Фенікс - Валерія Дражинська

Стоячи над могилою єдиної рідної і близької мені людини, я нічого не відчувала. Всередині була порожнеча. Можливо, справа в тому, що мені вкололи багато заспокійливого. Минуло дев'ять днів від її смерті, а я тут уперше. Похорон не змогла не те що організувати, а навіть з'явитися на нього. Поліція на порозі квартири без емоційно проінформувала мене про смерть сестри. Від шоку я випала з реальності на тиждень. І ось, нарешті, опинилася там, де мала бути ще дев'ять днів тому. Початок літа, світить сонце, співають птахи, але перед моїми очима стоїть сірий туман, а шкіра дуже натурально відчуває огидно моросящий холодний дощ.

Думки проти волі тікають у минуле. Справжнього боюся і все ще заперечую, навіть дивлячись на хрест із фотографією. Огнєєва Марія Олександрівна. Дуже красива брюнетка з небесно блакитними очима. Приголомшливий контраст - чорне волосся і світлі вири очей. Яскрава, ефектна, неймовірна. Була!

Коли мені виповнилося шістнадцять, загинули наші батьки. Банально в автомобільній аварії. Хотілося б сказати, що в них врізався п'яний водій, але це не так. П'яним був саме батько. Для поліції вистачило один і вісім міліграм проміль в крові водія та лобове зіткнення з величезним деревом, щоб закрити цю елементарну справу. Батько не пив, від слова зовсім. Чому так трагічно склалися обставини ніхто докопуватися не став.

Маші на той момент був двадцять один рік, і вона давно не жила з нами. Не знаю, як, але вона домоглася опікунства наді мною. Ми продали батьківську квартиру і переїхали жити до неї. Я вередувала, воювала, загалом видавала підліткову поведінку у всій красі, та ще й подвійно. Вистачило мене на кілька місяців.

Незабаром я дізналася, звідки у сестри трикімнатна квартира в центрі міста, крута машина, вічно заповнений делікатесами холодильник та красивий брендовий одяг. Але мені було все одно! Вона не кинула мене. Вона піклувалася про мене. Вона стала для мене мамою, татом, другом, подругою і... всім.

Її забезпечував дуже заможній одружений чоловік. Папік-  як зараз кажуть. Саме він допоміг молодій дівчині отримати опікунство над неповнолітньою сестрою. У чому я могла їй дорікнути? У прагненні жити? Чи в тому, що не побоялася взяти на себе відповідальність за підлітка.

Того дня Маша святкувала своє двадцятишестиріччя в елітному ресторані. Я пішла, щойно привітала сестру. Наступного дня дуже важливий іспит в університеті. Потрібно було виспатися. Не вийшло. О шостій ранку мене розбудив наполегливий дзвінок у двері. Перед тим, як провалитися у вакуумну прірву, я добре запам'ятала сухо викладені факти. Молодий чоловік, в окремій кабінці розстріляв мою сестру і хлопця, який сидів поруч. У результаті два трупи і сім свідків, які перебували там же.

Перебуваючи глибоко в собі, я не відразу почула звернення:

- Ава Олександрівна, радий, нарешті, тебе спостерігати, - повертаюся і бачу чоловіка років під п'ятдесят.

Моя перша думка, глянувши на нього, була досить оригінальною: Джордж Клуні у вітчизняному варіанті.

- Ви її..., - закінчити запитання не змогла, не знаючи, як. Хлопцем його обізвати було б смішно. Спонсором або папіком грубо.

- Так. Я її! - усміхнувся прототип Клуні і представився, - Ігор Сергійович.

- Що ж. Приємно познайомиться, напевно. Я, мабуть, піду, - спробувала обійти його, але він цього зробити мені не дав.  

- Розмова є, Ава. Давай присядемо, - кивок голови в бік лавки біля могили.

Я слухняно підійшла і сіла. Відразу подумала про те, що мабуть це він організував похорони і все, що потрібно в такій ситуації. Так само, як і моє аж ніяк не дешеве перебування в приватній клініці після звістки про смерть сестри.  

- Я вдячна вам...

- Не варто, - жорстко перебив мене Ігор Сергійович, - Радий, що тебе попустило. Ти мені потрібна здоровою і красивою.

Моєму здивуванню не було меж, про що красномовно "кричали" очі, спрямовані на нього. Припущення виникло тільки одне:

            - Ви хочете, щоб я зайняла її місце? - відповіддю послужив гучний сміх, який дикістю пролунав на кладовищі.

            - Крихітко, ти, звісно, красуня, як і твоя сестра, але вдруге я в це болото не полізу, - заспокоївшись видав він, - Бачиш, яка тут справа. Хлопець, з яким була Марія того дня, мій син. Вона крутила з ним кохання за моєю спиною кілька місяців. Усе це я дізнався після їхньої смерті. Даремно не стежив. Довіряв, дідько! І кому? Повії. 

            Я різко встала з наміром піти. Не могла слухати бруд у бік сестри. Я знала, що в неї з'явився коханий хлопець, щоправда не здогадувалася, чий він син. Чи засуджувала я її? Ні! Ніколи. Щоб вона не робила. За останні п'ять років сестра стала для мене ідеалом жінки.

            Ігор зло смикнув мене назад на лавку.

            - Заспокойся! Гаразд! Про небіжчиків або добре, або ніяк. Та й не злюся я на неї. Швидше на себе. Не вгледів, що під носом коїться. Та справа не в цьому, - він важко зітхнув і уважно подивився на мене, - Там мого сина застрелили. Впритул! Знаю, ти розумієш! Мені покарати вбивцю потрібно.

            Дроздов Савелій. Двадцяти двох років. У момент убивства перебував у стані наркотичного та алкогольного сп'яніння. Його взяли буквально за квартал від ресторану. Патрульна поліція спробувала гальмувати машину, яка підозріло вела себе на дорозі. Переслідування було недовгим. До першої перешкоди. Усе це мені теж розповіла поліція.