Енеїда - Вергілій

Бо жодні закони
160] Рідного краю мене вже не держать. Якби лише, Троє,
161] Вірна лишилась ти даному слову, сама врятувавшись,
162] Так і мене врятувала, як правду скажу і віддячусь.

163] Всю-бо надію данайці і віру в війну розпочату
164] Завжди в Паллади заступництві мали. Та з дня, як безбожний
165] Син Тідея й зухвалий Улісс, винахідник злочинства,
166] Божий палладій із храму святого забрать завзялися,
167] Напад вчинивши і замку сторожу убивши, забрали
168] Образ святий і торкнулись руками кривавими стьожок
169] Діви святої, від тої хвилини надії данайців
170] Враз похитнулись, й упавши, назад покотились. Зламалась
171] Сила данайців, і серце богині від них відвернулось. [46]
172] Знаками ясно своїми дала це Трітонія знати;
173] Ледве поклали у таборі образ, їй очі відкрились,
174] Іскрами блиснули, тіло в солоному поті скупалось,
175] Тричі сама на долівці вона підвелася — о диво! —
176] Аж міднокований спис і щит затремтіли у неї.
177] їм провіщає Калхант, щоб морем тікали; не може
178] Впасти Пергам від аргейської зброї, аж поки віщання
179] В Аргосі знов не спитають та образ, який в кривобоких
180] Суднах везли, не повернуть. Якщо ж вони в рідні Мікени
181] Нині поїхали з вітром, то там вони зброю готують,
182] Ласки шукають в богів і неждано, проїхавши морем,
183] Знову тут будуть,— Калхант ворожіння ті так викладає.
184] Статую цю за палладій, зневажену божу святиню,
185] З волі його збудували, щоб змити нещасну провину.
186] Постать таку спорудить величезну Калхант наказав їм,
187] Бантини збивши дубові, її аж до неба піднести,
188] Так, щоб крізь брами її й через мури міські не втягнути,
189] Щоб у священних обрядах народ не знайшов охорони.
190] Хай би зневажила ваша рука цей дарунок Мінерві,—
191] Стріне Пріамове царство й фрігійців руїна велика,
192] Хай же на нього самого відвернуть проклін цей богове.
193] А як затягнуть до міста цей дар ваші руки, війною
194] Азія аж до Пелопових мурів великою піде;
195] Доля така ж і наших онуків колись дожидає".

196] Хитрощам цим і лукавству митця в віроломстві Сінона
197] Віри йняли. Піддалися на сльози нещирі і підступ
198] Ті, кого навіть Тідеїв син, навіть Ахілл ларісійський
199] Не подолали, ні тисячі суден, ні років десяток.

200] " Щось іще більше й страшніше нам впало, нещасним, у вічі
201] й сповнило страхом серця, що ніякого лиха не ждали.
202] Лаокоон, що жерцем був, Нептунові жеребом даний,
203] Жирного в жертву бика урочисто при вівтарі різав.
204] Аж із Тенеда по хвилях спокійних — тремчу, як згадаю,—
205] В звоях великих два змії на море злягли і прямують
206] Просто до берега; груди і гриви криваві їх вище
207] Лвиль виринають, над морем здіймаються, решта їх тіла
208] Рівно по морю простерлась великими в звоях хребтами.
209] З шумом запінилось море; от вийшли на землю, їх очі,
210] Кров ю наповнені, іскрами сиплють; дрижать язики в них,
211] Лижуть з сичанням пащеки. Лиш глянули ми — сполотніли
212] И порозбігались. Вони ж у рішучім розгоні прямують
213] Просто до Лаокрона. І спершу тіла обкрутили
214] Двох невеликих синів його змії обидва і давлять [47]
215] Та роз'їдають суглоби. А потім так само й його вже,
216] Що ухопився за зброю й на поміч синам поспішає,
217] Ловлять і в звої великі обкручують тісно. Два рази
218] Впоперек вже і його обвинули і потім ще двічі
219] Шию хребтами, лускою покритими, тісно обвивши,
220] Високо вгору і голови, й шиї над ним піднімали.
221] Він одночасно вузли ті руками розсунути хоче,
222] В пасоці чорній увесь, отрутою стьожки священні
223] Збризкані, й крики жахливі його аж до неба сягають.
224] Зранений віл так реве, від жертовної вирвавшись смерті
225] Й скинувши з шиї сокиру, яку йрму вбито невміло.
226] Змії обидва чимшвидше у храм поповзли Трітоніди
227] Грізної, вгору на замок, залізли під ноги богині
228] Й там заховались під круглим щитом. Тоді знову занило
229] Кожному серце, жахом новим оповите. Це кара
230] Справді заслужена, кажуть, за вчинений злочин спіткала
231] Лаокоона, що вістрям пройняв ту священну споруду,
232] Вбив в її спину свій спис нечестивий. Кричать усі гучно,
233] Щоб ту споруду на місце призначене ввести й благати
234] Ласки богині.
235] Мур розриваємо ми і міську відчиняєм твердиню.
236] Всі приступають до діла, під ноги колеса підводять,
237] Линви міцні на шию силяють, і клята споруда,
238] Зброєю плідна, вступає у мури. А юні дівчата
239] Й хлопці довкола співають їй гімни, радіють, як можуть
240] Линви торкнутись. Вона посувається. Й грізно вкотилась
241] В місто, в середину саму. Ох, краю ти мій Іліоне,
242] Божий приюте, у війнах прославлені мури дарданські!
243] В брамі, на самім порозі, разів аж чотири спіткнулись,
244] В череві брязнула зброя разів аж чотири. Проте ми
245] Прагнем свого у безтямі, засліплені до божевілля,
246] Й ту проклятущу потвору на замку своєму вміщаєм.
247] Тут і Кассандра майбутнє тоді з своїх уст віщувала,
248] Тевкри, проте, до тих уст, що сам бог наказав їм, ніколи
249] Віри не мали. Нещасні ми в день, що останнім мав бути
250] Всім нам, ще й храми у місті прибрали у зелень святкову.

251] Небо тим часом кругом обернулось, і ніч здійнялася
252] Із океану і пітьмою землю покрила і небо,
253] Вкрила також мірмідонське лукавство; і тевкри на мурах
254] Змовкли, бо сон їм утомлене тіло зморив. Із Тенеда
255] Вже надпливала аргейська фаланга; до бою готові
256] Судна у них, у мовчанні, крізь приязну місячну тишу,
257] Їдуть до добре відомого їм узбережжя. Аж раптом [48]
258] Блиснув вогонь на царському судні. Сінон, врятувавшись
259] З ласки неправої долі, в цій хвилі данайців, що в кінськім
260] Череві досі ховались, виводить, їм нишком соснові
261] Схови одкривши,— відчинений кінь їх на світ випускає.
262] жваво вожді з деревища порожнього перші вилазять:
263] Стенел з Тессандром, Улісс лиховісний — по спущеній линві,
264] Неоптолем, внук Пелея, Тоант, Акамант і раніше
265] Інших — Махаон, за ним Менелай і сам майстер тієї
266] Хитрої штуки — Епей; в місто, сном і вином оп'яніле,
267] Входять усі і, убивши сторожу, в відчинені брами
268] Військо впускають, загони, що в змові були, об'єднавши.

269] Був саме час, коли в дар від богів нам надісланий перший
270] Сон огортає знеможений люд, милим гостем приходить,
271] В хвилі тій Гектор приснився мені, засмучений дуже;
272] Плакав рясними сльозами, понесений возом, як з ним це
273] Сталось колись; обкипілий весь чорною кров'ю, в пилюці;
274] Ремінь у ноги напухлі уп'явся. Ох, як виглядав він,
275] Як же не схожий на Гектора був він того, що вертався
276] В зброї Ахілловій з бою або як на судна данайські
277] Кидав фрігійські вогні,— брудна борода обгоріла,
278] Злиплось волосся в крові, і ранами весь він укритий,
279] Що коло мурів отчизни він стільки зазнав їх у битвах.
280] І мимоволі, здавалось, заплакав я сам і крізь сльози
281] Мовив тоді до героя, озвавшись сумними словами:
282] "Світло Дарданії, тевкрів надіє з надій найвірніша,
283] Де ти так довго барився, з якої країни приходиш?
284] Гекторе, наш довгожданий, гей, як ми тебе привітаєм
285] Після сконання стількох твоїх рідних, по злигоднях всяких
286] Цілого люду і міста, ослаблені дуже на силах?
287] Чом це я рани ці бачу?" А він на те все ані словом ,
288] Не відповів на ті марні питання; і, важко зітхнувши,
289] Мовив лиш: "Сину богині, тікай, від пожежі рятуйся;
290] Вдерся вже ворог на мури, вже валиться Троя висока.
291] Досить, проте, й для вітчизни цього, й для самого Пріама.
292] Збройній руці якби можна Пергам рятувати, то, певно,
293] Ця ось правиця моя врятувала б. Святі свої речі
294] Троя тобі доручає й пенатів; бери їх з собою,
295] Будеш в них мати супутників долі; великих шукай їм
296] Мурів; ти сам побудуєш ті мури, проїхавши море".
297] Мовив це й в руки узяв він і Весту могутню, й пов'язки,
298] і негасимий вогонь, і з святилища все це виносить.

299] Зойками різноманітними повниться місто тим часом
300] Більше й все більше,— хоч батька Анхіса домівка стояла [49]
301] Осторонь інших, густими деревами щільно укрита,—
302] Зброя бряжчить все ясніше і жах навкруги навіває.
303] Я прокидаюсь од сну й на покрівлі, до самого верху
304] Вибігши миттю, стою й насторожую вуха уважно.
305] Так це, як з вихром шаленим пожежа впаде на засіви
306] Чи як бурхливий струмок у гірську переміниться річку
307] й поле заллє і жниво розкішне зруйнує, всю змиє
308] Працю волів, позносить ліси на узгір'ях,— і стане
309] Оторопілий пастух на скалі і той слухає гомін.
310] Тільки тепер стало ясно усім, яка у них вірність:
311] Підступ данайський відкрився. Уже Деїфоба оселя
312] Впала, велична, Вулканові в жертву, уже загорівся
313] Близький сусід Укалегон,— Сігейська затока палає
314] Світлом відбитим. Лунають десь сурми, гук воїнів чути.
315] Зброю вхопив я безтямно, хоч що вже тепер у тій зброї?
316] Та спалахнув я бажанням зібрати загін і на замок
317] Кинутись разом,— шаленство і гнів навіть розум виводять
318] Із рівноваги,— збагнув я, як гарно загинути в битві.

319] Вирвавсь тим часом Пант Отріад з-під ахейської зброї
320] (Феба жерцем був у нас він на замку), в руках ледве держить
321] Утвар священну, богів переможених, внука малого
322] Й мов непритомний біжить до порогів. "Гей, Панте,— волаю,—
323] Як рятуватися нам, яку боронити твердиню?"
324] Ледве я встиг це промовить, як важко зітхнув він і каже:
325] "Б'є вже остання година, Дарданії день неминучий.
326] Ми лиш колишні троянці, колись Іліон був і слава
327] Тевкрів велика була, та все те Юпітер жорстокий
328] В Аргос цілком переніс, а тепер он панують данайці
329] В місті палаючім. В мурах, всередині, кінь височенний
330] Збройних мужів з себе сипле, звитяжний Сінон з нас глузує
331] Й сіє пожар. Одні напливають у навстіж відкриті
332] Брами,— без ліку, з великих Мікен їх причалило стільки!
333] Інші, озброєні теж, у завулки тісні уступили;
334] Стали залізні ряди, їх мечі аж іскряться, готові
335] Сіяти смерть, так що брам охоронці передні наосліп
336] В бій ледве сміють рушати, безладно боротися з ними".
337] Вражений цим Отріадовим словом, богами натхнений,
338] В бій і вогонь я іду, куди чорна Ерінія кличе,
339] Брязкіт озброєння й крик, що до неба лунає.