За вуаллю брехні - Юлія Ковалевська

З свого пишного довгого рукава вона дістала прим’яту блакитну квітку і вклала в теплу долоню свого чоловіка.

– Дякую, – усміхнувся бранець, а Естесу насилу вивели з камери.

Двері зачинились із гуркотом. По один бік дівчина, що ледь стримує сльози, по інший – чоловік у повній темряві із квіткою в руках, притуленою до вуст. Обидва їх єства тягнуться одне до одного, а дотягнутись ніяк не можуть.