Енеїда - Вергілій

Добились до місця,
366] Де нині мури великі й нова карфагенська твердиня
367] Виросла, й землю купили,— від способу куплі тієї
368] Бірсою зветься, бо стільки купили, як може зайняти
369] Шкура вола. Але ви що за люди, прийшли із якого
370] Краю? Куди вам дорога?" На ці запитання герой наш
371] Відповідає, зітхнувши, а мова з дна серця виходить:

372] "О богине, коли б розповів я з самого початку
373] Й час якби в тебе знайшовся нещасть наших слухати повість,
374] Скоро б і день закінчив, Олімп зачиняючи, Веспер.
375] Ще як по різних морях ми пливли з стародавньої Трої,—
376] Може, й до ваших ушей тої Трої ім'я досягнуло,—
377] Аж до лівійського берега буря страшна нас загнала.
378] Я — той побожний Еней, що пенатів від ворога вирвав;
379] На кораблі їх везу, і до зір моя слава сягає.
380] Я батьківщини шукаю, Італії, роду шукаю,
381] Що від Юпітера вийшов найвищого. Сів я на двадцять [31]
382] Суден на морі фрігійському. Мати богиня вказала
383] Шлях, і я долі послухав. З ним сім лиш зосталось, розбитих
384] Евром і морем. І от, сіромаха, чужинцем блукаю
385] Я у пустині лівійській, з Європи і з Азії гнаний".
386] Довше жалів не знесла цих Венера і так перебила:

387] "Хто б ти не був, я не вірю, щоб ти проти волі безсмертних
388] Дихав повітрям оцим життєдайним, якщо у тірійське
389] Місто прийшов. Отже, сміло рушай, до порогів цариці
390] Прямо іди. Я віщую тобі, що повернуться друзі;
391] Флот врятувався, змінивсь Аквілон і привів його в пристань,
392] Тож ворожити на птицях батьки недарма мене вчили.
393] Лебедів, глянь там, дванадцять веселим ключем надлітає.
394] їх то, як ранні тумани із неба ясного опали,
395] Птах наполохав Юпітерів; от вони довгим рядочком
396] Вже осідають на землю або на осілих, здається,
397] Дивляться зверху. То як, повернувшися, крилами мають
398] Шумно і небо кругом облітають, співаючи пісню,
399] Так твої судна і молодь уже десь на пристані, може,
400] Чи паруси розпустивши на вітрі, прямують до неї;
401] Ти лише йди і скеровуй свій крок, куди шлях твій провадить".

402] Мовила і відвернулась; і шия сяйнула рожева,
403] Коси божисті у неї на тім ї якийсь божественний
404] Видали запах, одіння опало до стіп, і богиня
405] В світлості повній з'явилась. А він, лиш пізнав свою матір,
406] Вслід їй, що в далеч зникала, такими озвався словами:
407] "Нащо так часто й жорстоко обманюєш сина пустими
408] Цими примарами? Чом це рукою твоїх доторкнутись
409] Рук я не можу, ні слова почуть, ні до тебе промовить?"
410] Так нарікає й до мурів прямує. Венера у хмару
411] їх загорнула, ідучих, запоною мряки покрила,
412] Щоб їх ніхто не побачив і пальцем до них не торкнувся,
413] Щоб не задержав в дорозі, причин не питав їх приходу.
414] Легко в повітрі сама полетіла на Пафос і радо
415] Там оглядає оселю свою, де храм її, звідки
416] Ладан сабейський із ста вівтарів аромати їй курить,
417] Пахощі свіжого квіту вінки посилають до неї.

418] Ті завернули тим часом туди, куди стежка вела їх,
419] Вже й на пагорб зійшли, що над місто й твердиню сусідню
420] Зверху дививсь. З тих громадь дивувався Еней; ще недавно
421] Тут лише хижі стояли; з брам, із брукованих вулиць,
422] З руху гучного на них дивувався. За діло взялися
423] Палко тірійці. Одні для твердині там мури будують, [32]
424] Інші — котять каміння руками; ці під будову
425] Площу рівняють, а ті борозною їй межі обводять.
426] Суддів уже вибирають, начальників, раду священну.
427] Пристань влаштовують інші, ті закладають фундамент
428] Для побудови театру, а ці — величезні колони
429] Тешуть із скель, майбутні готуючи сцени окраси.
430] Так, наче бджоли на луках квітчастих улітку працюють
431] В сонячній спеці, як рій молодий вилітати вже має,
432] Або тоді, як росяться меди й розпирають вже соти
433] Плином солодким,— одні беруть те, що їм інші приносять,
434] Ті ж, у рій об'єднавшись, трутнів лінивих громаду
435] Гонять від вулика; праця кипить, а меди фіміамом
436] Пахнуть. "Щасливі ви, мури вже ваші здіймаються вгору!" —
437] Каже Еней і верхів'я будівель міських оглядає.
438] Входить тоді, оповитий у мряку,— аж диво сказати —
439] Прямо в юрбу і змішався із нею, нікому не видний.

440] Був у середині, в місті тім, гай із розкішною тінню.
441] В ньому пунійці, по морю бурхливому гнані, найперше
442] Те відкопали знамення, яке несмертельна Юнона
443] їм показала,— швидкого коня голова пишногрива
444] Віщим знаменням була. Бо народ той колись, у майбутнім,
445] Так і у війнах мав бути найпершим, як спритним в житті був
446] Довгі віки. На цім місці величний сідонська Дідона
447] Храм будувала Юноні, багатий дарами і повен
448] Ласки богині. Були в ньому мідні і сходи, й пороги;
449] Сволоки міддю трималися, й міддю бряжчали завіси.

450] Вперше у цьому гаю він побачив нове, що зм'ягчило
451] Жах його серця, уперше відважився мати надію,
452] Долі щербатій своїй тут уперше почав довіряти.
453] Поки він пильно усе оглядав у тім храмі величнім,
454] Ждавши царицю, і полку місті його дивувала
455] Велич мистецької праці, угледіти встиг, як бої всі
456] Трої зображено, бачив війну, про яку уже слава
457] В світі лунала, Пріама пізнав він і поруч — Атрідів,
458] Вздрів і Ахілла, обом їм ворожого. Став і заплакав:
459] "Є на землі ще десь місце, Ахате, чи є десь країна,
460] Де ще не чули б про нашу недолю? Чи бачиш, Пріам ось.
461] Слава і тут також має свою, їй належну заслугу;
462] Вміють тут плакать над горем, бідою журитись людською.
463] Геть увесь страх, бо ця слава і нам іще стане в пригоді".
464] Так промовляє й безплідні малюнки ті оком голубить,
465] Тяжко зітхає й сльозами рясними вмиває обличчя. [33]

466] Бачить тут, як у боях колись там, під Пергамом, бувало;
467] Там он, бач, греки тікають, а молодь троянська жене їх;
468] Там — своїм повозом гонить фрігійців Ахілл шоломистий.
469] Ось недалеко і Резові шатра під білим брезентом
470] Він розпізнав і заплакав. Ті шатра жахливо спустошив
471] Крові жадливий Тідід, проникши до них, коли першим
472] Сном всі заснули; ввів коней вогнистих він в табір раніше,
473] Ніж напились вони з Ксанту й скубнули троянської паші.
474] В другому місці було, як Троїл утікає, як кинув
475] Зброю, сердешний хлопчина,— боєць, що Ахіллові рівний!
476] Коні тікать почали, а він навзнаки на порожнім
477] Повозі й віжки тримає. На шию опало волосся
478] Й пил замітає, і землю скородить оберненим списом.
479] А одночасно троянські жінки йдуть до храму Паллади,
480] їм неприхильної, й одіж несуть; в них розплетені коси,
481] Сум на обличчях, покора, й долонями б'ють себе в груди;
482] Та відвернулась богиня і очі спустила додолу.
483] Гектора тричі довкола ілійського муру волочить,
484] Тіло бездушне Ахілл продає там, на золото важить.
485] Тут вже риданням гірким заридав він із самого серця,
486] Зброю побачивши всю, і повіз, і другове тіло.
487] Бачить Пріама, як руки беззбройні в благанні ламає.
488] Між старшиною ахейців себе він пізнав після того,
489] Й сходи бійців, і чорного Мемнона військо. А далі
490] Пентесілея приводить ряди амазонок; мов місяць
491] їхні щити; вона в шалі, завзяттям між тисяч палає,
492] Золототканою груди відкриті вона підв'язала
493] Пов'яззю,— діва, а битись готова з мужами нарівні.

494] Все це здавалось Енею дарданському подиву гідним,
495] Аж занімів він, у місце одно свої втупивши очі.
496] Входить до храму цариця краси, незе^удї Дідона:
497] Першою йде, супроводжена почтом великим юнацтва.
498] Наче уздовж узбережжя Евроту або на верхів'ях
499] Кінту Діана виводить танки, а за нею юрбою
500] Линуть відціль і відтіль ореади, вона ж через плечі
501] Свій сагайдак перекине, йдучи, і поставою юних
502] Всіх перевищить богинь, аж Латоні безмовною млостю
503] Серце вмліває. Так виглядала й Дідона, так само
504] Весело серед юрби виступала,— над царством майбутнім
505] Працю сама доглядала. Сіла у храмі потому,
506] Коло дверей, на високім престолі, опершись, довкола ж
507] Варта у зброї. Судила, закони давала, ділила
508] Нарівно праці тягар або жереб веліла тягнути. [34]

509] Друзів тут раптом бачить Еней, що в великій надходять
510] Гурмі: Антея, Сергеста, Клоанта хороброго й інших.
511] Бачить він тевкрів, що вихор розвіяв їх чорний по морю
512] І по чужих узбережжях, далеких краях порозносив.
513] Аж остовпів він і сам, і Ахат з ним зі страху і втіхи;
514] Дуже хотілось їм руки з'єднати, але невідомі
515] Речі гнітили їм страхом серця. Отож непомітно,
516] В хмару велику повиті, розвідати вийшли, яка ж бо
517] Доля спіткала мужів, де їх флот, при якім узбережжі,
518] Що їх сюди привело; бо з усіх кораблів наближались
519] Вибрані, й ласки благали, й до Храму ішли гомінливо.

520] А як вони, увійшовши, змогли говорить особисто,
521] Іліоней, найстаріший, спокійно почав промовляти:
522] "О володарко, якій дав Юпітер нове збудувати
523] Місто й дав силу по правді народами гордими править,—
524] Просим тебе, нещасливі троянці, розігнані вітром
525] В хланях морських, відверни ти од суден цих полум'я згубне,
526] Люд пощади наш побожний і зглянься на нашу недолю.
527] Ми не прийшли ні залізами нищить лівійських пенатів,
528] Ні грабувати зухвало й до берега зносити здобич;
529] Зовсім ми іншої вдачі, пихи у побитих немає.
530] Є десь країна далека, Гесперія зветься у греків,
531] Давня країна, родючістю й зброєю сильна й могутня.
532] Жив енотрійський там люд, а нині Італії назву,
533] Кажуть, од ймення вождя свого внуки дали тій країні.
534] Ми туди їхали.—
535] І а Сфюн хмаровшнии неждано, здіймаючи хвилі,
536] Нас на мілини закинув безвихідні, австрам нестримним
537] Дав на поталу, по хвилях бурхливих і скелях розвіяв
538] Непрохідних. Лише жменька мала нас дісталася якось
539] Вашого берега. Що за народ тут тепер проживає?
540] Що за країна така, що варварські звичаї терпить?
541] Нас не пускають на берег піщаний, за зброю беруться,
542] Вийти на землю боронять. Як люди й їх сила не мають
543] Шани у вас, пом'яніть хоч богів, які правду й неправду
544] —Знають. Еней був наш цар; не було в нас правішого мужа,
545] Ні побожнішого й вищого в війнах і в справі військовій.
546] Доля якщо зберегла того мужа, й повітрям надземним
547] Дихає він, і темінь жорстока його не покрила,—
548] страху нема в нас.