Герої пустельних обріїв - Олдрідж Джеймс

— Якщо вони і далі будуть жити в невігластві, в злиднях, відірвані від усього світу, вони просто приречені на вимирання, — наполягав він, коли вони вибралися нарешті на твердий асфальт.

— І ти хочеш, щоб твої міські йолопи прийшли сюди рятувати богів пустелі! — простогнав Гордон.

— Ми один одного рятуємо. Повстання тепер єдине: жителі міст, селяни, кочівники — все заодно. Нас не розділити, Гордоне. Така істина.

Знову заплескали постріли, засвистіли кулі, раз навіть щось глухо гупнуло в пісок неподалік від узбіччя дороги; але дорога вела їх вперед і вперед, і нічого було вже сподіватися, що той або інший поверне назад.

— А як ставиться до твого вчення Гамід? — запитав Гордон.

— Буде втілювати його в життя.

— Неправда! Він просто використовує тебе, бахразець, так само, як ти використовуєш його.

— Ти самотній і тому нічому не віриш, — з м'якою усмішкою сказав колишній вагоновод і тут же виразно підняв одну брову: постріли тепер тріщали з усіх боків.

Але в той же час з усіх боків була, як і завжди, пустеля, безмежна, висушена сонцем. Дорога позаду них, покинута і гнітюче одноманітна, тонула в смутному мареві спеки; зате попереду вона різко чорніла, прямуючи до величної фата-Моргани срібних цистерн, які немов чудом висіли у повітрі — там, де земля розчинялася в небі. Якби вони дозволили собі захопитися цією грою почуттів або уяви, вони могли б пофантазувати щодо невідомого, дивовижного світу, який переховується, можливо, за огорожею нафтопромислів, але стрілянина тепер йшла майже безперервно, і думки Гордона були занадто зайняті тим, що реально знаходилося перед ними.

— Ось дивись, — сказав Гордон, вказуючи вперед з таким виглядом, ніби мав намір йти прямо на територію нафтопромислів. — З тих пір як тут, біля самого краю пустелі, стирчить це потворне нагромадження механізмів, воно постійно втручається в життя племен, диктує їм свої закони. А що буде, коли промисли потраплять у ваші руки? І ви теж станете душити племена, користуючись своєю силою? Будете підтримувати мир і порядок ціною крові, як це роблять англійці?

— Ми ж не англійці, слава богу, — весело відповів бахразець і злегка пригнувся, підкоряючись інстинкту самозбереження. — Ми такі ж араби, як і кочівники. Нафтопромисли будуть належати і нам і їм в рівній мірі. Вони увійдуть до життя племен, покінчать з їх відірваністю від світу, допоможуть зажити по-новому.

Здавалося, продовжувати шлях неможливо — вже не можна було залишати без уваги зловісний свист розпеченого свинцю кругом. Було ясно, що їх свідомо щадять — до тієї хвилини, коли яке-небудь місцеве начальство (швидше за все генерал, подумав Гордон), розсердившись і втративши терпіння, накаже легіонерам палити прямо в них. Почастішали постріли віщували, що ця хвилина недалеко. Але Гордон все крокував і крокував, розтривожений словами Зейна про нове життя, яка чекає на племена.

— Йа, Гордоне! — гукнув Зейн, бажаючи повернути його до дійсності.

Бачачи, що Зейн уповільнює крок, Гордон сказав йому: — Що це, брате? Чи не надумав ти коливатися?

Зейн доторкнувся до плеча Гордона. — Ти занадто холоднокровний, друг, — сказав він із сумом. — Видно, твоя арабська душа залишилася десь в Англії, тому що твоя поведінка зараз — бравада, не властива арабам. Давай повернемо назад.

— Ні. Ніяких "назад"! — Гордон коротко, хрипко засміявся. — Підійдемо впритул до стіни, нехай побачать, що ми не боїмося їх і зневажаємо. А моя душа тут ні при чому. Я, як Геракліт, вірю, що, поки ми живі, душа мертва. Значить, нам нема чого втрачати. Додай кроку, і ми відкрито кинемо їм виклик.

Бахразець зупинився на краю дороги; в ту ж мить між ним і Гордоном, дзижчанням пролетіла куля. — Я не згоден з Гераклітом, — заявив він, — а тому прощай, друг.

— Ні ні. Доведемо справу до кінця. Ти ж бачиш, що доля щадить нас.

— Я бачу, що нас щадить якийсь дурень там, за стіною, але чому і до яких пір — один бог знає. Вірно, це хтось із твоїх англійських друзів, Гордоне.

— Зейн!

Стільки болю було в цьому крику, що Зейн злякався, чи не поранений Гордон, але, глянувши в спотворене хвилюванням лице друга, зрозумів, що глибоко образив його своєю здогадкою про причини їх чудовою невразливості.

— Ти дурень і негідник, якщо так говориш! — злобно огризнувся Гордон, але все ж, хоч і з небажанням, повернув, щоб слідувати за Зейном.

При повороті він немов спіткнувся об щось, але не впав. Тільки зробивши кілька кроків, він раптом впав на коліна.

Здавалося, він сам був здивований, що не може встати. Він озирнувся і побачив, що обидві ноги у нього в крові і кривавий слід тягнеться по дорозі. — Яка дурість! — сердито сказав він по-англійськи і знову спробував піднятися. Йому вдалося встати на ліву ногу, але права вся затекла і не слухалася. Куля влучила в неї трохи вище п'яти.

— Лягай! — люто вигукнув Зейн і, пригнувши голову, кинувся до нього. — Твої друзі передумали. Лягай!

Кулі свистіли зовсім близько — стрілки, видно, цілили прямо в них. Але Гордон, приголомшений, стояв нерухомо, поки бахразець не відтягнути його з дороги і не кинувся з ним разом в позбавлений забарвлення пісок. І в ту ж мить нова черга зрила пісок буквально в декількох кроках.

Вони заповзли в невелику улоговинку і, прислухаючись до свисту куль, що клались все ближче і ближче, стали думати, як бути далі. Гордон кляв на всі лади дурість становища, що склалося, а Зейн в цей час порався з його ногою. Приклавши до пораненої п'яті свою кепку, він почав розмотувати блідо-червоний пояс Гордона, який вирішив використовувати замість бинта. Гордон запротестував, не бажаючи псувати пояс, але бахразець замість відповіді велів йому підвестися, щоб зручніше було схопити його і дотягнути до іншої улоговинки, подалі. Так вони будуть перебиратися з улоговини в улоговину, сказав Зейн, якщо тільки легіонери в запалі стрілецького азарту не вилізуть нагору, на броньовані вежі, звідки всі западини і поглиблення проглядаються на милі кругом. Тоді все свій кінець.

Гордон розумів, що Зейн правий. Полювання в розпалі, і той чи інший влучний постріл скоро наздожене їх. Єдиний шанс на порятунок — якнайшвидше вибратися з території вогню.

— Я можу пересуватися за тобою поповзом, — сказав Гордон.

— Ні, це не годиться. Нам потрібно поспішати.

Зейн встав, взяв Гордона на плечі і побіг, виляючи і спотикаючись, до іншої невеликій западині в піску. Там він перевів подих з хвилину і побіг далі, повторюючи переривчастим голосом, що потрібно поспішати, а то ці новоспечені снайпери рано чи пізно пристріляються до цілі, незважаючи на пекуче марево, що застилало перспективу.

Якщо порятунок залежало від твердої рішучості Зейна не давати собі перепочинку, то він був забезпечений: скинувши свої гостроносі туфлі, бахразець наполегливо біг вперед, падав, піднімався і знову біг, хоча Гордон чекав кожну мить, що ця гнучка опора з м'яса і м'язів підломилися під ним і впаде. Здавалося, давно вже були перейдено всі мислимі межі людської витривалості, а Зейн все біг і біг, і тільки коли вже можна було вважати, що небезпека минула, він скинув свою ношу з плечей і повалився на пісок. Він кашляв і задихався, його смагляве обличчя прийняло сірий, землистий відтінок, але у нього ще вистачало сил честити Гордона на чому світ стоїть, не шкодуючи святинь релігії і материнства. Майданні лайки, що мабуть, багато років зберігалися без вживання в закутках пам'яті спокійного, витриманого бахразця, так і сипалися з його язика.

Потім, коли рана була вже оброблена і перев'язана за допомогою засобів з похідної аптечки Сміта, Гордон сказав Зейну:

— Щось я не чув ні слова про політику в цьому виверженні лайки.

Ця розмова відбувалася набагато пізніше; вони перебували в цілковитій безпеці, і Гордон навмисне нагадав Зейн про його припадок лихослів'я, щоб подражнити його.

— І куди тільки подівся весь твій морожений пуританізм! Так, це було здорово! По-справжньому здорово! Але хто б міг подумати, що в тобі таяться такі нерозтрачені можливості! Ну, ну, не турбуйся про те. Мені-то добре знайомі всі ці приховані бурі. Але я не очікував подібних вибухів від тебе.

Бахразець, однак, і не думав зігнутися, як очерет під вітром, під вагою цього звинувачення. Він розреготався і відповів: — У тебе говорить твоя надмірна серйозність і праведність, Гордон. Я навчився лаятися там, де горе і негаразди роблять лайку формою протесту проти несправедливості, формою виклику долі. І не шукай в моїх лайки якогось внутрішнього самоприниження. Ех! Відвик я, ось це шкода. Ти не чув і половини тих добірних словечок, якими у нас на міських вулицях постійно обкладали правлячу сволоту.

— Ну ось! Тепер ти все зіпсуєш політикою! — запротестував Гордон.

Бахразець збирався їхати зі Смітом. Він все ще був босий — туфлі його залишилися в пустелі, — але від цього тільки здавався, на погляд Гордона, ще більш складним, ще більш доконаним продуктом природної грації.

— Озирнись-но краще на себе, Гордоне, — відповів Зейн, піднімаючись зі свого місця. — Ти сам псуєш багато хорошого, ризикуючи і зовсім погубити. Сподіваюся, ця подряпина на п'яті послужить тобі уроком. Прошу тебе, брате, не ризикуй собою, не затівай безглуздої гри зі смертю. Якщо ти загинеш ні за що, ні про що, це буде занадто велика втрата.

— Ба! Навіщо так серйозно! — заперечив йому Гордон. — Я вважаю, що з п'ятою мені просто пощастило. Кращого місця для рани і не придумаєш. Тепер абсолютно ясно, що при народженні мене викупали в Стіксі. Я незнищенний. Звичайно, ти вправі розраховувати на вияв подяки від мене за те, що благополучно дотягнув мене сюди. Але ж на те ми і брати. Знаєш, Зейн, мені все більше і більше здається, що і ти і я вже колись жили, і в тому, колишньому житті ми напевно були синами однієї матері. Ах, Боже мій! Згадаймо всіх знаменитих близнюків давнини, — на жаль, їх роль в історії майже завжди була трагічною. Як видно, наша з тобою трагедія полягає в приголомшливій відмінності цілей, які ми собі ставимо, в тому, що ми так по-різному дивимося на життя і на світ. Он воно, наше трагічне протиріччя — ці кляті нафтопромисли! Коли я про них думаю, я боюся тебе, брате! Тебе і твоєї пролетарської прихильності до техніки. Мене так турбують твої задуми, твої наміри! Не будемо через них вбивати один одного, Зейне.