Пожежник - Джо Хілл

відібрало мову. Вона думала, що ніщо не може бути гучнішим за 50-й калібр, який влаштовує на вулиці світлове шоу, але гуркіт «фрейтлайнера», який таранить швидку, був немов залп з гармат лінійного корабля. Гарпер здавалося, що вона геть не здатна на те, щоб сформулювати якусь думку чи бодай почати про щось думати. Спливла одна мить, тоді друга, і врешті Мальборо заговорив знову — от тільки цього разу в його голосі прозвучала спантеличена невпевненість.

— Якого хріна? — приглушеним голосом промовив він. Гарпер здалося, що цю фразу він транслювати не повинен був.

Раптом вулицю залило світло, неначе якимось неймовірним чином у небо вистрибнуло сонце. Запалахкотів сніп золотистого світла, осяюючи дорогу з досконалою полуденною ясністю. Чи майже досконалою. Це невидиме сонце рухалося, прямуючи одразу над провулком. Спекотний літній буревій промчав уздовж дороги, розгойдавши автівки і наповнивши повітря запахом Четвертого липня: сумішшю вишневих бомб, багать і розпеченого асфальту. Тоді він враз стих, і темрява знову опустилася на Верден-авеню.

— Хто мені скаже, що це за херня така була? — нервово посміхнувшись, протягнув Мальборо-Мен. — Хтось по нас сигнальною ракетою стрельнув?

Світло вже наростало знову: палахкотливе бронзове жевріння, від якого прожектор на даху фургона став таким же непотрібним, як і ліхтарик опівдні в липні. Гарпер звелася на коліно й розвернула голову, щоб глянути понад дахом «челенджера»... саме вчасно, аби побачити сльозину полум’я, завбільшки з приватний літак, яка мчала з нічного неба прямо на них.

5

Спершу світло було таким сліпучо-яскравим, що Гарпер геть не могла розібрати рис того, що ринуло до них з неба. То був лише згусток червоного сяйва, який рвучко прямував додолу, наміряючись приземлитися десь між фургоном «WKLL» та «доджем».

На висоті тридцяти футів від дороги, ні на мить не спиняючись, вогненна куля розгорнулася — й назовні, випроставши крила, виринуло палаюче страхітливе птаховисько. Розжарене повітря довкола птаха тремтіло в мареві; Гарпер дивилася на нього крізь пелену сліз. Вона стояла вражена, серце їй переповнювали захват і жах. Ті, кому випало побачити, як над Хіросімою здіймається ядерний гриб, почувалися, мабуть, так само. Розмах палаючих крил істоти становив двадцять чотири фути. Розтуливши дзьоба, птах завиграшки проковтнув би дитину. З його хвоста сипалися блакитні й зелені полум’яні пір’їни, кожна завдовжки в цілий ярд. Чудовисько не видавало жодного звуку, окрім гулкого реву, який нагадував Гарпер звук потяга, що мчить тунелем метро.

Час застиг. Птах завис менш ніж за дюжину футів від дороги. Асфальт попід ним почав димітися й смердіти. Кожне вікно на вулиці віддзеркалювало палахкотливе сяйво Фенікса.

Тоді він рушив, а за ним і Гарпер.

Птах змахнув крилами, сповнивши повітря палом, наче хтось розчахнув заслінку на велетенському горнилі. Стрімкий потік хімічного жару пронісся вулицею, від його буремного пориву загойдався «додж челенджер». Гарпер поволі повзла до пасажирських дверцят.

Фенікс кинувся на білий фургон. Одне крило птаха зачепило живопліт, і ряд кущів спалахнув, ураз перетворившись на стіну вогню. Фенікс влетів у прочинені бічні двері фургона. Гарпер краєм ока побачила, як стрілець за «браунінґом» заверещав, затуляючи обличчя руками. Передні двері стояли розчахнуті. Водій та пасажир повистрибували на вулицю.

Вогненний велет завдав такого потужного удару по фургону, що той припіднявся на двох колесах, нахилившись до водійського боку, ледь не перевернувшись, а тоді гепнувся назад на всі чотири. Усередині все завирувало вогнем, потонувши в язиках полум’я. Пролунав постріл, до вух Гарпер долинуло металеве «дзелень!» Знову. А тоді набої 50-го калібру почали вибухати, немов зернята попкорну, бам-бам-бабам, всередині білого фургона. Спалахуючи, лускали гільзи, кулі гупали об дах і стіни, деформуючи авто зсередини.

Гарпер принишкла за кермом Бенового «челенджера», всівшись на розбите скло. Ключі були в замку запалювання. Зачаївшись і визираючи з-за панелі приладів, вона завела авто.

Далі по дорозі, місячи колесами перед десятим будинком сніг та болото, повільно розвертався «фрейтлайнер».

Авто рушило, Гарпер натисла педаль газу. Втім, проїхала вона лише коротку дистанцію — менш ніж п’ять ярдів — потім вдарила по гальмах. «Челенджер» з виском спинився біля телефонного стовпа, за яким зіщулилася Джеймі. Дівчина зірвалася й побігла. Перетнувши вулицю, вона застрибнула на пасажирське сидіння. Вона щось казала, викрикувала, проте Гарпер не чула й не зважала на її галас.

Далі від них, з бічних дверей фургона, виринув Фенікс, витягнувши голову на кумедно-довгастій шиї, наче поривався тріумфально скрикнути в нічне небо. Потрощений фургон і далі здригався та підстрибував, поки всередині лускала амуніція. Лобове скло вибухнуло. Хтось закричав.

Гарпер скерувала «челенджер» вулицею, оминаючи розсипаний на дорозі напіврозплавлений брухт, і спинила авто біля розстріляного поліцейського «крузера». З нього вискочив Бен і, кульгаючи, добіг до припаркованого «доджа». Він застрибнув на заднє сидіння, лишивши ноги стирчати у прочинених дверцятах. У повітрі висів сморід паленої гуми.

Заревівши, «фрейтлайнер» рвонув вулицею у бік фургона та Фенікса. З оглушливим брязкотом плуг врізався в «еконолайн»[120], відкинувши авто вбік, наче то була лише порожня коробка з-під взуття. Фургон покотився, крешучи блакитні іскри, дах почав провалюватися всередину. Попрямувавши слідом, «фрейтлайнер» наздогнав і знову взяв фургон на таран, перекинувши його на дальній бік поперечної вулиці — Саґамор-авеню. Фенікс випурхнув з розтрощеного лобового скла й знявся в небо. Гарпер помітила, що птах відчутно поменшав. Якусь хвилину тому він був завбільшки з «Лірджет»[121], а став розміром заледве з дельтаплан.

Гарпер намацала ногою педаль газу. «Челенджер» із силою смикнувся вперед, втиснувши її в сидіння. Ноги Бена досі стирчали з задніх дверцят. Він обмотав ремені безпеки довкола рук, щоб не вилетіти з машини, і невпинно борсався ногами, щоб пролізти далі в салон.

Гарпер визирнула у вікно, коли вони мчали повз Нельсона Гайнріха, який лежав посеред вулиці на спині, а його ноги, пошматовані й понівечені, неприродно вигиналися врізнобіч. Дефібрилятор покоївся в мертвого на грудях: чорний пластиковий корпус трохи обвуглився, а посередині зяяла дірка від кулі, завбільшки з кулак. Принаймні вона думала, що Нельсон мертвий. І тільки коли вони проминули його, Гарпер на спало думку, чи не проводжав він їх поглядом.

«Фрейтлайнер» виринув і перегородив їм дорогу. Гарпер повернула на паркувальний майданчик перед вигорілою аптекою. «Челенджер» підстрибнув на бордюрі. Гарпер відчула, як підлітає на сидінні, мов пір’їнка. Авто ковзнуло на парковку, викресавши сніп іскор, і Бен застогнав, бо його ноги досі стирчали з салону назовні.

Вихляючи, вони виринули на Саґамор-авеню, і Гарпер щосили втиснула педаль газу в підлогу. Бронзове світіння осявало їм дорогу з неба. Фенікс супроводжував їх з чверть милі, — своїм мідним сяйвом усуваючи будь-яку потребу