Герої пустельних обріїв - Олдрідж Джеймс
Я знаю, що повторююсь, але хочу, щоб ви мене зрозуміли.
І ще: я звертаюся в своїх писаннях до вас, та mere [24], тому, що ви — єдина людина на світі, яку мені ніколи ні в чому не вдавалося переконати і яка в свою чергу ніколи ні в чому не могла переконати мене ( принаймні з тих пір, як я вийшов з дитячого віку). З Грейс, Джеком, Тесс, навіть зі Смітом мене зближувало свого роду взаємне співчуття. Я в якійсь мірі розумію їх внутрішні труднощі; вони дещо знають про мої.
Тільки з вами у мене так не виходило. Може бути, тому, що ви одна переносили наші розбіжності на основну, найважливішу проблему допитливого і діяльного життя — проблему обов'язку (або, якщо завгодно, вірності). Зрозуміло, в нашому кальвіністському сімействі перед кожним вставала ця проблема, але тільки з Тесс я зумів знайти загальний підхід до її вирішення. На жаль, в кінцевому рахунку я не виправдав надій Тесс, так само як Джек не виправдав моїх, а Грейс — ваших, як Сміт (якщо вже долучати сюди і бідолаху Сміта) не виправдав надій свого визначного татуся. Жалюгідні ми всі істоти — все, крім Тесс.
Але зараз, при становищі, що склалося. я сам не знаю, кому служу і якій місії вірний; знаю тільки одне — в моїх руках нафтові промисли, що належать англійцям. Втім, цей дивовижний, неймовірний успіх сам по собі означає набагато менше, ніж те, що станеться потім, коли прибудуть сюди Гамід і Зейн.
Їм ще важче буде повірити в цей мій успіх, ніж мені самому. Тобто вони, звичайно, зрадіють (я-то анітрохи не радію), тому що захоплення нафтопромислів дуже багато значить для їх спільних зусиль. Кінець повстання — ось що це означає! Але навіть Гамід неодмінно нахмурить своє чудове чоло — і без колишнього добродушності. Занадто круто обходиться з ним останнім часом життя, і в ньому з'явилася жорсткість, якої раніше не було.
Отже, як же все це відбулося?
Я чую сигнальні постріли в тій стороні, де зосереджують свої сили Гамід, Юніс і старий Таліб. Мабуть, там почався якийсь рух.
Як це відбулося?
Зупинятися на дрібниці не варто, та для вас і не мають значення тактичні подробиці. Нашим єдиним об'єктом був штаб Азмі, а він знаходився в центрі території промислів.
Потрапити на територію було не так важко: в нічній тиші я підвів своїх людей до самої огорожі, велів їм розсипатися уздовж неї, і в темряві вони поодинці просочилися всередину через ті проломи, які були зроблені нами раніше. Довелося безшумно прикінчити з десяток вартових, що для багатьох стало якоюсь внутрішньою розрядкою; тільки Бекр дивився на це здалеку, з таким виглядом, ніби тепер, коли немає з ним Алі, смерть вселяє йому огиду і навіть страх. Після цього можна було вже відкрито і без побоювань входити і навіть в'їжджати в проломи. Я сам в'їхав в такий пролом на чолі загону з двадцяти вершників. А коли всі мої люди були вже всередині, ми помчали через територію промислової в тил головних позицій Азмі, туди, де стояла його вілла.
Звичайно, нам довелося поблукати в лабіринті труб, цистерн, доріг, будівель, машин і англійських палісадників з акуратно підстриженими газонами; там були навіть водойми для розведення риби, і в одній такий водоймі потонули двоє моїх людей — їх верблюди впали в воду і зламали собі шию. Але мені було точно відомо, де знаходиться Азмі, а він, хоч і знав уже, що йому загрожує небезпека з тилу, до останньої хвилини не давав своїм людям команди стріляти — чи то від страху, чи то від розгубленості, чи то від звички до дисципліни. Коли ж, нарешті, вони відкрили вогонь, то в темряві більше потрапляли один в одного, ніж в нас, тому що ми йшли без єдиного пострілу.
На щастя, на нашому шляху була тільки одна лінія кулеметних позицій, рів і поперечна траншея; все це було зосереджено на невеликому просторі посеред території промислової зони, який нагадує площу в старовинному англійському місті. Ми проскочили цю площу з ходу. Бог відає, як нам це вдалося; верблюди ж не коні, і наші дії нітрохи не походили на кавалерійську атаку. У темряві ми багатьох перешкод просто не помічали, хоча все розташування мені було давним-давно відомо за повідомленнями розвідників Зейна.
Ну, потім піднявся страшний шум — стрілянина, крики, бойові пісні, від яких кров застигала в жилах. Мій верблюд перескочив через траншею, проломивши комусь череп передніми ногами. Потім я потрапив на пожежний двір нафтоочищувального заводу, де з усіх боків тяглися гумові шланги, звиваючись в якийсь фантастичний клубок, і тут, зізнаюся вам, мені довелося натерпітися страху: верблюд мій, злякавшись пострілів, що пролунали раптом зовсім близько, кинувся вбік і заплутався в цьому клубку. Ми обидва впали на землю, і всі мої вісімнадцять вершників проскакали через нас.
Я неминуче був би роздавлений, але тугий жорсткий шланг, що сповив мене, як мумію, разом з моїм верблюдом, послужив мені захисною бронею. Голову мені вдалося вберегти завдяки тому, що я сунув її під бік верблюда (до сих пір запах пітною злиплої вовни стоїть у мене в ніздрях). Звідкись вискочили кілька легіонерів з ручними кулеметами і відкрили вогонь по моїм людям з тилу. Один з них натрапив на мене; він вистрілив два рази, щоб мене убити, але тільки зачепив моє ліве плече. Друга куля дісталася верблюду, поранена тварина стала несамовито битися, Брикав ногами в різні боки, і хоробрий воїн Легіону вважав за благо відійти подалі.
Я робив відчайдушні зусилля, намагаючись звільнитися від шланга, що обмотав мене, але, ймовірно, мені це так і не вдалося б, якби не зреагував Бекр. Він шукав мене, щоб оповістити про здобуту перемогу. Наші люди добралися до штабу і тепер тримали Азмі в оточенні (і в смертному страху — додамо для точності). Це, безперечно, була перемога, а крім того, і реванш за поразку, нанесену нам на болотах. Саме штаб Азмі був об'єктом розпочатої нами операції. Сюди, в саме серце оборони промислів, прагнули ми нанести удар, коли мчали, не розбираючи шляху, через всю територію. А у мене, оскільки справа стосувалася Азмі, була тут ще й своя особиста мета.
Штаб Азмі містився в віллі, де зазвичай зупинялося начальство, якщо приїздило на промисли. Коли я туди добрався, мої вцілілі вісімнадцять фахівців по нічним набігам гарцювали навколо на своїх верблюдах і гучними криками намагалися викликати Азмі з дому. Спішитися, проникнути в будинок і схопити його там вони не наважувалися; стривожені моїм відсутністю, вони, мабуть, вже готові були відмовитися від цієї ризикованої перемоги і подумували про те, чи не втекти, поки не пізно.
Що ж було далі?
У вікнах подекуди запалилися вогні, я почув сердитий окрик, бачу — це наш приятель, генерал Мартін, з балкона віддає мені розпорядження: людей відкликати, з саду їх вивести, стрілянину і крики припинити, а самому з'явитися в будинок, щоб спільно обговорити заходи для ліквідації неприпустимого становища, що створилося. Я порадив генералу заткнутися, зійти вниз і не займатися грою в солдатики. (Як ви знаєте, мене досить важко вивести з себе, хіба тільки якщо поставити в незручне становище, але, треба сказати, з цим завданням пожежні шланги впоралися якнайкраще.) Я, здається, здатний був в цю хвилину вбити старого, якби він не здогадався піти в кімнати. Вистріливши разів зо два-три в двері — для остраху обложеним, — я став голосно кричати на своїх людей, як би стримуючи їх запал. В дійсності я бачив, що вони все ще не проти пуститися навтьоки. І ось двері відчинились, і на порозі з'явився Азмі зі своєю свитою хлюстуватих молодиків. Вихід був явно розрахований на значний ефект, але я безцеремонно штовхнув всю компанію назад, звелів Бекру і його супутникам з'ясувати, де інші наші люди і що з ними, а сам зайшов до хати. Я хотів, щоб Азмі в моїй присутності, віддав легіонерам наказ про припинення вогню.
Ось поки і всі мої досягнення. Азмі у мене в руках, і це все. Так чи інакше, тремтячи за свою шкуру, він звелів припинити вогонь. І то сказати — адже Зейн і Гамід вже підходять до нафтопромислів, а тут, на головних оборонних позиціях Азмі, навколо будинку, де розташований його штаб, стоять дві сотні моїх воїнів. Правда, велика частина легіонерів знаходиться на лінії укріплень, зверненої на північ, і з тими я нічого не можу зробити. Своїм успіхом тут я зобов'язаний тому, що від мене просто не очікували ніяких серйозних дій і вже у всякому разі не уявляли собі, що я наважуся на таку зухвалість — нанести удар прямо в серце.
Втім, дислокація бойових сил Азмі зараз вже не має ніякого значення. Я діяв, керуючись положенням, що випливають з моєї теорії олов'яних солдатиків: якщо хочеш знищити фальш, бий по самій її основі. І воно справдилося — навіть понад всіх очікувань. До тих пір поки заплиле жиром серце Азмі тріпоче від страху в мене на долоні, нафтопромисли в моїй владі, незважаючи на п'яти— або шеститисячну армію легіонерів десь по той бік огорожі.
Тепер завдання в тому, щоб спонукати Гаміда діяти — закріпити здобуту мною перемогу, перш ніж схаменеться Зейн. У листі, який я від нього одержав, сказано, що він не наважується рушити своє військо на очах у легіонерів Азмі, які охороняють нафтопромисли з півночі. "Тобі вдалося обійти Азмі-пашу, — жартівливо пише він, — а це при його товщині не так-то просто. Але я повинен обійти його армію, що ще складніше ".
Все ж я думаю, що Гамід вже виступив. Тому я і сиджу тут, у вартівні, чекаючи його, щоб нам встигнути порадитися, перш ніж ми почнемо переговори з Азмі і генералом Мартіном. Генерал провозився сьогодні цілий день, намагаючись привести в порядок сад і колодязь з прісною водою, які сильно постраждали від нашого нічного набігу. Він ні словом, ні поглядом, ні натяком, ні подихом не виявив своїх почуттів з приводу того, що я захопив його нафтопромисли, має бути онімів від гніву, побачивши витоптаний сад. Так! Найголовніше, це переконати Гаміда в реальності моєї перемоги і в тому, що мої дві сотні людей, що знаходяться в самій серцевині зла, зараз важать більше, ніж вся армія кочівників і городян, яка ще не проникла крізь його тверду шкаралупу.
Думаю, що Гамід це збагне, адже він все бачить і все розуміє, а крім того, досить довіряє мені. Однак той конкретний, непорушний, стратегічно важливий факт, що легіонери Азмі стоять на своїх колишніх позиціях, може утримати його від рішення розвивати далі досягнутий мною успіх.
Але все одно: зараз нафтопромисли — мої.
Я чую знайомі звуки: броньовик Сміта з виттям і гарчанням мчить по території промислів.
