Чому ти нас зрадив? - Аріна Громова

- Ір, пустиш? - перелякано пробурмотіла вона.

- Звичайно, проходьте.

- Я швидко, - кивнула вона і прошмигнула повз мене. - Тільки свої речі зберу. І Оленки речі теж візьму. Лексейчик вже потім сам розбереться. Якщо вирішить щось брати.

Отже, про те, що "зятя" забрав патруль, вона навіть не знає.

Але чому раптом такі зміни? Сама збирає речі, готова піти.

Я мовчки спостерігала за тим, як тітка пакує валізи. Одну. Другу. Третю. Вона навіть не намагалася зі мною заговорити, що було на неї зовсім не схоже.

Звісно, мені подобалося, що проблема житла розв'язалася ніби сама собою. Жодних питань більше не виникло. Але те, що відбувається, напружувало.

Раптом це не просто так?

- Ну все, Ір, пішла я.

Тітка потягнула валізу за валізою до виходу.

- Що відбувається? - не витримала я.

- А що? - вона стрепенулася. - Що тобі не подобається?

- Мені все подобається, але я не розумію, чому ви вирішили так швидко з'їжджати. Уранці інакше пробували домовитися.

Тітка Оля в обличчі змінилася. Похмурішала.

- А тобі що не так? - уїдливо промовила вона. - Мало мого приниження? Треба на колінах перед тобою повзати? Вибачення випрошувати?

- Ви зараз про що взагалі?

- А то ти не знаєш, - відмахнулася. - Ще й набрехала нам, що чоловік тебе кинув. Викинув із дітьми. Інтерв'ю це... моя Оленка вуха розвісила. Дуринда. Я ж знала. Присягаюся! Знала! Ніколи цей гад тебе не покине. Намертво вчепився.

Тепер я зовсім перестала її розуміти.

- До чого тут мій колишній чоловік?