Герої пустельних обріїв - Олдрідж Джеймс
Сміт мов зрісся зі своїм панцерником. Це його відокремлений острівець в томливої безкрайності пустелі, за який він чіпляється, як Калібан. Він цією машиною живе, дихає нею, постійно возиться з нею, оточуючи її самими ніжними турботами, — хоча у мене є підозра, що сама по собі вона вже стала йому ненависна.
Зі Смітом, ймовірно, і Гамід. Я бачу, як крилате світло фар ковзає по тілу величезних вигнутих труб, і чорні вентилі їх стають схожими на голови закопаних в землю людей. Мені смішно, тому що в безглуздих петляннях машини я вгадую старання Сміта на пошкодити ненароком чогось, що хоч віддалено пов'язане з технікою. Бідненький Смітік! Адже тут він в своїй рідній стихії; кожен предмет, зроблений із заліза, скріплений гайками і болтами, — частка його душі. Святиня! Непорушна святиня!
Однак насправді цю святиню дуже легко зруйнувати, про що, за іронією долі, відомо, здається, тільки мені і генералу: під час нашої останньої розмови в пустелі генерал відкрив мені, що тут є якийсь важіль або рубильник, одним поворотом якого можна підірвати всі нафтопромисли, — щось на зразок того пристосування, яким російські війська підірвали свою знамениту Дніпровську дамбу. Видно, наші військові не дуже педантичні в питаннях етики. Їм все одно, у кого запозичувати методи. Втім, генерал Мартін завжди віддавав належне військовому мистецтву росіян. Зрозуміло, я пильно стежу за тим, щоб він не виходив за хвіртку свого нещасливого саду.
На цьому повинен поки розлучитися з вами. До речі, я так і не дізнався ще, де знаходиться Фрімен.
Зараз я пишу в пустелі, поблизу табору Гаміда. Мені довелося покинути нафтопромисли, тому що ні емір Гамід, ні Зейн туди не приїхали; крім Сміта, в машині був тільки Ва-вул, лютий поет.
Гамід, мабуть, досить смутно уявляє собі, яка потрібна сила і воля, щоб утримувати завойовану мною хитку владу в серці ворожого табору, а інакше він не уявив би, що ці два красені зможуть впоратися тут, поки я буду їздити в його ставку порозуміватися.
В першу хвилину, обурений і обманутий у своїх сподіваннях, я зі злості хотів тут же відправити обох назад, щоб вони від мого імені пояснили Гаміду, скільки потрібно розуму і хитрості, щоб тримати Азмі на положенні бранця. Він міг би і сам здогадатися, що захоплення Азмі вдався мені лише завдяки тонкому розрахунку, який недоступний розумінню Ва-Ула і Сміта. І що за ідея — з'єднати двох настільки різних людей, такі дві крайнощі! Адже в цій комбінації їх нічого не варто перехитрити і спровокувати на будь-яку дурість! Довірити їм охорону Азмі — значить ризикнути всім. Смішно і безглуздо!
І все-таки зі злості ж я на це погодився, хоча, як я ні злий, не можу уявити собі, щоб Гамід виявив таку відсутність розуміння, таку сумнівну обережність. Тут явно позначається чужий, міський вплив, будь він проклятий! Не Зейн мені страшний, страшно те, що Гамід його слухає.
Ва-вул недобрим чуттям поета вгадав мої тривоги і поспішив роз'ятрити рану, що було неважко. "Гордоне, друже мій, — сказав він. — Хто ще, крім тебе, може схопити чудовисько в обійми і не бути тут же розтерзаним? У вас, у англійців, найздоровіші щелепи в світі. Ти б міг зжерти навіть нашого міського союзника, а це і Гаміду не по силам. Справді, прирізав б ти для початку товстопузого Азмі, а там від одного бахразця неважко перейти і до іншого. Надихни мене прикладом, брате, і ми удвох учинимо тут невелику різанину для потіхи ".
Злий блиск в очах Ва-Ула і всі його варварські брязкальця — награбовані годинник, химерні браслети на руках — ще підкреслювали зловісний гумор цих жартів, і я раптом зненавидів його за притаманну йому підлу прозорливість. Тому я охоче залишив його Сміту, який майже нечутливий до таких витончених наскоків. Виходить, комбінація не така вже й погана, але я не здивуюся, якщо це несхожість темпераментів призведе нарешті до непоправних помилок або навіть до трагедії. В ненадійні руки довелося мені передати свою перемогу!
Але так чи інакше, вони залишилися там, а я сів на верблюда і повільно, долаючи біль, поїхав в глиб пустелі. Сміт детально пояснив мені дорогу до табору, і той же Сміт ретельно перев'язав мої рани і дав мені випити ліки, які повинні були заглушати біль і розганяти сон. Незважаючи на це, я все-таки заснув і збився зі шляху. Тільки на світанку мене зустрів почесний ескорт під прапорами Гаміда; люди всі були мені незнайомі, і ніхто з них не став обтяжувати себе належними нагоді вигуками і рушничними салютами.Загалом зустріч вийшла сумна і спонукала до невеселих передчуттів, але враження це розсіялося, коли я в'їхав на гребінь першого пагорба і внизу переді мною раптом відкрилося величне видовище всій армії Гаміда; неначе чорна паморозь, що поцяткувала підніжжя схилу, освітленого першими сонячними променями. То була класична картина: розкидані в безладді намети, верблюди, силуети закутаних фігур в м'якому серпанку, — і все перейняте передвістям недалекій хвилини, коли табір пробудиться, прийде в рух, закипить шумом і жвавістю, що зримо втілює вільний дух кочовища.
І ось я сиджу і не поспішаю продовжувати свій шлях; мені подобається здалеку милуватися цим міражем, і лячно, як би він не розвіявся при моєму наближенні. Зрозумійте, мамо, я, істинний кочівник, після довгих поневірянь в пустелі повертаюся до гучного двору Гаміда. І я знаю, що багато що тепер там не так, як було.
У цій мальовничій долині, що розкинулася внизу, має знайти собі завершення все те, до чого я прагнув. Ймовірно, більше мені писати не доведеться. Те, що чекає попереду, підіб'є підсумок складним блуканням думки, про які я тут вам розповів.
Passio! [25]
Доводиться мені все ж продовжувати свої пояснення, мамо, тому що тут, в долині, я зіткнувся з цікавими обставинами, які необхідно пояснити. Всякий раз — і з кожним разом все більше — мені здається, що наступний етап буде для мене останнім, що вінчає всі мої зусилля, мої пошуки істини, моє натхнення, моє покликання в світі. Але справа загрожує обернутися трагедією. І чи тільки для мене? Може бути, для всіх тих, що стоять табором в цій долині. Я сам ще не знаю. Знаю тільки одне: щось я вже тут встиг втратити, а дещо знайшов нове, і те, що це нове віщує мені, не вкладається в рамки мого розуму. Зараз я намагаюся осмислити все це для вас і для самого себе.
Ці мої писання ви неодмінно повинні показати Тесс. І не тільки Тесс, але і Грейс і навіть Джеку і Сміту (якщо Сміту судилося повернутися). Особливо мені хочеться, щоб Тесс прочитала їх; я якось звик за останнім часом думати про вас обох разом. Сам не знаю чому; може бути, тому, що є речі, які мені вам обом необхідно пояснити і довести. Втім, їй я тут ще напишу окремо, у відповідь на лист, який я від неї отримав через Фрімена — Зейна — Гаміда.
Так, я все-таки спіймав Фрімена. Точніше, його зловив Зейн. Так і потрапив до мене лист Тесс: Зейн переслав його через Гаміда. Ох, Фрімен, чемне чудовисько! Його останній злочин перед племенами такий мерзенний, що одна думка про нього мене приводить в лють. Але саме Фрімен привіз мені листа від Тесс. А чому ви не написали мені, мамо? Невже відреклися від мене? Або ви так зайняті справами Джека, що для мене не залишається часу? Я ні про що не став питати Фрімена, тому що навіть заради вас не можу підпустити його настільки близько до своєї душі. А він, зрозуміло, злорадно мовчить, чекає моїх розпитувань про вас і про Грейс. Але мені легше померти, так і не дізнавшись нічого.
Втім, не про Фримена мова (зараз, у всякому разі, — оскільки я його ще не вбив). Невже він став чоловіком Грейс? Господи! Так, багато знайшлося б, про що розпитати його, але я не можу. Не можу!
Хочу все ж розповісти вам про головне — про той містичний результат моїх справ і прагнень, якого я з таким трепетом чекав, спускаючись сюди, в долину. Нічого містичного в ньому не виявилося — одна сувора, неприваблива реальність; і це відкриття вразило мене.
Почалося з Гаміда. Я застав його похмурим, озлобленим і (так само, як я сам) пригніченим близькістю перемоги. Він дуже зрадів мені і відверто висловив свою радість; проте я бачив, що він стривожений і рветься швидше поділитися з мною своїми тривогами. Я, звичайно, не розраховував, що застану в його таборі тишу і спокій, але мені не приходило в голову, що згубний вплив перемоги так швидко позначиться серед його побратимів.
Він тільки коротко встиг змалювати мені становище, поки ми з ним квапливо крокували до намету ради. Він був злий, і все його дратувало.
— Якщо я ще зберігаю тут владу, — сказав він мені, — так тільки силою завзятості. По-твоєму, я терплячий? — запитав він, і я здивувався його тону, в якому чулася насмішка над самим собою. По тілу його пройшла дрож, і він закрив свої ясні, блискучі очі, немов намагаючись не бачити того, що його глибоко обурювало. — Ти не уявляєш, яке сказ клекоче в мені, коли я думаю про всіх цих неосвічених, корисливих, підлих царедворців, готових осквернити прапор повстання. Тільки заради того, щоб зберегти цей прапор в чистоті, я і стримую себе, але це мені дорого коштує. Мої високородні брати! .. Я тепер можу довіряти лише найбіднішим кочівникам пустелі; ці нічого не вимагають, і їм дійсно нічого не потрібно, крім свободи. Всі ж інші тільки й роблять, що гризуться між собою та ще приводять до мене якихось, підозрілих іноземців з пропозиціями сумнівних угод або ж політичних агентів з інших країн нашого арабського світу — з Єгипту, з Сирії та більш далеких країв. Ах, ці агенти! Вони несуть з собою вантаж політичної пропаганди, віроломних обіцянок, честолюбних чвар, нововведень, що паралізують і навперебій нав'язують мені свій вплив і свої поради. Ти бачиш в мені правителя, якому остогидлі всі правителі. Я більше не можу чути чванливих промов, я зневажаю воїнів, спраглих крові і помсти, і, вір мені, з радістю віддав би тут, зараз, своє життя, якщо б знав, що це покладе край анархії в нашій пустелі, засиллю властолюбців з крутою, шаленою вдачею.
Жар цієї мови перетворив лице Гаміда, на мить повернув його точеним рисам давно втрачений відблиск юнацької пристрасності. Я шкутильгав поряд, майже повиснувши на його руці, і думав про неповноцінність і себелюбну обмеженість своїх прагнень, про те, що всі мої особисті цілі не мають ніякої ціни, якщо вони не збігаються з цілями Гаміда.
У словах, які вимовив Гамід, прозвучало, по суті, зречення від того, що становило основу життя племен, але я не думав про це: набагато важливіше було для мене знову виникле відчуття внутрішньої близькості з ним.
