За вуаллю брехні - Юлія Ковалевська
Естеса прокинулась у себе в покоях. Голова боліла, бік болів, нога, рука – там де її схопив король, та і взагалі було легше сказати де НЕ боліло.
Дівчина важко сіла на ліжку. Подивилась на свою ліву руку. Зараз вона була абсолютно чистою, але Ессі досі бачила на ній кров, досі відчувала м’яке серце в долоні.
Очі закрила пелена сліз. Було важко вдихнути. Почалась істерика. Вона почала задихатись, судомно хапати ротом повітря, але вдихнути ніяк не вдавалось. Її пригорнули до себе. Через якийсь час смертельний холод відступив, за ним пішла й істерика. Дихання поволі вирівнялось.
Дівчина сиділа із заплющеними очима, насолоджуючись тим теплом, що їй дарували. Руки повільно гладили її спину.
– Усе добре... – прошепотіли в неї над вухом і білявка відскочила, як ошпарена, ховаючись за ковдрою.
Перед нею сидів Вінс. Дівчина втерла сльози, а чоловік встав.
– Де Торіан? – хрипло запитала вона.
– Тут така справа... Він у темниці, – дівчина ледь знову свідомість не втратила. Раптова смертельна блідість налякала чоловіка і він зробив крок уперед, виставивши руки в заспокійливо жесті. – З ним все гаразд, його скоро відпустять. Не переймайтесь.
– Чому він там? – насилу вимовила Ессі, намагаючись не клацати зубами.
– Він мав сутичку із братом, після того, як ви знепритомніли. Той його вирішив покарати.
– Я можу його побачити? – вона благаюче подивилась на шпигуна, ніби це йому вирішувати.
– Сумніваюсь. Треба питати дозволу в короля.
Дівчина мовчки встала і швидко дошкутильгала до гардеробної, зачинившись там.
Вінс провів її постать в тонкій нічній сорочці очима, ковтнув в’язку слину і поправив комірця, ніби йому не вистачало повітря.
– У вас там все гаразд? – через якийсь час постукав їй у двері Вінс, бо дівчина довго не виходила і мовчала.
Вона ж намагалась затягнути дурного корсета. Схоже, король вчора не розрахував сили, коли смикнув її, бо зараз сильно німіли пальці і не дозволяли їй затягнути шнурівку. Зло засопівши, дівчина все ж вирішила здатись і попросити допомогу. Вийшла до чоловіка в самому спідньому, притримуючи корсет на грудях.
– Не допоможете мені? – зараз їй було байдуже на честь і слуг чекати вона не збиралась, бо хотіла скоріше побачити Торі.
– З-звісно, – шпигун був до цього не готовий. Дівчина стала до нього спиною. Вінс обережно прибрав біляве волосся, оголюючи плечі та спину, спеціально зачіпаючи її шкіру пальцями, бо хотів відчути, яка вона на дотик. Потягнувся до шнурівки і почав обережно затягувати корсет. Йому хотілось розтягнути цю мить, тому він робив це повільно, блукаючи очима її тілом. Ессі ж навпаки хотіла вже починати нетерпляче тупцяти ногою.
Зав’язавши стрічки, Вінс нахилився до її вуха, ледь стримавшись, аби не торкнутись губами до її шкіри, і хрипло сказав: «Готово». Вона одразу побігла натягувати на себе інший одяг. Вийшла вже виглядаючи пристойно.
– Дякую за допомогу. Проведете мене до Його Величності?
Він кивнув і вказав рукою на двері. Дівчина хотіла вийти, але наштовхнулась очима на той букет, що вона збирала. Підійшла до нього і витягла одну знайому їй квітку.
Дійшовши до тронної зали, Вінс зупинився.
– Далі ви самі. Мені краще йому не показуватись.
– Так, звісно. Дякую, пане.
Він вклонився, узяв її руку і залишив на шкірі поцілунок.
– Удачі, – Ессі кивнула, дочекалась поки чоловік зникне за поворотом і кивнула вартовим, що охороняли двері.
Спочатку дівчина досить енергійно кульгала до трону, але потім її крок почав втрачати впевненість, коли вона змогла розгледіти розквашене обличчя монарха. Вражено вирячившись, Естеса ледь не забула вклонитись йому.
Випрямивши спину, вона застигла і взагалі забула навіщо прийшла сюди, відверто розглядаючи усміхнене спотворене обличчя Вельмара. Удари явно були сильні і їх було два: один зламав ніс, інший прилетів йому в праве око. Білок був увесь червоний, його вигляд лякав. Навколо ока багряний синець.
– Ви щось хотіли, міледі? – солодкаво запитав монарх.
Естеса видихнула, заспокоїлась, придушила паніку, яка почала наростати, поки вона дивилась у його очі і вчорашні спогади почали її накривати. Зараз їй важливо зберігати спокій. У неї є мета.
– Так, Ваша Величносте, – вона схилила голову, – я прошу у вас дозволу побачитись із моїм чоловіком.
Вона чекала його відповіді, не відриваючи скляних очей від відполірованої підлоги.
– Ні, – відповідь була остаточна, це відчувалось у його голосі.
– Ваша Величносте, я молю вас... – дівчина глянула на нього крізь пелену сліз. Голос її почав тремтіти.
– Розумієте, дорога невістко, він покараний. А його покарання – ви. Тобто те, що йому заборонено бачитись із вами деякий час. Нехай посидить і подумає над своєю поведінкою. Прошу, не турбуйтесь, з ним все буде гаразд, – довірчим тоном сказав він. Проте Естеса не вірила жодному його слову.
Ессі впала на коліна, скривившись.
