Герої пустельних обріїв - Олдрідж Джеймс
Знав — і навмисне не сказав мені про це. Він завжди намагався мене вберегти (і абсолютно марно) від прямого зіткнення з моїми співвітчизниками в боротьбі за справу племен. Зейн ж, навпаки, кинув мені цю новину в обличчя, немов для того, щоб подивитися, чи не збентежить вона мене, чи не заколиваюсь я, чи не відступлюся від справи арабів.
Він сказав це, немов піддражнюючи мене, натякаючи на старі наші розбіжності, що корінились в глибокій відмінності світоглядів. Але по суті це був все той же спір про долю племен, доведений до граничної гостроти. І все ж Зейн не сумнівався в мені. Навпаки, його слова доводили, що він як і раніше в мене вірить, переконаний, що я буду битися за справу арабів навіть проти своїх співвітчизників.
Але для мене ще задовго до того, як Зейн заговорив про англійські війська, стало ясно, що залишається лише один вихід. Поведінка Гаміда в цьому штабі армії землекопів переконала мене, що тільки я ще можу врятувати племена від марксизму і машини.
Яким чином?
Зробити те, про що говорив генерал Мартін, хоча і з інших мотивів, — знищити нафтопромисли до того, як вони потраплять у владу диктатури городян і селян.
Десь там є рубильник. Один поворот його — і промисли перетворяться на купу руїн і ніколи вже не зможуть стати грізним знаряддям утвердження марксистської догми в Аравії.
Не думай, Тессі, що я прийшов до цього під впливом хвилини. Це продумане і обґрунтоване рішення, підсумок цілого життя, всіх моїх думок і справ, пройнятих прагненням до істини. Врятувати хоч один народ, хоч на мить віддалити неминуче торжество матеріалізму і незламного вчення пролетаріату!
А якщо тобі раптом здасться, що я подався до табору ворога, знай: загроза англійської втручання, про яке говорив Зейн, тільки зміцнила мене в моєму рішенні. Зруйнувавши нафтопромисли, я врятую племена не тільки від майбутнього, але і від минулого теж. Досить наш колоніалізм експлуатував і розбещував цю країну, піддавав її гірким приниженням в своїй хижацької гонитві за її багатством, її нафтою. Тепер цьому край! Я знищу дорогоцінну приманку, і вона не дістанеться ні Зейну, ні англійцям.
Ти можеш заперечити, що земля під руїнами промислів як і раніше буде багата нафтою і боротьба за цю землю не припиниться. Так правильно. Але це справа майбутнього, Тессі. А я лише хочу виконати свій обов'язок перед сьогоденням. Про майбутнє нехай дбає хтось інший.
Майбутнє все одно за вами, Тессі. Я це знаю. Я зрозумів це тоді, коли дивився на твоїх докерів, схожих на могутні дуби, врослі корінням в отруйний англійський ґрунт. Але для себе, для свого світу я це майбутнє не приймаю, Тессі. Не можу, не можу його прийняти! Роби що хочеш в трущобах Глазго для того, щоб це майбутнє скоріше настало. Нехай твої пролетарі піднімають голову хоч до самого неба; нехай виривається на свободу звір техніки. Ви своєї мети досягнете. У вас буде все — навіть інтелект і право на утвердження істини. Але ваша перемога означає загибель для мене, Тессі. Так вже краще я загину тут, на барикадах незалежного інтелекту.
Втім, поки що я ще живий і в прямому сенсі слова вмирати не збираюся, хоча мені зараз дуже підійшло б інвалідне крісло. Але про це не варто.
Повернуся краще до розповіді. Тільки я припинив свою суперечку з Зейном, на сцені з'явився Фрімен. Зейн велів його привести для того, щоб передати Гаміду. Як з'ясувалося, наш любий брат у Христі був застигнутий людьми Зейна, коли за допомогою декількох поплічників намагався отруїти колодязь в пустелі.
Немає таких слів у мові, якими можна було б пояснити всю жахливість цього злодіяння. Приклади і порівняння тут марні. Не можна, наприклад, сказати, що це те ж саме, як якщо б араби надумали отруїти лондонський водопровід. Це набагато гірше, тому що в пустелі вода означає життя. Під час війни ворог може зруйнувати колодязь або засипати його піском, але отруїти воду — на такий злочин проти людства ще ніхто в Аравії ніколи не наважувався. Фрімен придумав це, щоб утруднити пересування нашим силам, і домігся б цілі, якщо б його не зловили.
На щастя для Фрімена, загін,, який захопив його, складався не з кочівників-бедуїнів, а з більш цивілізованих бахразців. Інакше його просто розірвали б на місці. І, якщо коли-небудь він попадеться ще раз, так воно, ймовірно, і буде.
Я запропонував Зейну, що відвезу Фрімена в наш табір, і Зейн довів свою довіру до мене тим, що дав згоду, не побоявшись доручити одного англійського джентльмена іншому. Звичайно, я зовсім не дбав про те, щоб врятувати Фримену життя. Просто він був мені потрібен. Потрібен для того, щоб передати вам ці сторінки, це пояснення того, що відбувається в мені і зі мною; адже на той час, коли моя записна книжка потрапить до ваших рук, я вже зроблю тут те, що повинен зробити.
Раніше у мене була думка довірити це послання генералу; але невідомо ще, що буде і з генералом і зі мною після мого повернення на промисли. А мені зараз важливіше всього на світі, щоб ви обидві дізналися про те, що привело мене до цього акту руйнування. Ти-то, може бути, і вгадала б істину, Тессі, або дісталася до неї чуттям (хоч це і не виправдало б мене в твоїх очах), але мама лише побачила б в моєму вчинку несусвітню, безглузду і нікому не потрібну зраду обов'язку перед батьківщиною, Аравією і самим собою. Для Джека це було б просто злочином перед люб'язною його серцю технікою. А Грейс побачила б тут повноту самовираження, бо в смерті завжди є така повнота. Втім, думка Джека і Грейс мені зараз байдужа. Вони для мене перестали існувати в той день, коли я покинув Англію.
Ну ось я і відкрив вам свою душу. І вісником моїх одкровень (насмішка долі!) буде Фрімен. Зараз, стомлений нелегким дводенним переїздом, він спить разом з моїми охоронцями — двома кочівниками з табору Зейна — і навіть не підозрює, як просто було б мені підійти і всадити йому кулю в лоб. Дивно, що він може спокійно спати, перебуваючи поруч зі мною. Адже він знає, що я цілком здатний на такий вчинок, а про мої плани, які змушують мене щадити його, йому невідомо. До того ж може статися, що я все-таки не витримаю і пристрелю його — вже дуже противна мені ця гадина.
Ні, видно, пощадити його доведеться, і не тільки тому, що він мені потрібен як посланець, — адже не виключено, що він уже став чоловіком Грейс. Гаразд. Не буду позбавляти Грейс такого скарбу; дізнавшись про його злодіяння, вона може розглядати це як мій останній аргумент в суперечці про християнську мораль.
Коли він прокинеться, я вручу йому цю книжечку і відпущу на волю. Він уже досить освоївся в пустелі і зуміє вибратися на узбережжя — туди, де зараз готуються до вторгнення англійські війська. А якщо по дорозі він попаде в руки якихось арабів, з ним разом доконає і моя совість; і, може статися, неписьменний кочівник, один з тих, кому я служив і совістю і всім своїм життям, розвіє цю совість по пустелі листок за листком. Нова насмішка долі — тому що ви тоді так нічого і не дізнаєтеся і прокляття буде лежати на мені вічно. А тому бережи бог Фрімена і заодно мою совість.
Тільки б мене не випередили і не завадили привести в дію могутній механізм руйнування; адже Гамід і Зейн ось-ось виступлять, а мені ще потрібно дізнатися від генерала, де знаходиться цей механізм і як він працює. Я немов чую, як ти крізь сльози смієшся, читаючи про те, що я маю намір взяти у генерала Мартіна урок по техніці руйнування.
Нічого не поробиш. Все у мене зараз виходить шкереберть, сам знаю. У цьому акті вищої справедливості помічниками мені будуть вороги. Друзів у мене не залишилося. Навіть мої хлопчаки відступилися від мене: я просив їх довезти мене до промислів на машині (давши зрозуміти, що я збираюся зробити), але вони зі сльозами відмовилися (вірно, це були їхні останні дитячі сльози). Мені приємно було бачити їх горе; воно доводило, що серцем вони все ще прив'язані до мене. Але до Гаміду їх прив'язує вірність обов'язку, а до Зейна — захоплена повага, і тому вони не покинуть Гаміда і не зрадять Зейна. Залишається, отже, один Сміт; хоч ми з ним тепер рідко-рідко коли можемо перемовитися зайвим словом, нас ніби як і раніше пов'язує невесела, але вірна дружба. Сміт і Бекр, що впав в апатію — тепер вся моя опора.
Що ж до тебе, Тессі, кохана, — ти далеко, дуже далеко; але більше всіх земних відстаней розділяє нас те, що кожен з нас кличе істиною. Через це довелося нам розлучитися, а зараз, хоч я люблю тебе, як ніколи і нікого не любив, крім хіба Гаміда, я готуюся нанести нищівний удар тому майбутньому, яке ти обрала для себе і для свого народу.
Бути може, ти і права, стверджуючи, що не повинна була залишати мене, що врешті-решт переконала б мене в своїй правоті, якщо б я пожив серед твого народу, ділячи з ним всі тяготи його життя. Бути може, ти і права; згадуючи жахливі нетрі, в яких живуть ці люди, я легко можу собі уявити, як мій розум, моя істина розчиняються в твоїх; тому що найвірніший шлях до істини або до свободи — служіння їм. Клас? Комунізм? Ти, мабуть, права — на жаль. Але те, що стоїть за цими словами, — не для мене, і я не можу допустити, щоб воно виникло і утвердилося там, де ще можна його знищити.
Так наша нескладна любов сама себе зжила. Те, що я зараз збираюся зробити, зробить нас чужими назавжди.
І я плачу про це — першими і останніми сльозами своїх зрілих років. А може бути, ще є якась надія, Тессі? Може бути, я все-таки смію ще думати про повернення, незважаючи ні на що? O desperare! [34]
Що до вас, мама, то ваш образ якось розплився переді мною, як тільки я знову знайшов Тесс. Так я і не знаю, хто ви для мене, звідки у мене ця потреба переконати вас у чомусь. Або це я сам себе намагаюся переконати у вашій особі? Цілком можливо! Адже я завжди відчуваю вас в собі, точно дивовижного птаха, що тривожно б'є крилами в тісній клітці. Ну ось, тепер я вас випускаю на волю, мамо: я, нарешті, прийняв рішення, якого ви від мене чекали все життя. Скоро, скоро я виконаю свою місію, послужу твердженням істини. Відповідальність за це лежить тепер на вас; і за цю мить моєї волі, мого визволення я з радістю віддаю всю душу.
Видно, лише руйнуючи, ми рятуємо себе ".
Розділ тридцять перший
Але Сміт прийшов в жах і відмовився допомагати йому.
— Ви повинні! Повинні! — нестямно наполягав Гордон, виштовхуючи слова запаленим язиком, ніби він поспішав проковтнути побільше часу, що втікає.
