За вуаллю брехні - Юлія Ковалевська

Ессі вже знала свої наступні кроки, бо це відчуття було нестерпним і потрібно було якомога скоріше витягнути Торі звідси.

– Відведіть мене до короля, – наказала вона вартовому.

– Прошу за мною, Ваша Високосте.

Він провів її нагору. Ще трохи і тронна зала, але тут зустрівся їм Вінс.

– Міледі, – схилив він голову. – Ну як, король дозволив?

– Так, я саме з темниці. Йду просити звільнити Торіана.

– Зараз не вийде. Він скликав Раду, доведеться якийсь час чекати.

– І скільки чекати? – дівчина підтисла вуста.

– Ніхто не знає. Якщо хочете ми можемо прогулятись, а потім я вас проведу до нього.

Душа її рвалась на шматки від думки про те, що треба чекати. Можливо хоч прогулянка її трохи відволіче.

– Гаразд. Ви вільні, – сказала вона вартовому, той вклонився і швидко пішов звідси. Вінс провів його поглядом і махнув Ессі рукою, аби вона тихо слідувала за ним.

– Куди ми йдемо?

– Я трішки збрехав вам. Це буде не зовсім прогулянка. Ми попрацюємо, – заінтригував він дівчину.

Вінс підійшов до стіни, перевірив кілька разів, що ніхто не йде сюди і відкрив потаємні двері за гобеленом.

– Швидше, – заштовхав він її в вузький прохід і зачинив їх у цілковитій темряві. – Секунду...

Щось він там шарудів, почулись кілька характерних кресалу звуків і нарешті загорівся один зі старих смолоскипів, що висіли на стіні.

– Йдіть за мною, тихо і обережно, – дівчина кивнула і послідувала за чоловіком.

Кілька хвилин вони йшли в повній тиші. Трішки довелось підніматись прогнилою драбиною, проте найжахливішим було те, що все було обплетене товстим шаром павутиння і доводилось турбувати тих жирних чорних створінь, що його сплели. Дівчина зараз молилась усім богам, лише б раптом не відчути того, як вони будуть перебирати своїми лапками, повзаючи по ній. Вона ніколи не боялась павуків, але коли їх було СТІЛЬКИ, то хотілось звідси тікати.

Показалось слабке світло, і вони підійшли до якоїсь витонченої металевої решітки у вигляді лози. За нею можна було розгледіти простору залу із овальним столом. Вісімнадцять важких крісел, у них сидять вісімнадцять членів Королівської Ради. Одне з крісел, дев’ятнадцяте, порожнє.

Довелось чекати.

– Ви схоже всі потаємні ходи знаєте, чи не так? – майже беззвучно запитала Ессі, усміхнувшись.

– Повинен знати, професія така, – він відповів їй так же тихо, затримавши на її обличчі погляд.

Нарешті двері відчинились і до кімнати зайшов задоволений Вельмар із листом у руках. Умостившись у кріслі, він обвів усіх присутніх очима.

– Я скликав вас сьогодні, шановні лорди, аби поділитись із вами гарними новинами! – витримав паузу, інтриган. – Принцеса дружнього нам королівства Дарренберг досягла шлюбного віку. Ви знаєте, що в них зараз не найкращі часи, вони мають деякі суперечки із сусідами, голод, і мають лише одну спадкоємицю. Тож, – протягнув він, – я надіслав їм пропозицію: їх принцеса стає моєю дружиною, я пропоную їм повний захист, але при цьому вони стають «автономною», – він зобразив пальцями лапки у повітрі, – частиною Вільхе.

– Чудові новини, Ваша Величносте! Впевнений, що вони не відмовлять такій щедрій пропозиції! – відгукнувся один із лордів.

–  Є ще одна хороша новина, панове, – оскалився чоловік, а в Ессі від його вигляду почало калатати серце, – я маю їх відповідь. Вони дали згоду.

Ессі занепокоєно глянула на зосереджене обличчя Вінса.

– Тоді який план дій, Ваша Величносте?

– Чекаємо весілля. Вони планують на серпень. Я не проти – більше часу на те, аби продумати деталі. Також динаміка бойових дій вказує на те, що вже через кілька місяців ми вивісимо наші прапори на мурах Альдабару, зачистимо усіх незгодних з новим порядком ґвіннейців і тоді можна буде почати втілювати наш план захоплення Дарренбергу. Можливо розпочнемо там народні повстання, аби був привід ввести війська на допомогу, і так, чисто випадково, королівська родина буде винищена. Але над цим ще треба попрацювати, панове. Буду чекати ваших пропозицій.

Він кілька разів стукнув по дерев’яній кришці столу і до кімнати прилетів лакей.

– Принеси нам чогось міцного і скоріше, – юнак кивнув і зник звідси, – а зараз я пропоную вам розслабитись і трохи відсвяткувати. Я хочу віддячити вам за вашу вірність. Багато з вас заслуговують на власне герцогство, а так як нас чекає значне розширення територій, – він встав і відійшов до комоду, діставши звідти карту, – пропоную вам обрати де б ви хотіли оселитись.

Кілька годин Ессі та Вінс вислуховували ці п’яні божевільні балачки про поділ світу, більше нічого цікавого так і не дізнавшись. Вони сиділи на підлозі, підперши стіну, досі сподіваючись почути ще хоч щось корисне. Вже і смолоскип згас, який вони залишили трохи далі, аби його не помітили з кімнати.

Дівчину потрясли за плече. Вона сонно розплющила очі.

– Вони пішли, – прошепотів шпигун і подав дівчині руку. Вона піднялась, трохи хитнувшись, виглянула за решітку – ні душі. Але білявка помітила, що світло з вулиці стало тьмянішим. Схоже, що за годину-півтори почне заходити сонце. Треба поквапитись, якщо вона хоче витягнути Торіана скоріше.