Фенікс - Валерія Дражинська

Озеро дійсно виявилося надзвичайно красивим. Воно було одразу за будинком наприкінці занедбаного саду, який я спочатку прийняла за ліс. Я знала, що ця пишність входила в приватну власність Марата.  

Блакить води потопала в літній зелені. Впевнена і взимку тут також мальовничо. Уявила, як було б прокидатися в такому місці. Зараз через дерева, з балкона будинку, принаймні з другого поверху, озеро не було видно. Але якщо привести сад до ладу, вид відкриється приголомшливий.

Дерев'яний поміст у воді біля берега так і вабив мене з розбігу застрибнути у воду. Без свідків, так би і вчинила. Андрій, розстеливши біля води килимок для пляжу і поклавши на нього пакети, пішов. 

- Подобається? - почула тихе і, зачарована побаченим, повернулася до Марата, який з цікавістю роздивлявся моє обличчя.

- Дуже!

- Тоді тримай, - простягнув мені телефон, - Тікати ж більше не будеш.

Я про нього і забула.

- Дякую!

- Будь ласка! - посміхається по-доброму, - Так ти у воду підеш?

Я в нерішучості закусила губу. Не хотілося дефілювати перед ним у стрінгах або в мокрій білій футболці. Адже незважаючи на те, що з власної волі була втягнута в гру, де спочатку передбачалася наявність інтиму, дівчиною я залишалася скромною. Марат із явною цікавістю чекав моєї відповіді. Ідея з'явилася несподівано.

- А ти?

- Звичайно!

- Тоді йди перший.

- Як скажеш, - проблем із роздяганням у нього не виникло.

Я, підбираючи слину і червоніючи, спостерігала як на землю полетіла футболка, слідом кросівки, джинси і, завершальний акорд, білі боксерки. На цій деталі гардероба я поспішно відвернулася, все ж таки подавившись слиною. Я звісно підозрювала, що під одягом у нього все норм. Але таку фігуру навіть у моделей, що рекламують чоловічу спідню білизну, рідко побачиш. У міру накачаний, навіть злегка крупнуватий. Для зросту близько ста дев'яносто, вага близько дев'яносто - дев'яносто п'ять кілограмів. І як встигла побіжно вловити, скрізь смаглявий. Очманіти!

Перед сплеском води слух уловив задоволений сміх. Повернувшись і переконавшись, що Марат, не звертаючи на мене уваги, сильними гребками розсікає водну поверхню, я поспіхом схопила його футболку і натягнула на свою. Задоволена собою стягнула джинси і бомбочкою, інакше просто не вмію, стрибнула у воду. 

Плавала я виключно біля берега, оскільки не дуже добре вміла це робити. Марат доплив до протилежного боку і, забравшись на невелику скелю, красиво пірнув щучкою. Я позаздрила, завжди хотіла так уміти, але хоч би як мене намагалися навчити, елементарна боязнь ляпнутися животом об воду не дозволяла мені навіть спробувати. Незабаром Марат, навіть не глянувши на мене, проплив повз і спокійно вийшов на берег, протираючи долонями обличчя і волосся. Задивившись на його апетитну дупу, я не встигла засмутитися за явний ігнор. Ще деякий час насолоджувалася купанням поки не почула:

- Вилазь, жабенятко. Їсти подано.

- Оригінально, Ава. Дивно, що ти в джинсах не стрибнула, - засміявся Марат, варто було мені вийти з води.

З полегшенням зазначила, що стегна в нього обмотані білим рушником.

- Ти наді мною смієшся? - я зручно розмістилася по інший бік від, уже викладеної з пакетів, їжі.

Вигляд, як на мене, у мене пристойний. Щоправда чорні трусики просвічуються крізь білу футболку. Але на тлі дівчат, що ошиваються в його клубах, можна зараз сказати, що я в паранджі.

- Ні, що ти! Лише над твоєю запізнілою скромністю, - сміх перетворився на широку посмішку, яку я бачила в нього вперше, від того злегка зависла.

- Ти вважаєш, що після твоїх нахабних чіплянь, я мала, як і ти, купатися голяка?

- Під час моїх домагань ти дуже збудливо стогнеш і звиваєшся, замість того, щоб вириватися, - парирує Марат, знову змушуючи мене ніяковіти, - Ти мене хочеш, так само, як і я тебе. Безглуздо заперечувати очевидне.

- Тобто, я все ж мала, по-твоєму, роздягнутися? - стою на своєму, оскільки не маю бажання підтверджувати або заперечувати його слова.

Марат докірливо хитає головою, але на своєму не наполягає.

- Більшість знайомих мені дівчат на твоєму місці роздягнулися б, - у сказаному не було ні краплі вихваляння, лише очевидність факту, - Позаду тебе рушник. Можеш зняти мокрі футболки й обмотатися ним. Я відвернуся і навіть чесно не буду підглядати.

Зате я виглядатиму вже повною дурепою. Чи він провокує мене?

- Ні, дякую, я й так висохну.

- Як знаєш, - у когось сьогодні чудовий настрій, з обличчя не злазить усмішка, - Голодна?

Я опускаю очі на наш імпровізований стіл і розумію, що по-звірячому. Поки їмо, мовчки насолоджуємося смачною їжею і навколишньою природою. Тиша між нами не викликає незручності. Навпаки створює затишок.

- Ти сьогодні цілий день вільний? - наситивши шлунок, ненароком цікавлюся його планами.

Марат переводить погляд на мене. Чому мені постійно здається, що він читає мене як відкриту книгу?! Від цього по тілу мимоволі проходить хвиля тремтіння.