Фенікс - Валерія Дражинська

- Марат Хасанович, я не розумію, навіщо ви...

- Ава, - він мене нахабно перебиває, - ти справді не розумієш?

Далі вдавати з себе дуру сенсу не бачу. Чорт, у його присутності досить складно швидко перебудовуватися.

- Я вже казала, мене не цікавить те, що ви можете запропонувати.

- Не пригадую.

- Не зовсім так говорила, але сенс той самий.

- Ааа..., ти про мій список розваг?! - Марат посміхається мені поблажливо, немов дитині, - І що ж я, на твою думку, можу тобі запропонувати?

- Тільки секс, - не витрачаючи час на роздуми, випалюю я.

Він же грає відкрито, у впевненості, що перемога за ним. Але його подальші слова і дії змушують мене засумніватися не тільки в правильності вибору лінії поведінки, а й у тому, чи так сильно я його цікавлю, як мені самовпевнено здалося.

- Взагалі-то, я хотів запросити тебе на вечерю. Але, висловлюючись твоїми словами - сенс той самий. Упевнена? - іронічно підводить брову, уточнюючи.

- Упевнена, Марат! Я не така! - подумки лаю себе - гублячись, переборщую!

Але! Мені всього двадцять один рік, і я ніколи раніше не стикалася з такими людьми. Усе в ньому було з конкретним перебором. Зовнішність, занадто досконала для чоловіка. Внутрішня сила зашкалювала. Здавалося, сам диявол підбирав його ДНК для переваги над іншими. І все це до нестями напружувало.

- Я тебе почув, - він нарешті відводить погляд, чим ніби відпускає мене.

"Нібито", тому що я все ще в ньому. Намагаюся заспокоїти себе тим фактом, що такі як Марат слово "ні" не приймають. Поки що не особливо виходить.

Смаглява рука піднімає зі скляного столика телефон.

- Архітектора приведи, - короткий наказ у слухавку.

Втративши будь-який інтерес до моєї персони, Марат перемикається на гаджет. А я не можу не дивитися на нього. Відвернутися вище моїх сил.

У той час, як великий палець не поспішаючи водить плоским екраном, очі повільно, немов знехотя, повертаються до мене. Насмішка, що відображається в них, красномовніше за тисячу слів. Зніяковіло відводжу погляд. Поява начальника трохи рятує ситуацію:

- Вибачте, я трохи загубився! - навіть знаю як, чому і навіщо.

Далі ми проводимо презентацію проекту реконструкції будинку. Моя впевненість у тому, що Марат нас зовсім не слухає, бо тупо висить у телефоні, з тріском розбирається від точних і грамотних, навіть для людини зі спеціальною освітою, зауважень. На мене він звертає увагу тільки у справі. Видно, що не награно. Невже ось так просто залишить?

- Ну що ж, до зустрічі через кілька днів. Розглянемо проект уже з урахуванням ваших зауважень, - Сергій улесливо посміхається Марату, який навіть не спромігся підняти свою дупу, коли ми мали намір йти.

- Це зайве, - ми з Сергієм губимося.

Немов із нізвідки поруч виникає дуже красива дівчина. Якби не моя впевненість у власній зовнішності, то комплекс неповноцінності забезпечений.

- Скиньте все на пошту. Адреса у візитці, - дівчина поруч простягає моєму начальнику чорний квадратик, - Для зустрічей у мене зараз немає часу. Усі питання, що виникнуть, поки будемо вирішувати в телефонному режимі.

Йдучи, обернулася і зустріла відсторонено задумливий погляд. Здається, не я, а саме мене щойно красиво ломанули! Марат зрозумів, що я набиваю собі ціну і поставив на місце.

Дівчата, автор заслуговує на зірочку?