Пожежник - Джо Хілл

в світінні фар, — а тоді знизився й летів перед ними. Кілька секунд він ширяв перед автівкою, цей велетенський повітряний змій, зітканий з яскравого вогню. Та зрештою, востаннє змахнувши крилами, покинув їх. Засичавши, птах зринув у нічне небо й щез, розчинившись понад деревами на сході.

Чималий уламок скла (чи металу) муляв Гарпер у сідниці, тож вона потягнулася, щоби прибрати його. Виявилося, що то мобільник, яким Мінді Скіллінґ скористалася, аби зателефонувати 911. Не задумуючись, вона запхала його в кишеню зимової куртки.

Ніхто цього не побачив.

6

До того, що вона повернеться в лазарет, переповнений людьми, у кожному кутку горітиме лампа, а від притиснутих одне до одного тіл повітря повнитиметься вологою, Гарпер була зовсім не готова. Не встиг ніхто ще й словом до неї озватись, як вона з поглядів, які на неї кидали, вже зрозуміла, що всі чимось стривожені. Вона загадалася, звідки вони вже знають про бійню, яка спіткала їх на Верден-авеню.

Почекальня була забита Пильнувальниками: Майкл Ліндквіст, близнята Нейборс, Чак Карґілл, Бові, ще хтось, чийого імені Гарпер не знала. Еллі теж там була, і виглядала вона перелякано. Дівчина була бліда, засмучена й голодна; Гарпер просто не могла відчувати до неї люті. Норма Гілд сиділа в кутку — тремтлива купка білої плоті у квітчастій сукні.

Та найбільше Гарпер здивувалася, побачивши там Керол, закутану в поношений рожево-жовтий халат, такий старезний, що кольори набули виснаженого, бляклого відтінку. Ці слова — виснажена, блякла — тією ж мірою пасували й самій Керол. Шкіра на лиці стяглася, від чого риси обличчя стали кістлявими, а в очах палав вогонь, якій не віщував нічого доброго.

Гарпер підтримувала Бена за поперек і допомагала йому, поволі кульгаючи, йти вперед. З його лівої щоки, лівого передпліччя, лівої руки та лівої сідниці стирчали скляні шпичаки. Джеймі йшла одразу після них, тягнучи пінопластовий термобокс, повний плазми. Додому вони принесли значно менше крові, ніж пролили деінде.

— Що? — запитала Гарпер. — Чому ви всі...

— Напад, — промовила Керол. — У батька стався напад. Поки тебе носило десь там, він тут залишився зовсім сам. Його серце спинилося. Він помер.

7

Пізніше Нік усе розповів Гарпер, частково жестами, частково занотовуючи на папері. Він був у лазареті від початку й аж до самого кінця. Саме він тримав Отця Сторі за руку, коли дихання старого урвалося.

Коли Гарпер вирушила з Беном у засідку на швидку, Нік почувався досить знервовано. Якимось незбагненним чином він передбачив, що має статися, і був переконаний, що хтось загине. Майкл Ліндквіст намагався його заспокоїти. Вони їли квасолю, запиваючи чаєм, і гралися в морський бій. По тому, як Нік позіхнув удруге, Майкл сказав, що час йому вже вкладатися. Хоча Нік і відмовлявся, мовляв, він зовсім не втомлений, але не минуло й п’яти хвилин, як він уже сопів на розкладачці, сусідній з дідовою.

Йому наснилося світло, що пірнало в темряву, світоч, що падав із синяви нічого неба. Смолоскип гримнув об землю за пагорбами, морок осяяло червоним спалахом, і весь світ довкола затремтів і задеренчав, наче заховане під зеленою травою риштування зненацька почало розпадатися на друзки. Нік підхопився на ліжку, але брязкіт лунав і далі.

Саме тоді він усе й побачив: голова Отця Сторі смикалася з боку в бік, а з кутиків рота стікали цівки піни. Усе ліжко Отця хаотично стрясалося. Нік рвонув до почекальні, де сидів на чатах Майкл, гортаючи примірник «Рейнджера Ріка», старший навіть за самого Ніка. Він стягнув Майкла з дивана і, потягнувши за собою в палату, підвів до ліжка Отця Сторі. Майкл завмер біля підніжжя ліжка, заклякнувши від шоку.

Нік оббіг розкладачку й витяг зі свого маленького ранця, де тримав одяг та книжки, найцінніший тієї ночі предмет: свисток. Він розчахнув вікно і дмухнув.

Однак на поклик відгукнувся не Пожежник, а Еллі та ще півдюжини Пильнувальників. Але до того, як вони прибули, Отець Сторі вже затих. Його груди перестали утруднено здригатися. Повіки вкрила сіра, хвороблива блідість. Нік тримав його за холодну кістляву руку з млявою обвислою шкірою, поки Майкл нестримно ридав, наче мале покинуте дитя.

Еллі промчала повз них обох. Пальцем вона прибрала піну та блювотиння Отцю з рота, приклала свої губи до його і вдихнула в легені повітря. Потім сплела пальці й стала гупати йому в груди. Робити серцево-легеневу реанімацію вона навчилася два літа тому, коли була стажером-вихователем у таборі Віндем. Навчання й захист проходила у Джона Руквуда. Тож у певному розумінні Пожежник таки відповів на посвист.

Вона докладала зусиль майже п’ять хвилин — безнадійно довгий мовчазний відтинок часу, який тягнувся цілу вічність, — тиснучи йому в груди й роблячи штучне дихання, поки присутня аудиторія дедалі більшала. Та лише коли прийшла Керол, проштовхнувшись крізь шторку з криком «Тату!», Отець Сторі закашляв, давлячись, і, втомлено зітхнувши, знову почав дихати самостійно.

«Тітка Керол прикликала його з тамтого світу», — написав Нік Гарпер.

«Його прикликала твоя сестра», — нашкрябала Гарпер у відповідь, але в серце їй закрався неприємний сумнів, що більшість людей думатимуть, як і Нік, приписуючи появі Керол своєрідне диво. Зрештою, вона й так щодня піснею відганяла від них смерть. А хіба в цьому є щось відмінне? Вкотре зіткнувшись зі смертю, озброївшись лише власним голосом, вона врятувала приреченого.

Гарпер провела біля Отця Сторі годину: зібрала трубку для харчування, якою годувала його через ніс, поставила чисту крапельницю, поміняла підгузок і наволочку, від якої тхнуло їдкою сумішшю блювотиння й крові. Пульс у нього був сильним, проте нестійким, раз по раз то підстрибуючи на кілька ударів, то вповільнюючись, лише щоб знову підскочити. Його бородате обличчя було сірим, майже безбарвним, з-під розтулених повік виглядали білки очей.

«Інсульт», — подумала Гарпер. Життя повільно вислизало від Отця. Раніше вона ще на щось сподівалася і в щось вірила, однак тепер ловила себе на думці, що навряд чи старому колись доведеться розплющити очі або всміхнутися.

Вона дістала пінцет, стерильну нитку, голку, бинти та йод і вирушила на пошуки Бена Патчетта. Надворі, випромінюючи бліде тьмяне світло, яке ідеально відображувало настрій Гарпер, зійшла ранкова зоря.

Бена вона знайшла біля Керол у почекальні. Він сидів однією сідницею на краєчку журнального столика, побоюючись всідатися іншою, і методично висмикував найбільші уламки скла з обличчя та руки, складаючи їх на купу: блискучу гірку скелець та закривавлених дрібненьких шпичаків.

Решта люду розійшлася, залишилися тільки Майкл та Еллі. Вони сиділи на дивані, тримаючись за руки. Майкл припинив плакати, проте на щоках