно перевершив усі її попередні погані дні.

У літаку вона зуміла ігнорувати непрямі Коркоранові образи, занурившись у читання журналів.

В аеропорту Антиґуа він безцеремонно схопив її попід руку, а коли вона спробувала вирватися, він вчепився у неї, немов клешнями, у той час як двоє світловолосих охоронців йшли за нею назирці. У лімузині Коркоран зайняв переднє сидіння, а обабіч неї аж надто близько сіли охоронці. А коли вона заходила з трапу на палубу «Паші», всі троє стали навколо нею фалангою, щоб продемонструвати Роуперу — якщо він узагалі дивився, — що вони виконують наказ. Коли її під конвоєм довели до дверей каюти, вона була змушена чекати, поки Коркоран постукає.

— Хто там? — запитав зсередини Роупер.

— Міс Маршалл, шефе. Ціла і відносно неушкоджена.

— Корке, впусти її.

— З багажем, шефе, чи без?

— З багажем.

Вона зайшла всередину і побачила Роупера, який сидів за письмовим столом спиною до неї. Так він і просидів, не обертаючись, поки стюард позаносив її багаж і пішов. Він щось читав і робив примітки ручкою. Контракт чи щось таке. Вона чекала, поки він закінчить. Або відкладе його і обернеться до неї. Чи навіть встане. Але нічого цього він не зробив. Він дочитав сторінку до кінця, нашкрябав щось унизу, напевно, ініціали, перегорнув сторінку і продовжив читати. Це був товстий документ, надрукований на блакитному папері з червоною стрічкою і червоними берегами. До кінця документа залишалося ще чимало сторінок. «Він пише заповіт, — вирішила вона. — «А своїй колишній коханці Джед я залишаю дулю з маком...»

На ньому був синій шовковий халат з опущеним коміром і темно-червоним кантом. Зазвичай він одягав його перед любощами або одразу після них. Поки він читав, то час від часу ворушив плечима, нібито відчував, що вона милується ними. Він завжди пишався своїми плечима. Джед усе ще стояла. їх розділяла відстань у шість футів. На ній були джинси і короткий светр, на шиї — кілька золотих прикрас. Йому подобалося, коли вона носила золото. На підлозі лежав новісінький червоно-коричневий килим. Дуже дорогий, дуже м’який. Вони разом вибрали його, переглядали взірці, коли сиділи перед каміном на Кристалі. Джонатан тоді ще щось радив. Це вперше Джед побачила килим на підлозі.

— Я тобі не заважаю? — запитала вона, коли через деякий час Роупер усе ще не обернувся до неї.

— Зовсім ні, — відповів він, не підіймаючи голови від паперів.

Вона сиділа на краю крісла, вчепившись у свою ткану торбинку, яка лежала у неї на колінах. І у його тілі, і в його голосі відчувалася така стримувана напруга, що вона вирішила, що у будь-яку хвилину він скочить на ноги і вдарить її, одним рухом: стрибок і сильний ляпас, від якого вона не оговтається аж до середини наступного тижня. Якось у неї вже був такий досвід з італійським хлопцем, який вдарив її, покаравши за надмірну дотепність. Тоді від удару вона відлетіла в інший кінець кімнати. На щастя, верхова їзда добре навчила її тримати рівновагу, тому вона не впала. Вона швиденько забрала зі спальні свої речі і цей удар допоміг їй блискавично вилетіти з того дому.

— Я замовив омарів, — сказав Роупер, знову виводячи свої ініціали на сторінці документа, який лежав перед ним. — Вважатимемо, що це тобі компенсація за той випадок, коли Коркі викинув коника у Енцо. Омари тебе влаштовують?

Вона не відповіла.

— Подейкують, що ти на славу позабавлялася з братом Томасом. Було таке? До речі, його справжнє прізвище Пайн. А для тебе просто Джонатан.

— Де він?

— Я так і думав, що ти поцікавишся. — Перегорнув сторінку. Підняв руку. Поправив окуляри для читання. — І давно це у вас триває? Короткі перепихи в альтанці? Чи може в лісі? Що ж, чорт забирай, мушу визнати, що ви обоє професіонали. Стільки працівників навколо. Я теж не дурний, але нічого не запідозрив.

— Якщо тобі сказали, що я спала з Джонатаном, то це неправда.

— Про спання ніхто нічого не говорив.

— Ми не коханці.

Їй пригадалося, як вона те саме сказала і наставниці монастиря, але це не допомогло. Роупер перестав читати, але все одно не повернув голову.

— Тоді хто ви? — запитав він. — Якщо не коханці, то хто?

«Ми таки коханці», — визнала вона. Яка різниця, чи були вони фізичними коханцями чи якимись іншими? Її кохання до Джонатана і її зрада Роуперу — доконані факти. Все решта, як і з тим хлопцем у сараї, — технічні деталі.

— Де він? — знову запитала вона.

Але Роупер був надто зайнятий читанням. Його плечі знову рухалися, він виправляв щось у документі своєю до-рожезною ручкою «Монблан».

— Він на борту?

Рельєфна непорушність тіла, меланхолійна мовчанка, схожа на батькову. От тільки її батько боявся, що світ котиться під три чорти, і, бідолашний, не мав зеленого поняття, як його зупинити. А от Роупер, навпаки, допомагав світові швидше туди дістатися.

— Говорить, що все робив сам, — сказав Роупер. — Це правда? Джед тут ні до чого? Пайн — поганий хлопчик, це він у всьому винен. А от Джед — непорочна діва, ні гріха за душею. Або просто настільки пустоголова, що й не знає, що навколо неї відбувається. Так і скажемо пресі. Це все його рук справа.

— Що «все»?

Роупер відклав ручку і встав, усе ще не дивлячись на неї. Він перейшов на інший кінець кімнати і натис кнопку в стіні. Розсунулися електричні дверцята бару. Він відкрив холодильник, дістав пляшку «Дон Периньйон», відкоркував її і налив собі шампанського у келих.

Відгуки про книгу Нічний адміністратор - Джон Ле Карре (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: