Герої пустельних обріїв - Олдрідж Джеймс
Затамувавши подих, я немов знову знаходив в цьому юнакові втілення єдиного ідеалу, якого я можу служити, єдиної волі, якої готовий підкоритися в ім'я такого служіння, і це мене дивувало і тішило. Справа свободи племен була нетлінна в своїй чистоті — тієї чистоті, про яку говорив Гамід, тому що сам Гамід був його душею. У пориві любові і відданості я стиснув руку Гаміда, ледь помічаючи пошарпані намети і фігури бедуїнів, що безтурботно маячить біля них — все те, що служило поетичним фоном нашої розмови. Втім, і сам Гамід йшов повз них, ковзаючи по сторонам розсіяним, незрячим поглядом. Охоплений потребою висловитися, він зараз не помічав свого народу.
— Я намагаюся не втручатися в цю гризню, брате: мій міський союзник навчив мене терпінню. Так, терпінню! О господи, тільки зараз я дізнаюся справжню ціну розсудливості і витримці, і моральному чуттю. Спочатку я з поблажливою зневагою ставився до цього маленького впертого чоловічка, який так пильно стежить за мною (і який так схожий на тебе), але тепер я просто захоплююся ним, тому що знаю: і у нього одна тільки мета, одна ідея, одне прагнення в житті, заради якого він готовий все принести в жертву, навіть самого себе. Я в неоплатному боргу перед Зейном-бахразцем за те, що він навчив мене витримці, ясності мети; і узами цього обов'язку ми з ним тепер спаяні воєдино, можливо, нерозривно і, можливо, назавжди.
— Не дай Бог! — скрикнув я. — О-о-о!
Гамід скинув на мене очі, тому що в цьому безглуздому крику прорвався біль, з яким я не зміг впоратися. Однак він подумав, що це звичайна, фізична біль. Він зупинився, уважно оглянув мене і, вражений моїм змученим виглядом, хотів щось сказати, але я зупинив його поглядом, повним благання. Я не хотів, щоб жалощі з приводу мого запаленого, жалюгідного, ниючого тіла переривали або опошлили нашу розмову про головне, і мій безмовний заклик був почутий. Гамід кивнув і тільки мовчки підставив мені плече для опори.
— Не турбуйся, — сказав він спокійно, хоч і з відтінком гіркоти. — Я все ще вождь і вождем залишуся. Але зараз я повинен віддати твою перемогу на суд моїх нерозумних братів. Я знаю, це все одно, що віддати тонкорунну вівцю на розтерзання собачої зграї. Побачиш сам, як вони поб'ються. Але побачиш і інше: як я вмію стверджувати свою владу вождя. Шкода, що не можна зовсім не говорити їм про твою перемогу. А я повинен сказати. Повинен. Якщо я буду знати, який образ дій підказують кожному з них його корисливі мотиви, мені легше буде протистояти їм.
— А бахразець? — запитав я з тривогою.
— Не думай про бахразця, Гордоне. Ми з тобою знайдемо правильний вихід.
На жаль, правильний вихід доводиться тепер шукати мені — мені одному, так як відбулися події, що перекрутили зміст справи всього мого життя; те саме, що встало свого часу між мною і Тесс, постає тепер між мною і Гамідом, тільки в скарикатуреному вигляді.
Засідання в шатрі ради являло собою не надто гідне видовище. Я ніколи не цікавився тим, які плани будують щодо подальшої долі нафтопромислів вожді окремих племен і ті, хто норовить примазатися до цієї справи: я знав, що вирішувати все одно буде Гамід. Але, я не очікував, що їх корисливі та суперечливі прагнення змусять Гаміда кинутися в обійми Зейна, зв'язати себе з ним нерозривно і назавжди. І тепер ніхто, крім мене, не зможе звільнити його з цих обіймів.
Злим генієм Гаміда був тут, по-моєму, його брат Саад. Йому вдалося навіть на мене справити враження — хоча б тим, що в той же вечір він ледь не заколов мене.
Саад з самого початку боротьби хотів отримати свою частку готівкою. Таке, на мою думку, історично обумовлене прагнення всіх молодших братів. Що, як не гонитва молодших братів за землею і багатствами, послужило опорою феодалізму і грецької олігархії? При цьому всі вони були баламутами і ренегатами; і Саад в цьому не відрізняється від інших, тільки він представляє собою історичний анахронізм.
План Саада, розроблений ним за участю темнолицього старого Сеїда, полягав в тому, щоб після захоплення нафтопромислів перепродати їх якоїсь іншої державі. У всьому цьому мене найбільше зацікавило, звідки раптом виринула тут, в пустелі, ця інша держава. Я голосно розреготався, коли Саад відкрив свій секрет, і від душі пошкодував, що при цьому не було Везубі, — він зі своєю теорією "третьої сили" поставився б до цього серйозно. А я не міг! Адже натхненником цього хитромудрого плану був якийсь заблукавший в пустелі навіжений-американець — не те місіонер, не те військовий, а може бути, археолог або просто ділок — я так і не зрозумів толком.
У Саада, однак, була розроблена повна програма дій: захопивши нафтопромисли він мав намір негайно, оголосити їх власністю племен, а потім продати їх за нечувану ціну. Умови угоди були викладені на папері з усіма подробицями, цифрами і застереженнями і скріплені підписами і якимись фантастичними американськими печатками, які Саад з гордістю усім нам показував. Знайшлися, словом, підприємливі янкі, представники нафтової компанії — держави в державі, — які зуміли розшукати Саада в глушині пустелі і вичавити з нього потрібні обіцянки. Гаміду тепер залишалося тільки визнати це як fait accompli [29]. Зрозуміло, моя перемога припала Сааду на руку, оскільки вона виводила з гри бахразца; і як не смішило мене фантастична неправдоподібність цієї угоди (один друк був чого вартий!), план по суті був цілком серйозним.
Але у мене були свої, не менш серйозні плани. Я занадто багато віддав справі боротьби за свободу племен і не схильний був відступатися від свого наміру настояти, щоб доля нафтопромислів була вирішена перш, ніж налинуть туди городяни-бахразці і зроблять їх надбанням свого світу — світу техніки і марксистських ідей. Але, на біду, я дуже смутно уявляв собі, що повинен робити Гамід з промислами, коли вони опиняться в його руках. А Гамід не хотів нічого робити, поки не буде вирішено саме це питання.
Я подумав: "Боже мій, невже дійсно майбутнє країни в цьому папірці Саада?"
Смішно, здавалося б, але тут-то і почалася колотнеча. Треба було вам бачити це збіговисько царствених осіб, яке тонуло в липкій напівтемряві потворної споруди з козячих шкур! По вбранню вони явно ділилися на дві групи: одні були в арабському одязі, інші — ні. Але це, звичайно, чисто зовнішня ознака; в іншому ж сторонньому спостерігачеві було б дуже важко розібратися, що за люди тісняться тут, в шатрі, навколо Гаміда. Лише по віддаленим ознаками можна було здогадатися, які тут існують союзи, великі і дрібні, але я не став ускладнювати себе розпізнаванням цих ознак. Спочатку все те, що відбувалося, обурювало мене, а потім вже здалося тільки сумним і безглуздим.
План Саада зустрів гарячу підтримку з боку якогось зухвалого на вигляд ваххабіта [30] з Саудівської Аравії, який заявив, що Ібн Сауду пішла на користь дружба з американцями, що американські гроші і американська допомога сприяють процвітанню країни [31]. Він несамовито волав, що Америка для того і створена аллахом, щоб давати гроші і мати справу з машинами, арабам же визначено згори отримувати гроші і до машинам не торкатися. Ось вам новітня арабська релігійна філософія!
Інші (в тому числі один єгиптянин в фесці і замшевих туфлях) доводили, що набагато розумніше надати концесію будь-якої з більших і багатших арабських країн — вони не гірше за іноземців могли б управляти промислами. Він зі свого боку може рекомендувати Єгипет, зокрема одного багатого єгипетського пашу.
Потім слово взяв Таліб — півроку регулярних військових дій і регулярного харчування додали старому розбійникові благородну поставу. Жадібно поблискуючи очима, він висловився в тому сенсі, що нафтопромисли потрібно залишити англійцям, тільки нехай дадуть хороший викуп і надалі нехай платять племенам податки, не рахуючи встановленого "нафтопровідного відрахування". Крім того, англійці могли б допомогти племенам притиснути нових революційних правителів Бахраза, а то вони занадто багато волі забрали в таборі Гаміда.
Старий дурень кілька разів оглядався на мене, чекаючи підтримки. При зустрічі він схопив мене в обійми і довго лив сльози, перемежовуючи їх бойовими кліками першого повстання, — забув, мабуть, той випадок, коли віроломно кинув мене серед боліт на розправу легіонерам Азмі.
Його звернення за підтримкою до мене як до англійця ставило мене в двозначне становище; але, ймовірно, старий зробив це без наміру, і я простив йому: зрештою мені тепер байдуже, що всі ці люди про мене думають; але ось його продажності я не міг і не хотів йому пробачити. Було цілком зрозуміло, що він підкуплений кимось із англійців — скоріше за все Фріменом або яким-небудь Фріменовським агентом.
Промова Таліба викликала, само собою зрозуміло, гарячу відсіч, особливо з боку Саада, який погрожував вбити будь-кого, хто посміє підписувати нові угоди з англійцями — після всього того, що йому, Сааду, довелося від них витерпіти через Азмі. (Одному легіонеру вдалося якось захопити Саада в полон, оглушивши його ударом кулака по голові). Він кричав, що викине всіх англійців геть, що закличе на допомогу американців, а заодно попросить їх розправитися з міськими союзниками Гаміда, які всі до одного — безбожники і злодії.
Якийсь сирієць заявив, що згоден з Саадом. Але тут два чорнобородого шейха з Неджда, яким вторив висланий за свої переконання іракський політичний діяч, з шаленством фанатиків взялися доводити, що всі іноземці — підлі загарбники. Оскільки племенам нафтопромисли ні до чого ( "Великий аллах! — скрикнув один з шейхів. — Отож, не будемо ми бруднити свої благородні руки в цій смердючій рідині!"), Найкраще передати турботу про них тим з братів по крові, хто більшою мірою наділений комерційним духом, — єгиптянам, уродженцям Іраку або навіть сирійцям, які здавна славиться своїм умінням торгувати і наживати гроші.
Все це, як я вам уже говорив, були цілком серйозні пропозиції. Навіть старий Ашик, в чиї давні зморшки ніби назавжди в'їлася пилюка руїн його міста, сказав своє слово. — Все одно, кому будуть належати нафтопромисли, — заявив він, — тільки б не жирної гадині Азмі. Аравії вони не потрібні; зате їй потрібні гроші, отже треба продати ці нафтопромисли тому, хто більше дасть, а на отримані кошти відбудувати зруйновані міста, відновити господарство племен, саме ж головне — поповнити стада і знайти нові пасовища, щоб в пустелі знову закипіло життя (а з нею і торгівля!).
Гамід слухав все це, як вмираючий слухає суперечки лікарів, священиків і байдужих фарисеїв над його тлінним тілом.
