Фенікс - Валерія Дражинська

- Я більше не хвилююся.

- Ось і чудово!

- Ви знали, що Марат викупив "Атлантіс"? - ось що дійсно мене зараз хвилювало.         Ігор  Сергійович скривив обличчя. Було навіть кумедно спостерігати, як його змінює варто лише заїкнутися про успішні справи небажаної йому людини. Я давно вже зрозуміла, що йому не помста за сина потрібна, а репутація своя, щоб зберегти її за будь-яку ціну і "зажерливого" Марата на місце поставити. Ну, не дає він йому спокою! Поки наші цілі збігалися на його мотиви мені були байдуже.

- Викупив?! Та ця тварюка за безцінь його у Прохорова відібрала.  

- Як так? Зараз же не дев'яності, - я була впевнена в тому, що він перебільшує.

- Дроздова, мабуть, це не хвилює, - випльовує, - Він наїхав на Прохорова з обвинуваченням, чому охорона пацана зі стволом пропустила.

- Але ж він має рацію, - з такого боку я подію не розглядала.

Якби охорона елітного ресторану хоч якось відреагувала на людину з пістолетом, не пропустила всередину або відібрала зброю, ймовірно, трагедію можна було б уникнути. Не факт, звісно, але ймовірність була.

- Ти його захищаєш? Що сподобався? Може ще закохаєшся в людину, яка свідомо ховає вбивцю твоєї сестри? Чи вже? - він люто бігає очима по моєму обличчю, намагаючись знайти слабину. 

Озвучувати свої міркування я не збиралася. У цей момент я поставила себе на місце Марата. Упевнено можу сказати, що вчинила б так само. Сховала б єдину рідну мені людину - сестру, незалежно від ступеня її провини. І нехай весь світ мене засудить. Але це нічого не змінює. Якщо я дізнаюся місцезнаходження Савелія, без роздумів здам його. Зараз я на своєму місці і хочу справедливості!

Не домігшись від мене жодної реакції, Ігор Сергійович вирішує вивести мене на почуття в інший спосіб. Вираз обличчя стає скорботним, голос тихим:

- Дитинко, ти так схожа на Марію!

Я подумки усміхнулася. Наша схожість закінчується на кольорі волосся. В обох воно чорне. На відміну від блакитноокої сестри, очі у мене світло-карі. Риси обличчя у нас абсолютно різні. Правда була ще одна спільна риса - краса. У нашій родині в дитинстві часто жартували, що я зростаю маминою копією, а Маша копією татової мами, тобто бабусі. Ми ніколи не змагалися. Кожна з нас була красива по-своєму. Була! Ніяк не зможу звикнути думати про сестру в минулому часі. 

На очі накотилися сльози. Ігор Сергійович співчутливо подав серветку. У цей час у мене задзвонив телефон. Начальник. Дивно, раніше у вихідні він мене не турбував:

- Ава, на ділянці Дроздова проблеми з фундаментом. Їдь туди, - перевірка часу на телефоні показує без п'ятнадцять дев'ять ранку. Субота!

- Сергію, сьогодні вихідний. І, взагалі, я там з яких справ? - абсурдність доручення збивала з пантелику, - Ти головний архітектор.

- А ти моя помічниця! - з натиском видав керівник, - Не гальмуй, дівчинко, сама знаєш, які гроші там літають.