За вуаллю брехні - Юлія Ковалевська
Ессі розвернулась і ледь не врізалася в пана Гелісе.
– То ми йдемо? – невпевнено запитала вона, знизу вверх дивлячись йому в очі, що виблискували у світлі знов запаленого факелу. Чоловік зробив ще крок до неї, білявка б відступила, але там була стіна із тою решіткою.
– Ви чого? – договорити їй не дали, адже пан Гелісе жадібно впився в її вуста, смакуючи кожну мить. Ошелешена дівчина спочатку похитнулась від його напору, але потім почала гарячково вириватись із його рук, що нагло ковзали її спиною і тиснули на потилицю, поглиблюючи поцілунок. Серце вилітало з її грудей, але геть не від почуттів. Лише від страху.
Вона вперлась у його груди долонями. Як би там не боліла її рука, дівчина хотіла вирватись, тому на заніміння лівої кінцівки не зважала. Чоловік відскочив, адже Ессі вкусила його. Проте з рук її він не випустив. Вінс злизав зі своєї губи кров.
Естеса все ж змогла вирватись з кільця його рук і відбігла на кілька кроків, намагаючись вгамувати збите дихання.
– Ви що?!.. – вона згадала де вони знаходяться і знову перейшла на шепіт: – Ви що з глузду з’їхали?! Що ви собі дозволяєте?!
– Пробач, не стримався, – він поправив комірець.
Вона перелякано на нього дивилась, розвернулась і пішла приблизно тим же шляхом, що вони йшли сюди, прихопивши з собою смолоскип.
– Зажди! Ессі, чекай! – він схопив її за руку і розвернув, дівчина хотіла вирватись, але не могла.
– Відпустіть мене! Не торкайтесь! – гнівно прошипіла вона.
– Вислухай мене, будь ласка...
– Не хочу. Відпусти.
– Я кохаю тебе, – тихо сказав він, а Ессі аж впала в ступор. – І кохаю давно. Задовго до нашої офіційної зустрічі. Якийсь час мені потрібно було слідкувати за твоєю родиною, але я завжди бачив лише тебе. Таку веселу, добру, неймовірно вродливу та милу. Познайомившись ближче я зрозумів, що це не просто симпатія...
Ессі стояла в німому шоці, широко відкритими очима дивлячись на Вінса. Чоловік підійшов ближче і хотів знову поцілувати її, проте дівчина відвернулась, тож в нього вийшло лише ковзнути губами по її щоці. Він розчаровано прикрив очі.
– Я хочу дещо сказати. Життя із Торіаном буде сповнене болем і стражданнями. Ти вже відчула це. І я пропоную втекти, – Ессі здивовано подивилась чоловікові в очі. – Разом. Лише ти і я. Там, де ми будемо щасливі, далеко звідси. Звісно, я не зможу запропонувати тобі таких багатств, але я можу забезпечити тобі безтурботне щасливе життя сповнене любові.
– Ти себе взагалі чуєш? Ти мені пропонуєш кинути тут свою родину та свою країну на поталу цим монстрам? – вона зло махнула рукою в сторону зали, де нещодавно було засідання Ради. – Яке я можу мати безтурботне життя, коли я просто втечу, не зробивши нічого для своїх людей? Коли до мене в кошмарах будуть приходити їх скалічені душі кожної ночі? Та я ліпше помру, ніж зраджу їх!
– Ти неймовірна... – Вінс, вражений її відданістю своїм переконанням, хотів торкнутись її щоки, але дівчина зробила ще крок назад.
– Я хочу, аби ви вивели мене звідси, – беземоційно сказала вона, вгамовуючи лють.
– Так, міледі, – він неохоче кивнув і хотів взяти її за руку.
– І більше не торкайтесь мене. Ніколи.
Вінс дивився в її суворі очі і розумів, що він усе зіпсував, піддавшись почуттям та спокусі. Підтиснувши вуста, він безпечно вивів дівчину з таємних ходів.
Білявка одразу оглянула себе, аби впевнитись, що на ній немає павутиння. Обтрусила пил, павутиння і кількох павуків, і, не встигнувши підвести очі, вона відсахнулась від протягнутої руки чоловіка.
– У вас моя кров на губі, міледі, – він склав руки в замок за спиною і відвів погляд. Дівчина торкнулась пальцями своїх вуст і відчула засохлий слід від середини нижньої губи і до підборіддя. Гарненько потерши, вона сподівалась, що все осипалось.
Глянула на Вінса – він кивнув і підтвердив, що все гаразд.
– Я проведу вас до ваших покоїв.
– Не варто. Я дійду сама.
Вінс хотів заперечити, але сумно кивнув і швидко пішов звідси, якось ображено вклонившись. Зараз йому хотілось випустити пару і щось потрощити.
