За вуаллю брехні - Юлія Ковалевська

– Їдьмо повільніше, може пропустимо початок, – сказав він.

– То що за змагання, ти знаєш? Яка буде винагорода? – Торіан тільки відкрив рот, аби відповісти, як сюди прискакав один із супроводжуючих короля.

– Його Величність вимагає вашої негайної появи, Ваші Високості.

Торі тяжко зітхнув і вони пришвидшились. На них там усі невдоволено чекали. Пара спішилась і підійшла до монарха. Він кивнув і гучним голосом промовив:

– Шановні лорди, я радий вам повідомити, що сьогодні пройде чергове змагання. Також хочу наголосити, що леді Естеса великодушно погодилась видати переможцю нагороду особисто, – на обличчях чоловіків з’явились хижі посмішки, від яких Ессі аж плечима пересмикнула. Торі стиснув її руку, намагаючись заспокоїти її. – А зараз я продемонструю вам нашу сьогоднішню здобич.

Ніщо так не викликало страху в Ессі, як цей оскал короля. Тепер він легко асоціювався в неї з тим, про кого вона весь час чула і кого щиро ненавиділа.

Вельмар кивнув варті і вони пішли до невеликої закритої повозки. Такої, в яких зазвичай перевозять свиней, але ця була прикрита тентом. Варта стала позаду, відхилила накриття і грубо скинула на землю брудного чоловіка, різко смикнувши його за ноги.

Ессі навіть дихати перестала, із жахом спостерігаючи за тим, як бідного чоловіка тягнуть під руки до короля. Він упав перед ним навколішки і запинаючись почав просити, аби його помилували, заливаючи слізьми землю та свої руки.

– Якщо не припиниш, я накажу відрубати тобі язика! Дістав уже, непотріб, – король копнув його по руці ногою і той незграбно впав. Він увесь здригався від страху. Від цього очі Ессі почали набиратися слізьми.

– Сідлайте коней! Пам’ятайте, хто підстрелив, того і здобич, – гаркнув монарх і вже збирався застрибнути в сідло, як почувся впевнений розлючений голос, що належав одній тендітній юній леді.

– Я хочу брати участь! – усі вражено вирячились на неї. Торіан же прийшов до тями перший.

– Ти з глузду з’їхала?! – запитав він уже вдруге. – Ти не будеш брати участь!

– Буде, – підійшов до них король. Естеса дивилась на нього із викликом, чим підживлювала цікавість чоловіка. – Дівчинка сказала своє слово.

– Ессі-

– Тихо! – суворий тон короля змусив їх здригутись. Вельмар навис над нею. – Рушниця чи арбалет, міледі?

– Арбалет, – вона не розривала зорового контакту з ним, не хотіла тішити його своїм страхом.

– Чудово... – знову цей оскал. – Приготуйте юній леді зброю! Гарний вибір, братику, – Його Величність похлопав його по плечі і пішов до свого коня.

– Відпустіть здобич! – наказав король і чоловіка, що тримали під руки кинули і він звалився мішком на землю. – Вставай! У тебе є п’ять хвилин фори, – чоловік благаюче дивився в очі звіра, а той крикнув: – Час пішов!

Незграбно підхопившись, обірванець хитаючись швидко побіг у невідомому напрямку. Один зі слуг дивився на годинник і відраховував хвилини, поки всі інші крутили в руках зброю.

Ессі нервово шкрябала нігтями арбалет, вороже поглядаючи на короля. До неї схилився Торіан.

– Навіть не думай про це. Якщо ти його вб’єш, ми приречені.

– Хіба наша жертва буде марною? Ми звільнимо людей від тирана!

– Ми наступні в черзі на трон. Якщо нас стратять, то йому з найбільшою вірогідністю на заміну прийде хтось із Ради.

Дівчина невдоволено стиснула щелепи, але визнала, що чоловік має рацію. Хоча перед очима був лише образ короля зі стрілою в шиї. В її мріях він лежав, як той кабан, якого вона підстрелила, і повільно стікав кров’ю, захлинаючись нею.

– Час! – раптово скрикнув слуга і всі помчали на пошуки чоловіка.

Ессі намагалась не відставати, хоча їхати галопом було не зручно і кожна стряска віддавалась болем в боку. Вона не могла дозволити їм перемогти.

Нарешті показалась «здобич». Звісно, далеко він не встиг відбігти.

Почулись перші постріли, але все марно – ніхто не влучив. Ессі ж чекала зручного моменту.

Торіан хоч і не брав участі, але слідував за своєю дружиною, не відстаючи.

Зціпивши зуби, Естеса намагалась не вслухатись у звуки пострілів і мчати далі, зосереджено слідкуючи за рухами обірванця. Їй треба було наблизитись. Чоловік досить вправно ухилявся, бігаючи поміж дерев, що було досить не зручно робити на коні.

Це воно! Цей момент!

Дівчина вдихнула, прицілилась і натисла на гачок. Почувся хриплий скрик і чоловік впав на землю.

Естеса миттю опинилась поруч, незграбно зістрибнувши з коня і підвернувши ногу. Поклавши арбалет на землю, дівчина присіла поруч із чоловіком, що тримався за своє поранене стегно і схлипував. Він з непідробним страхом подивився в занепокоєні очі дівчини.

– Усе гаразд. Уже все гаразд... – вона хотіла його заспокоїти, аби він не боявся її. Усі стали навколо.

– Ну що ж, вітаю нашу переможницю, – король почав аплодувати їй, зло озирнувшись на інших, аби теж це робили. Коли ляскіт долонь стих, він продовжив: – Як бажаєте розпорядитись трофеєм, міледі?