Енеїда - Вергілій

Слова ці рішучі сказавши,
527] Старця до себе веде і на місці святому садовить.
528] Миті цієї Політ із кривавих рук Піррових вирвавсь,
529] Син Пріамів, між списів ворожих, крізь довгі підсіння
530] І по порожніх світлицях тікає, і кров'ю їх кропить.
531] Пірр розігнався за ним, запалившись, і хоче смертельно
532] Зранить; ось-ось уже вхопить рукою, вже списом проколе.
533] Він же, проте, до батьків лиш добіг, і упав перед ними,
534] І на очах у них вилив життя своє крові струмочком.
535] Тут і Пріам, хоч самому і смерть заглядала у вічі,
536] Видержать довше не міг, щоб лютим не вибухнуть гнівом.
537] "Ох, за цей злочин,— гукає,— що ти учинив, якщо є десь
538] Правда на небі, яка усілякої кривди пильнує,
539] Гідну подякз дадуть тобі й плату належну богове.
540] Ти спричинивсь, що я, батько, на сина загибель дивився,—
541] Батьківський зір осквернив душогубством. Ахілл, про якого
542] Брешеш, що був твоїм батьком, до ворога свого Пріама
543] Все ж не поставився так. На мої-бо гарячі благання
544] Правда озвалася в ньому, й мені він бездушнеє тіло
545] Ректора дав поховати, й мене відпустив в моє царство".
546] Так промовляє дідусь і без розмаху ратище кволо
547] Кидає. Глухо відбилось воно від щита і повисло,
548] Не заподіявши шкоди, у першому шарі опуки.
549] Пірр відповів: "Коли так, то як вісник іди до Пеліда,
550] Батька мого. Не забудь розказати про прикрі учинки
551] Неоптолема, скажи йому правду про виродка-сина,
552] Сам же загинь!" Це сказавши, тремтячого старця під вівтар
553] Тягне, й ковзається той у калюжах синівської крові.
554] Руку він ліву в волосся вмотавши, свій меч витягає
555] Правою, в бік устромляє Пріамові по рукоятку.
556] Так закінчив вік Пріам, таке йому доля судила.
557] Грої пожежу він бачив, Пергама жахливу загибель,—
558] Він, що царем колись гордим на стільки земель і народів
559] Азії був. Лише тулуб при морі лежить величавий,
560] Знята з плечей голова, і саме лиш без імені тіло.

561] Вперше тоді усього мене жах охопив невимовний.
562] Я обімлів: пригадавсь мені образ коханого батька, [55]
563] Щойно я бачив, як цар, з ним ровесник, від рани тяжкої
564] Ронить життя, нагадалась Креуза залишена й дім мій,
565] Знищений, може, і доля Іула малого згадалась.
566] Ще оглядаюсь, дивлюся, які ще є сили навколо:
567] Втомлені всі вже мене залишили, й одні повалились
568] Прямо на землю, а в розпані інші в вогонь поскакали.

569] Сам я один залишився. Дивлюсь — на порозі у Вести,
570] В закутку тихо сховавшись, сидить Тіндареєва донька.
571] Ясність пожежі мені освітила її, як блукав я
572] Й поглядом кидав усюди. Вона, боячися ворожих
573] Тевкрів, лихих за загибель Пергама, і кари данайців,
574] І чоловіка, що зрадила, гніву чекаючи, в страху,
575] Спільна Ерінія і для вітчизни своєї, й для Трої,
576] Біля жертовника, там непомітно сховавшись, сиділа.
577] Серцем скипів я, і лють огорнула мене — за вітчизни
578] Згубу помститись, за злочин скарати. "Вона, очевидно,
579] Буде жива і Спарту побачить, і рідні Мікени;
580] їхати буде в здобутім тріумфі царицею; знову
581] Буде дружиною, дім, і батьків, і дітей ще побачить,
582] З почтом троянських жінок і служебниць фрігійських ітиме?
583] Згинув Пріам від меча? Чи Троя згоріла в пожежі?
584] Скільки разів у крові узбережжя троянське купалось?
585] Ні, так не буде! Бо хоч за таке, як помститись на жінці,
586] Шани немає, й така перемога безславною буде,—
587] Певно, прославлять за те хоч, що погань я все-таки знищив,
588] Визначив, врешті, заслужену кару. Відчую у серці
589] Розкіш, як полум'ям гнівним відомсти наповниться й попіл
590] Рідних вдоволено помстою буде". Це в серці кипіло,
591] З цим, мов шалений, я гнався. Аж рідна матуся з'явилась
592] Перед очима моїми у чистому світлі ясному
593] Й сяяла так, як її я ніколи не бачив, як звикла
594] Тільки богам у божистій з'являтись подобі, й за руку
595] Взявши мене, рожевими так запитала устами:
596] "Сину мій любий, яка то скорбота у серці твоєму
597] Гнів невгамовний розпалює цей і чому так шалієш?
598] Чом не турбуєшся нами? Чому не заглянеш раніше,
599] Де залишаєш старого ти батька Анхіса? Живі ще
600] Жінка Креуза й Асканій, синок? їх же всіх оточили
601] Греків загони. Якби не опіка моя, все згоріло б,
602] Змів би все меч ворогів. Не лаконка ота, Тіндарея
603] Донька, ненависна всім, ні Паріс, що його винуватять,—
604] Божа, так, божа неласка зломила цю силу і Трою
605] Знищила майже дотла. Дивись, я всю мряку усуну,
606] Що твої смертні затьмарила очі й немовби їх мокрим [56]
607] Оповила покривалом. Ти зовсім не бійся наказів
608] Матері, не відмовляйся зробить, що доручить. Де бачиш
609] Мури зруйновані, де відірвався від каменя камінь,
610] Бачиш, що хвилями пил он клубочиться з димом,— руйнує
611] Мури Нептун і тризубцем своїм велетенським незрушні
612] Валить опори, і так ціле місто з основ вивертає.
613] Бо найжорстокіша в гніві Юнона найперша ворота
614] Скайські в руки взяла і тримає, і в люті страшенній,
615] Оперезавшись мечем, вже союзні фаланги від суден
616] Кличе до себе.
617] Глянь, вже Паллада-Трітонія, сівши на замку високім,
618] Хмарами сяє ясними, Горгоною грізна. Сам батько
619] В серце данайцям одваги вливає, додавши звитяжних
620] Сил їм, і збройно іти на дарданців богів закликає.
621] Сину, готуйся до втечі і край поклади цим турботам.
622] Я при тобі буду завжди й на рідні поставлю пороги".
623] Тільки сказала і в темряві ночі густій заховалась,
624] Як показалися постаті грізні й ворожі до Трої
625] Божі особи величні.

626] Ясно тоді я побачив, що весь Іліон у пожежі
627] Тоне і що до підвалин руйнується Троя нептунська,—
628] Мов на верхів'ях гірських, коли ясень старезний підріжуть
629] Пилами й часто вдаряють сокирами в нього селяни,
630] Хочуть звалити його, а він іще довго грозить їм,
631] Листям тремтить і вершком потрясає; аж ранами звільна
632] Зможений, врешті, востаннє застогне й злетить, відірвавшись,
633] З гір у долину. І от я спускаюся долі, й під божим
634] Проводом, через вогонь і ряди ворогів я проходжу,
635] Стріли дають мені місце, вогонь уступає з дороги.

636] Вже як добився я, врешті, додому, до рідних порогів,
637] До стародавнього дому, то батько, якого хотів я
638] Винести в гори високі найперше, й шукав його, зразу ж
639] Далі відмовився жити, як буде зруйнована Троя,
640] Ьути ізгоєм. "А ви,— так промовив,— у кого ще в жилах
641] Кров молодецька кипить, і не знищені сили ще ваші,
642] Ви утікайте.
643] Ліив би я довше, коли б того в небі богове схотіли
644] И дім цей мені зберегли б. Уже досить, і більш, ніж доволі,
645] Бачили в'яві загибель одну і захоплення міста
646] Пережили. Подивіться, ось так покладіть моє тіло
647] І попрощайтесь: я смерть собі сам заподію. А ворог —
648] Ьін змилосердиться, візьме лиш одіж; а без поховання
649] Легко стерплю я. Немилий богам, вже й раніше непотріб, [57]
650] Вік коротав я з хвилини, як батько богів і цар люду
651] Подувом грому повіяв, вогнем мене сили позбавив".
652] Так говорив і обстоював це із рішучим завзяттям.
653] Ми ж його з слізьми благаємо, я, й моя жінка Креуза,
654] Й син мій Асканій, і челядь, щоб батько усіх нас з собою
655] Не занапащував, сам щоб не кидавсь в біду, що грозить нам.
656] Не уступає, свого він дотримує наміру й місця.
657] В бій я, нещасний, знов кидаюсь, смерті одної бажаю;
658] Що ж бо лишалось мені, яка мене доля чекала?
659] "Ти сподівався, мій батьку, що зважусь, тебе я лишивши,
660] Сам утікати? Чи з батьківських уст лихослів'я це вийшло?
661] З міста цього не лишити нічого боги ухвалили,
662] Й це неминуче, а ти захотів до загибелі Трої
663] Ще приєднати себе й своїх рідних,— цій долі вже навстіж
664] Двері відчинені. Скоро вже прийде у крові Пріама
665] Скупаний Пірр, що сина убив на очах його батька
666] Й потім ще й батька убив при жертовнику. От ти для чого,
667] Матінко рідна, мене від списів і вогню врятувала,—
668] Щоб в своїм домі я ворога стрів, коли син мій Асканій,
669] Батько й Креуза в крові своїй власній купатися будуть?
670] Зброю, гей, зброю давайте, мужі, бо остання година
671] Б'є нам, побитим. Ідім на данайців, до бою вертаймось,
672] Щоб без відомсти сьогодні ніхто з нас в бою не загинув".

673] Знову мечем оперезуюсь, знов закладаю на ліву
674] Руку свій щит, прикріпляючи, й з дому виходжу. Та жінка
675] Впала до ніг мені, тут, на порозі, й Іула малого
676] Батькові вгору піднявши, припала до мене і мовить:
677] "Йдеш ти на смерть, тож і нас із собою бери, ми готові.
678] Та якщо досвід твій каже, що в зброї ще є оборона,
679] Перше цей дім захищай. Бо на кого ж маленький Іул наш,
680] Батько і та, що колись була жінкою в тебе, лишиться?"

681] Так промовляла і всю наповнила жалем оселю.
682] Враз показалося явище дивне, що годі й сказати.
683] Просто у нас на руках, у батьків, охоплених смутком,
684] Видимо знявся на самім вершечку голівки Іула
685] Вогник легесенький вгору, й почав нешкідливо лизати
686] Кучері хлопця м'якенькі, і гладити личко рожеве.
687] Ми тремтимо з переляку, й палаючі кучері рвемо,
688] І намагаємось вогник святий погасити водою,
689] Батько ж Анхіс спрямовує весело очі на зорі,
690] Руки здіймає до неба і слово таке промовляє:
691] "О всемогутній Юпітере, чуєш ти наші благання, [58]
692] Зглянься ж на нас! Якщо гідна щедрот твоїх наша побожність,
693] Дай нам ознаку, наш батьку, упевни у тому, що бачим".

694] Ледве це старець промовив, як раптом понісся ізліва
695] Гуркіт з небес громовий і крізь пітьму зоря пролетіла
696] Світлом сліпучим, ще й смуга довжезна за нею тягнулась.
697] Бачили ми, як вона, над покрівлею дому майнувши,
698] В лісі Ідайськім далеко сховалася, свій позначивши
699] Шлях променистий, і довго ще в небі палала та світла
700] Смуга, і сіркою довго усе навкруги димувало.
701] Цим переконаний батько тоді устає і на небо
702] Дивиться, кличе богів і мольби шле до зірки святої:
703] "Рідні богове, я вже не барюсь, і де кличете, йду я.
704] Дім цей врятуйте, врятуйте онука. То ваше знамення.
705] Троя — у вашій опіці. Тобі уступаю, мій сину,
706] І не відмовлюся йти за тобою як вірний товариш".
707] Так він сказав.