Фенікс - Валерія Дражинська

- Ава, ти яке вино волієш?

- Я не..., - хочу сказати, що не люблю алкоголь, але розумію, що зараз мені потрібно, - На ваш... твій смак, будь ласка.

- Аліно, принеси келих Garrus, поки дівчина визначиться з вибором, - наказує, навіть не дивлячись на неї.

Дочекавшись відходу адміністратора, уточнюю:

- А ви?

- Ти, Ава, ти, - зітхає він, злегка посміхаючись, - Аліна, так само, як і весь персонал, знає мої вподобання. 

Переді мною знову чарівний чоловік, який розслаблено відкинувся на спинку крісла. Дивлячись на нього, я нервово ковтнула. Білосніжна сорочка дивовижно відтіняє смагляву шкіру. Пронизливий погляд з-під злегка приспущених вій уже не тисне, а кидає в трепет. Вигнуті в сексуальній напівпосмішці губи вимагають поцілунку. Чиста спокуса для всіх представниць жіночої статі.

- Часто тут буваєте? - голос звучить на октаву вище.

Марат іронічно підводить брову.

- Вибач, мені потрібно звикнути. Ти часто тут буваєш? - виправляюся.

- Так, оскільки це мій ресторан, - чітко і по ділу, без тіні хвастощів.

- Твій? - приховати здивування не виходить.

Коли тут сталося вбивство, господар був інший. В іншому випадку, брат Марата, навіть тих двох жалюгідних днів не провів у в'язниці. 

- Викупив його кілька місяців тому, - нас перериває дівчина, яка увійшла, даючи мені змогу переварити сказане.

Навіщо йому, чорт забирай, заклад, де його брат скоїв злочин? Машинально беру келих і залпом відпиваю половину. Марат замовляє мені ще один. Сам ліниво потягує коричневий алкоголь зі склянки. У виборі страв я поклалася на його смак. Все одно в присутності індивіда навпроти не зможу нормально повечеряти. Хоча... Попиваючи вино в розмові про проект його будинку, помітно розслабилася. І сп'яніла. Тож, коли принесли вечерю, довелося їсти, сподіваючись позбутися хмелю в голові. З цим чоловіком не можна розслаблятися. А ось вести невимушену бесіду виявилося навіть дуже цікаво. Марат досить приємним співрозмовником. Можливо, виною тому градуси в крові, але я відчутно приспустила захисні бар'єри. Ми не переходили на особистості. Теми були різноманітні й поверхневі. Здебільшого стосувалися реконструкції його будинку.

- Ава, чому ти мене боїшся? - раптом м'яко запитує Марат.

Щойно ми обговорювали проблеми у зміцненні фундаменту і раптом це питання. Я сторопіла. Що й треба було довести! Тут необхідний постійний контроль.

- Чому ви так вирішили? - з переляку знову переходжу на "ви".

- "Ти"! Востаннє попереджаю, - дивиться, обіцяючи всі земні блаженства, через що сенс наступної фрази доходить не відразу, - Я не люблю, коли не відповідають на мої запитання.

Алкоголь додає сміливості, язик так і свербить послати його, але ще міркую - не та людина, яку можна.   

- Я ВАС не боюся! - висловлюю ставлення до його заяви по-іншому.

З хижою усмішкою, Марат різко піднімається. Підходить до мене. Хапає за шию і підіймає з крісла в невагомість. Інстинктивно чіпляюся руками за його плечі. Робить два кроки і притискає до стіни. Коліно вклинюється між ніг, рухається вгору і, задираючи сукню, впирається в пах. Марат послаблює хватку на горлі і я, мимоволі, сідлаю його ногу. Від його раптових випадів навіть не встигаю злякатися. Мене захоплює хвиля потужного збудження.

- Авааааа... Авааааа..., - жаркий шепіт на вухо, - Не варто мене провокувати, - великий палець руки, що фіксує шию, розсовує губи і, ледь торкаючись зубів, порочно рухається між ними, - Ммм..., апетитний запах, - шумно вдихає в районі скроні, а друга рука майже до болю стискає талію.

Ще з початку вечора лише вологі трусики, зараз рясно промочують тонкі штани чоловіка. Не витримую, заплющую очі і, зі стогоном, прикушую палець у роті. Облизую його, пробуючи на смак терпку шкіру. Біля вуха хрипло підбадьорливо:

- Гарна дівчинка! - дихання важке, палюче, з легким ароматом дорогого алкоголю.

П'янить! Намагаючись вгамувати тягнучий біль внизу, починаю елозити на його нозі.

- Відкрий очі! - рука на талії застигає, заважаючи рухатися.

Гарячі губи торкаються скроні, вологий язик злизує бісеринки поту. Пхикаю, випускаючи із захоплення зубів його палець. Рука одразу ж піднімає моє підборіддя.

- Відкрий очі, Ава! - уже наказує.

Відкриваю і зустрічаю погляд, повний шаленого голоду. Марат уперше так близько. Хвилююче. Пригнічує своїм бажанням. Дивлюся на його губи. Облизую свої. Дико хочу, щоб поцілував.

- Б**дь, Ава! - він злегка трясе головою, намагаючись позбутися мани, - Якщо я зроблю що просиш, то вже не зупинюся.

Намагаюся усвідомити почуте. Виходить погано. Зосереджена на його губах, які так збудливо щойно рухалися. Прикушую свою нижню. Марат гарчить.

- Ава, подивися на мене! - уже мене легенько струшує за підборіддя.

Неохоче піднімаю погляд. В очах навпроти немає райдужки, вона повністю поглинена зіницею. Починаю розуміти, що відбувається.

- Відпусти мене! - прошу тихим, хрипким голосом.