Фенікс - Валерія Дражинська

- Воно тобі потрібно?! - губи ніжно починають досліджувати мою шию, змушуючи плавитися.

Рука накриває груди і м'яко масажує, інша гладить живіт. Поза волею відкидаю голову назад. Його стегна починають рухатися. З губ рветься важке дихання. Зі спини долинає такий самий чоловічий. Марат уже під футболкою накручує сосок. Різко кусає за шию і відразу ж протяжно зализує. Десь, навіть не на другому, а на десятому плані чується шум мотора, благополучно мною проігнорований. Я вся у владі похоті.

- Хочу тебе до нестями! - каже і, суперечачи собі, припиняє рухатися.

Рука з явним небажанням вилазить з-під футболки і приєднується до другої на талії. Губи покидають шию. Зате підборіддя зручно влаштовується на моїй голові. Груди ззаду важко здіймаються. Марат м'яко обіймає мене, намагаючись заспокоїться.  

- Не виходить у нас із тобою по людськи! - важко зітхає і, нарешті, відпускає, легенько відштовхуючи від себе вперед, - Повернувся Андрій. Я його відправляв по їжу в ресторан. Неподалік є невелике, але дуже красиве озеро. Здебільшого заради нього, власне, я й купував цей будинок. Відпочинемо там кілька годин, поплаваємо. Потім я тебе відвезу додому. Такий варіант тебе влаштовує?

- Андрію? - у мене не виходить так само швидко взяти себе в руки.

Замість відповіді, заходить вчорашній водій, завантажений пакетами.

- Добрий день! - вітається зі мною.

Я лише киваю головою. Уміє Марат ошелешувати.

- Віднеси все на озеро, - віддає він наказ водієві, не відводячи від мене очей, у глибинах яких усе ще панує бажання.

- Я не погоджувалася, - ставлю я до відома обох чоловіків.

Один з яких, не звертаючи більше на мене уваги, йде до чорного ходу будинку. Другий, усе так само уважно роздивляючись мене, просто видає:

- У тебе немає вибору, Ава!

- Навіщо тоді питати чи мене влаштовує? - з вередливості й незадоволеного бажання впираюся для вигляду.

Марат це прекрасно розуміє, а тому просто підходить і, взявши за руку, веде на вихід.

- Із ввічливості! - кепкує, усміхаючись.

- У мене немає купальника.

- Моя футболка на тобі буде найкращою нагородою за влаштоване романтичне побачення, - Марат багатозначно відтягує на собі білу тканину.

Скептично оглядаю його торс, так, розмір футболки однозначно закриє всі стратегічно важливі місця до середини стегон. А ось білий колір, особливо мокрий, усе покаже.

- Я, мабуть, у своїй поплаваю, якщо надумаюся.

- Як знаєш, - усміхається він.

Йому і так, і сяк буде за чим спостерігати. Моя футболка хоч і чорна, але коротка. Я можу взагалі не купатися. Тільки от на вулиці спекотно. Та й для бідної голови холодна вода буде благом. А голова, до речі, вже пройшла.