Пожежник - Джо Хілл

— Він помирає, — сказала Керол.

— Він стабільний. Отримує рідини. Думаю, наразі з ним усе гаразд. Керол, ти втомилася. Тобі варто піти додому. Спробуй відпочити. Батьку потрібно, щоб ти була сильною.

— Так. Я буду. Саме це я й збираюся робити. Бути сильною, — Керол палким зосередженим поглядом втупилася в Гарпер. — А ось ще й привід для тебе подумати. Якби мій батько таки помер, хтось у цьому таборі — може, й не одна людина, — зрадів би. Той, хто вгатив його по голові, потайки молить Бога, щоб він помер. Заразу шукаєш? У цьому таборі є люди, які всім серцем бажають моєму батьку смерті. Мабуть, так само, як і мені. Гадки не маю, чому. Цього мені не збагнути. Я лише хочу, щоб усі ми були в безпеці... і виявляли одне до одного доброту. Однак є ті, хто хоче, щоб мого тата не стало, щоб і мене не стало, хочуть розсварити нас й нацькувати одне на одного. Ось тобі зараза, сестро Вілловз, і жодні засоби з тих, які ти притягла зі швидкої, не в змозі її вилікувати. Її можна лише вирізати.

Гарпер подумала, що Керол просто змучена та схвильована, і відповідати на це не варто. Вона перевела погляд на Еллі. Гарпер хотіла була подякувати дівчині за те, що вона врятувала життя Отцю Сторі, але, щойно розтуливши рота, згадала ту мить, коли Еллі стояла й спостерігала за тим, як дівчата жбурляють у неї снігом і відрізають волосся. І слова розтанули, так і не зірвавшись їй з губ.

Натомість вона звернулася до Бена.

— Іди в палату й знімай штани. Треба промити тобі рани.

Не встиг Бен звестися на ноги, як Керол заговорила знову:

— Ти покинула мого батька раз, і тебе ледь не спіймали. Ти покинула його вдруге, і в нього стався напад, від якого він ледь не помер. Він таки помер. І був прикликаний знову. Ще раз тобі його не покинути. Ти лишатимешся тут, у лазареті, допоки він не одужає.

— Керол, — сказала Гарпер, намагаючись відшукати в серці ласку. — Я не можу обіцяти, що він одужає. Я не хочу вводити тебе в оману стосовно його шансів.

— А я не хочу вводити в оману тебе стосовно твоїх шансів, — відрізала Керол. — Ти, може, думаєш, що як даси йому померти, то це розчистить дорогу тобі й Пожежнику...

— Що? — не зрозуміла Гарпер.

— ...але коли відведений батькові час у цьому таборі збіжить, він так само збіжить і для тебе, сестро Вілловз. Якщо він помре, на цьому твоє перебування тут скінчиться. Я хочу, щоб ти чітко розуміла, що на кону. Ти сама сказала, що мені варто бути сильною. Я згодна. Я маю бути сильною, щоби бути в змозі притягти людей до відповідальності, і саме це я і маю намір робити.

Драконяча луска, що звивалась у Гарпер на грудях, болісно защипала, нагріваючись під светром.

— Я зроблю все, що зможу, — промовила Гарпер, силкуючись не зірватися. — Я люблю твого батька. Як і Джон. Він не зацікавлений захоплювати табір і верховодити у ньому. Як і я! Керол, я лише хочу мати безпечне місце, де змогла б народити це маля. Оце й усе. Я не збираюся щось чи когось підривати, але ти мусиш зрозуміти... якщо він помре... попри всі мої старання...

— Якщо це станеться, ти підеш геть, — відказала Керол. Зненацька в її голосі залунала якась нововіднайдена впевненість, і вона випросталася, прибравши заледве не королівської пози. — Тож я вірю, що ти цього не допустиш.

Дихання Гарпер стало прискореним та уривчастим. Вдруге за одну ніч вона відчула себе пришпиленою та охопленою смертельним полум’ям.

— Я не можу тобі обіцяти, що він виживе. Ніхто не може цього обіцяти. Він був важко поранений, і враховуючи його вік, повне одужання... малоймовірне, — вона затнулась, а тоді провадила: — Ти зараз говориш несерйозно. Моє вигнання поставить під загрозу увесь табір. Що, як мене схоплять? Такі люди, як ті, що сьогодні намагалися нас убити? Вони б змусили мене виказати все, що я знаю... це слова Бена.

— Ні, якщо твоє дитя залишиться тут, з нами, — сказала Керол. — Тоді ти мовчатимеш, хай там що вони з тобою робитимуть. Звісно, я не вижену тебе, поки ти не народиш, хоч би що сталося з моїм батьком. І, звісно, я б не стала карати ще й маля, відправивши його у вигнання з тобою. З дітьми так не чинять, ні. Якщо тато помре, ти підеш, але дитина лишиться з нами, щоб гарантувати твою мовчанку. Я сама про неї піклуватимуся.

8

Гарпер протягла нитку крізь Бенову щоку. Він заплющив очі, знову скривившись від болю. Вона різко смикнула ниткою, змусивши його глянути на неї.

— Ти її чув? — прошепотіла Гарпер. Серце досі калатало у грудях. — Бене. Ти чув ту божевільну маячню, яку вона верзла?

Бен всівся на розкладачці. Вони були в палаті, далеко від інших, і розчути їх могли хіба що Отець Сторі чи Нік, але жоден з них не слухав.

За вікнами з вервечок бурульок скрапувала вода, зблискуючи у молочному ранковому серпанку. Бен кволо вдихнув, і повітря засвистіло йому в грудях.

— Сестро, як думаєш, у тебе вийде не зняти мені обличчя з черепа? Я ніби як прив’язаний до нього.

— Я нікому не можу обіцяти, що Отець Сторі виживе, — зашипіла Гарпер. — Не можу обіцяти, що врятую його. Мені потрібно знати, що ти робитимеш, якщо він помре. Ти станеш тим, хто забиратиме в мене з рук немовля?

— Ні! Ні. Гарпер, я б нізащо не забрав у тебе дитину, — прошепотів Бен у відповідь. — Певен, що якби Керол дала такий наказ, охочих би не бракувало. Джеймі Клоуз. Норма Гілд.

— І ти просто стояв би осторонь? Допустив би це?

Шторкою між палатою і почекальнею ковзнула тінь. Керол? Еллі?

Бен глибоко вдихнув, а коли заговорив знову, то голос його звучав достатньо голосно, щоби чути було не лише в сусідній кімнаті, а й, може, на півдорозі до кафетерію.

— У цьому таборі ледь не кожен когось втратив. Кожен з нас по-своєму сирота. Твоє маля нічим не відрізнятиметься від інших. Мені б не хотілося, щоб до цього дійшло, проте мені в житті доводиться миритися з багатьма неприємними моментами. Якось і з цим упораюся. Та хай там як, а змовлятися з тобою чи шепотітися