Енеїда - Вергілій

І руки подавши, як друзі,
84] Ми до оселі ввійшли. У храмі з каміння старого
85] Став я благати: "Тімбрею, о дай мені рідний притулок, [66]
86] Мури знеможеним дай нам, народ дай і місто тривале,
87] Другий троянський Пергам збережи, що його нам лишили
88] Греки й жорстокий Ахілл. Хто вождем у нас буде, куди нам —
89] Йти, де спинитися? Провість дай, батьку, нам в душі вселися".

90] Ледве сказав я слова ці, як все затряслося довкола:
91] Гай божественний, пороги і ціла гора до основи,
92] І залунав від триніжка, з святині відкритої гомін.
93] Ми у покорі вклонились додолу і голос почули:
94] "Плем'я Дардана суворе,— земля, що найперше пустила
95] В світ вас, вона вас і прийме, до лона свого вас пригорне
96] З радістю, тільки найдіть ви стару свою матір. А там вже
97] Плем'я Енея на всіх узбережжях володарем буде,
98] Й діти дітей, і їх покоління далекі". Так мовив
99] Феб нам, і радість усіх пойняла. Всі жваво питають,
100] Де ж то місцевості ті, до яких Аполлон закликає,
101] З блудних наказує мандрів вертатись. Тоді, спогадавши
102] Пам'ять героїв старих, так мій батько: "Послухайте,— каже,—
103] Люду вожді, і знайте, яка жде вас доля. На морі
104] Кріт є, Юпітера острів великого, й Іда-гора є.
105] Там саме нашого роду колиска. Сто міст там великих,
106] Кожне з них —— царство багате. Якщо не обманює пам'ять,
107] Звідти і Тевкр, наш предок, найперше прибув на ретейський
108] Берег і вибрав те місце на царство. Ні Троя, ні замок
109] Ще не стояв там пергамський, в долині селилися люди.
110] Звідти й наставниця наша Кібела, і звідти походять
111] Сурми лункі корибантів і гаю ідайського шепіт,
112] Звідти й таємності віри, і леви, що їх запрягали
113] У колісницю богині. Рушайте, й куди заведуть вас
114] Божі накази, ходімо і, силі вітрів поклонившись,
115] їдьмо у царство кносійське. Дорога туди недалека;
116] Хай нам поможе Юпітер, а ранок вже третьої днини
117] На узбережжі прикрітському флот наш застане". Так каже
118] И жертви належні складає богам: вола для Нептуна,
119] В жертву вола і тобі, Аполлоне прекрасний, ягницю ж
120] Чорну завіям, а білу зефірам прихильним приносить.

121] Мали ми вістку, що, прогнаний, батьківське царство покинув
122] Ідоменей, що крітські звільнилися всі узбережжя
123] Й ждуть там на нас, ворогами залишені, вільні оселі.
124] Ми покидаєм Ортігії пристань, по морю пливемо
125] Попід вакханські узгір'я на Наксос, зелену Донісу,
126] І Олеар, і Парос сніжно-білий, Кіклади, по морю
127] В коло розсіяні. їдем по водах, де землі рясніють.
128] Крики моряцькі у різних змаганнях і спорах лунають, [67]
129] В прадідню землю на Кріт закликають пливти за попутним
130] Вітром, що віє у спину з корми. Аж приїхали, врешті,
131] В давню країну куретів. Тут швидко будую я мури
132] Міста, якого так прагнуть,— назвав я його Пергамея.
133] Назвою втішений люд закликаю, щоб щиро любив він
134] Вогнища ці і щоб замок високий над містом поставив.

135] Майже всі судна були вже на березі в місці сухому,
136] Молодь женилась і бралась до праці на новому полі;
137] Я їм закони давав і оселі. Аж раптом дихнуло
138] Гниллю повітря, зловійна зараза народу діткнулась,
139] Поле й сади навістила пора смертоносна. Одні вже
140] З милим життям розстаються, а других з ніг валить хвороба.
141] Тут іще Сіріус ниви почав неродючі палити:
142] Зела горіли й засів, який знидів, не дав з чого жити.
143] Знов до оракула Феба в Ортігії батько по морю
144] Каже пливти нам і ласки просити, коли вже, нарешті,
145] Буде кінець цій недолі, де скаже шукати розради
146] Нашому горю, куди повернути на шлях нам накаже.

147] Ніч вже настала, і сон огорнув на землі всі істоти,
148] Як показалися перед моїми очима священні
149] Божі подоби й пенати з'явились фрігійські, яких я
150] Виніс із Трої, з вогненного моря, як місто горіло.
151] Добре у єні пізнавав я їх, бо у відчинені вікна
152] Повного місяця сяйво широким лилося потоком.
153] Так говорили вони і словами журбу розганяли:
154] "Те, що сказав би самому тобі Аполлон, якби сам ти
155] Помандрував до Ортігії, тут він віщує, і нас він
156] Шле до порогів твоїх. Із тобою ми йшли крізь пожежу
157] Трої в боях, крізь розбурхане море плили кораблями —
158] Й внуків твоїх аж до зір зведемо, володіння всесвітнє
159] Місту дамо; приготуй для могутніх і мури могутні;
160] І не лякайся ти труднощів довгих у втечі й мандрівці.
161] Треба оселю змінити. Не ці береги тобі радив
162] І не на Кріті звелів Аполлон оселитись делійський.
163] Є-бо країна, що назву Гесперії має від греків,
164] Древня країна, у зброї могутня й родючістю славна.
165] Там енотрійці раніше жили, а тепер, повідають,
166] Землю ту їх покоління назвало Італія йменням,
167] Провідника свого. Наша земля це, і звідти походить
168] Батько Дардан та І ас, а від нього й весь рід наш. Вставай же
169] й весело батьку старому слова передай ці незмінні:
170] і Хай він шукає Коріта й авзонських земель, бо Юпітер
171] Не дозволяє тобі оселитись в країні діктейській". [68]
172] Вражений цими словами й видінням богів, я зірвався1
173] Зараз з постелі, бо був це не сон, але справді віч-на-віч
174] Бачив я їх, на їх головах бачив вінки я, дивився
175] Тм ув обличчя; по цілому тілі піт лився холодний.
176] Руки свої я в благанні до неба підношу й зливаю
177] Вогнище чистим вином. І, цю жертву принісши, іду я
178] Прямо до батька Анхіса і вістку веселу приношу,
179] Все по порядку йому викладаю. Він визнав подвійним
180] Рід наш і двох прабатьків, і визнати мусив, що знову
181] Він помилився у виборі місць стародавніх, і каже:
182] "Сину, зазнав ти троянської долі, про це лиш Кассандра
183] Нам ворожила. Тепер пригадав я, казала, яка нас
184] Доля чекає; й Гесперію завжди вона, й італійське
185] Царство тоді споминала. Та хто був би вірив, щоб тевкри
186] До узбереж гесперійських дійшли, і кого могли зрушить
187] В час той пророцтва Кассандри? Скорімося Фебові й ради
188] Слухаймо кращої". Так він промовив, і ми на цю мову
189] Радо пристали усі і покинули нашу оселю.
190] Небагатьох залишаємо там і, піднявши вітрила,
191] Переїжджаємо в утлих човнах ми безмежну пучину.

192] Як кораблі опинились в одкритому морі й землі вже
193] Більше ніде не видно було, тільки небо і море,
194] Над головою моєю похмурі з'явилися хмари,
195] Бурю і темінь несли вони, й хвилі у пітьмі заграли.
196] Котять вітри безустанно вали, і хвилі високі
197] Йдуть щохвилини, і нас розігнало по вирах безодні;
198] Хмарами день оповився, і темінь змела його світло,
199] Лиш блискавки безнастанні розшарпують хмари. Ми шлях свій
200] Губимо й сліпо блукаєм по хвилях. Тепер уже навіть
201] Сам Палінур визнає, що ні дня відрізнити від ночі,
202] Ані дороги у хвилях безмежних пізнати не може.
203] Так ми блукаєм по морю три дні і не певні, чи дні це
204] (Так було темно), й ночей беззоряних стільки ж. І щойно
205] Днини четвертої, врешті, земля почала виринати,
206] (стали рости перед нами і гори, і дим постелився.
207] ониз паруси, налягаєм на весла! І всі мореплавці
208] Ьорються, піну збивають, гребуть лазуровії води.
209] Як врятувався я з моря, то перші Строфад узбережжя
210] лас прийняли. Строфади — це ті острови в Іонійськім
211] Морі (так греки їх звали), де грізна Келайна та інші
212] Гарпії мають оселю, відколи закрито Фінеїв
213] Дім перед ними і давні столи вони з страху лишили.
214] Більш проклятущих потвор, ні мари жахливішої й гніву
215] Божого не породили ще хвилі стігійські й донині. [69]
216] Лиця дівочі в птахів тих, та нечисть з їх шлунків стікає,
217] Руки їх — пазурі справжні, самі ж вони вічно голодні,
218] Вічно бліді їх обличчя.
219] А як причалили тут і ввійшли ми у пристань, то бачим
220] Череди цілі веселих биків по роздолах, отари
221] Кіз на траві, пастухів же ніде біля них не помітно.
222] Вийшли з ножами до них і на поміч богів закликаєм,
223] Навіть Юпітера, здобич ділити, а потім лягли ми
224] На побережжі зміястому учту багату справляти.
225] Аж надлітають зненацька із гір у зловісному леті
226] Гарпії й з лопотом сильним крильми ударяють, і тягнуть
227] їжу із учти, й чого лиш торкнуться, усе оскверняють;
228] Крики їх дикі і сопух поганий мішаються разом.
229] Ми уступаємо й потім далеко під скельним обривом,
230] Між деревами сховавшись, готуємо в тіні глибокій
231] Знову бенкет на столах, на жертовниках жар роздуваєм.
232] А з протилежного боку, з повітря, із сховів невидних
233] Зграя ота голосна надлітає, й, кружляючи, здобич
234] Кігтями рве, й оскверняє бенкет. Тоді друзям велю я
235] Зброю вхопить для завзятого бою з тим кодлом жахливим.
236] Так, як сказав я, зробили*, мечі поховали по травах,
237] Скрили щити. От як знов налетіли вони й оглушили
238] Вереском берег крутий, то Мізен із високої варти
239] Знак нам подав мідяною сурмою. Встає товариство
240] Й бій почина незвичайний — морських отих птахів мерзенних
241] Пробує сікти мечами. Але ж ані пер не береться
242] Гостре залізо, ні тіла пташиного й трохи не ранить.
243] Птахи ж ті, знявшися аж до найвищих зірок, залишають
244] Здобич розтерзану ще й наймерзенніший слід після себе.

245] Тільки Келайна одна, на скалі сидячи височенній,
246] Клята віщунка, такі ось слова із грудей здобуває:
247] "То за убитих биків і телиць, що ви їх закололи,
248] Лаомедонта сини, розпочати війну ви готові
249] Й хочете вигнати гарпій безвинних із їх батьківщини?
250] Отже, моїх ви послухайте слів і їх добре затямте:
251] Те, що Фебові батько колись провістив всемогутній,
252] Феб — мені; я ж, із фурій найбільша, це вам провіщаю.
253] Прагнете ви до Італії й кличете вітер на поміч.
254] Ви досягнете Італії й ввійдете всі в її пристань,
255] Місто ж, обіцяне вам, не раніш опережете муром,
256] Доки аж голод страшний і відомста за наші убивства
257] Вас не примусять бідою столи пообгризані їсти".
258] Тільки сказала і в лісі, змахнувши крильми, заховалась. [70]
259] В друзів од страху аж кров захолонула в жилах, і мужність
260] їх залишила; миру в бою вже не хочуть шукати,
261] Тільки молитися радять лише і складать обітниці,
262] Хто б це не був, чи богині, чи дикі й огидні ці птахи.
263] Батько Анхіс з узбережжя долоні з благанням до неба
264] Зводить і кличе могутніх богів і обіти складає:
265] "Геть відверніть ці погрози, богове, й напасті такої
266] Не допустіть, порятуйте нас, вірних".