Енеїда - Вергілій

Читаємо онлайн Енеїда - Вергілій
Улісс-бо такого
629] Глуму не стерпів, в такій небезпеці свого ітакієць
630] Хисту не втратив. Бо велет, вечері смачної споживши
631] І упоївшись вином, простягнувся в печері, й відкинув
632] Голову вбік, і випльовував пасоку й куснями м'ясо
633] Всуміш з кривавим вином, уві сні. Тоді ми, помолившись,
634] Жеребом розподілили, що кожний з нас зробить, і колом
635] Стали всі разом, і гострим дрючком ми йому просвердлили
636] Око його величезне, яке одиноке з-під лоба
637] Дико дивилось, завбільшки таке, немов щит арголійський
638] Чи Аполлона світило; нарешті ми легше зітхнули —
639] Помста за друзів збулась. Та скоріш утікайте, нещасні,
640] Линви одріжте й тікайте.
641] Ох, бо таких же, як той Поліфем, що в глибокій печері
642] Має отари вовнисті і доїть, таких же жахливих
643] Інших ще сотня на цім узбережжі страшнім проживає,
644] Плем я проклятих циклопів блукає по горах високих.
645] І ретій раз місяць уже свої роги виповнює світлом,
646] Як у дрімучих лісах між барлогами звірів я диких
647] Вік коротаю й зі скель на жахливих циклопів дивлюся,
648] Вчувши лиш тупіт їх ніг і їх голос, тремчу, а злощасний
649] Ларч — ягідки і твердий, наче камінь, дерен достачають
650] Віти зелені, та з зілля коріння я рву й споживаю.
651] От я навколо дивлюся і перший я флот цей побачив,
652] Що наближався сюди. Та чий би не був він, готов я [79]
653] Здатися,— досить уже, що від диких я тих врятувався.
654] Краще вже ви відбирайте життя, в який хочете спосіб".

655] Ледве він вимовив це, як ми пастуха Поліфема
656] Вздріли самого, коли із отарою він із своєю
657] Сунув з гори, величезний, на берег іздавна знайомий,
658] Дика потвора, жахлива, огидна, із вибитим оком.
659] В ході впевняється, взявши у руку обчімхану сосну;
660] Вівці вовнисті при ньому, розрада його одинока,
661] Втіха в терпінні єдина.—
662] Тільки дійшов до води і забрів уже глибоко в хвилю,
663] Взявся вмивати спливаюче кров'ю, роздовбане око.
664] Стогне, й зубами скрегоче, й зайшов уже в море далеко,
665] Але й до стегон вода йому все-таки там не сягала.
666] Страхом охоплені, ми з прохачем, що нам прислужився,
667] Далі тікаємо в трепеті, мовчки відрізуєм линви,
668] І налягаємо разом на весла, й веслуємо дружно.
669] Він спостеріг і звернувся в той бік, звідки голос доходив
670] І, не спроможен нічого руками вхопити й не годен
671] Хвиль іонійських в ході дорівнятися, страшно ревнув він;
672] Хвилі на морі усі затремтіли від реву такого,
673] Аж затряслася в основах своїх вся земля італійська,
674] Й Етна крутими печерами гучно також заревіла.
675] Враз ціле кодло циклопів, розбуджене, з гір височенних
676] Рине на пристань, заповнює берег. А ми споглядаєм,
677] Як оте братство етнейське, що чолами зір досягає,
678] Аж із очей те збіговисько іскрами сипле. Буває,
679] Часом стоять так дуби, що верхами до неба сягають,
680] Чи кипариси в шишковім вінку, чи Юпітерів вгору
681] Виріс то ліс і діброва Діани. А сполох нас гонить
682] Якнайскоріше розмотувать линви й вітрила під подув
683] Вітру попутного ставити швидко. Та слово Гелена
684] Остерігає, що Сцілла й Харібда в путі нас чигають,
685] На волосочку єдиному смерть вже повисла над нами
686] Тут або там на шляху, коли вчасно не здержим розгону.
687] Що ж тут робити? Вертатися треба. Та хтось нам на поміч
688] З боку вузького Пелору Борея послав вітровія.
689] От я при скелях живих майнув понад устя Пантаги,
690] Й попри затоку Мегари, і Тапс низовинний. Туди-то
691] Ахеменід, друг Улісса нещасного, вказував шлях нам,
692] Знову пливучи місцями, якими блукав він раніше.

693] Проти затоки Сіканської водяний острів Племур є,
694] Той, що давніше Ортігія звався. Алфей, кажуть, річка,
695] Скрито під морем з Еліди пропливши (де нині джерела [80]
696] Є, Аретузо, твої), в сікулійськії води розлився.
697] Можним богам того місця з наказу приносимо жертву.
698] Потім минаю ще землю врожайну, багнисту Гелору;
699] Скель ми високих Пахіну звисаючих лиш доторкнулись.
700] Вже й Камаріна, що долею велено їй не мінятись,
701] Нам появилась, а далі Гелойські поля, там і Гела,
702] Названа дикої річки ім'ям, а ще далі високі
703] Мури свої Акрагант уже здалека нам відкриває,
704] Славний колись найдобірніших коней розплідник. Лишаю
705] Теж і тебе, Селінунте, багатий на пальми, з попутним
706] Вітром, й моря лілібейські, підводними скелями грізні.
707] Звідси прийняв, мене жалібний берег і пристань Дрепану.
708] Тут, по негодах на морі лихих, я втрачаю Анхіса,
709] Батька й розраду мою у журбі і тужливій недолі.
710] Тут, любий батечку мій, ти мене покидаєш в знемозі.
711] Гей, як же марно з таких багатьох ти пригод врятувався,
712] Навіть і віщий Гелен, хоча стільки страшного пророчив,
713] Не передрік цього смутку, ні навіть Келайна жорстока.
714] Так ці скінчились зусилля, така була ціль тим блуканням.
715] Звідти як вирушив я, то привів мене бог в ваші землі".

716] Так нам батько Еней, коли всі його слухали пильно,
717] Розповідав про призначення боже й свої мандрування;
718] Врешті, замовк, закінчивши на цьому, й пішов на спочинок.

КНИГА ЧЕТВЕРТА
1] Пристрасть кохання поранила тяжко царицю, вже здавна
2] Рана ця в серці її палає вогнем невидимим.
3] З пам'яті в неї не сходить велика хоробрість героя
4] й роду висока достойність; у серці відбивсь його образ,
5] Закарбувались слова, і нудьга не дає відпочинку.
6] З Фебовим світлом рання зоря уже світ оглядала,
7] Вогкість і темінь змітаючи з неба, а хвора душею
8] Мовила так до сестри, що горю її співчувала:

9] "Що за сни мене, Анно, сестрице, безрадну турбують?
10] Гість небувалий, який завітав тепер в нашу домівку,
11] [До за велична постава у нього, відвага, хоробрість?
12] Вірю я й не помиляюсь, богів це, напевно, нащадок.
13] Тож боягузливість підлі виказує душі. Гей, скільки
14] Доля ним кидала, мовив він, скільки ж бо воєн провадив.
15] Серцю якби не сказала я твердо й рішуче, що більше
16] Не одружуся ніколи (як з першим коханням у мене
17] Не пощастило й скінчилося смертю), якби осоружні
18] Ложе подружнє й весілля мені не були, то спокусі,
19] Може б, я цій піддалась. Ох, Анно, тобі признаюся,
20] Що, як утратила я чоловіка, сердегу Сіхея,
21] З днини тієї, як злочином брата сплямилися кров'ю
22] Наші пенати,— єдиний лиш він почуття в мені зрушив,
23] Серце хитке прихилив. Що старе спалахнуло кохання,
24] Я відчуваю. Та хай підо мною розступиться краще
25] Вглиб ця земля, нехай батько могутній до тіней Еребу
26] Громом небесним пошле мене в темінь бездонну, ніж мала б,
27] Сороме, втратить тебе і закони твої потоптати.
28] Той, що з'єднався зі мною у першім коханні, в могилі,—
29] Хай там пильнує його, на вічні віки зберігає",—
30] Так вона мовить і шати зливає рясними сльозами.

31] Анна на це: "Ти, над сонце миліша мені, чи ти хочеш
32] В смутку самотня літа молоді змарнувать, не зазнавши
33] Ані потіхи з дітей дорогих, ні розкошів кохання?
34] Думаєш, дбає небіжчиків прах чи їх душі про все це?
35] Ще-бо в жалобі твоїй із лівійців ніхто чи з тірійців
36] Не прихилив твого серця; відкинутий Ярб і багато
37] ірладців, що їх на звитяги багаті ще Африки землі
38] ршвлять; ти хочеш змагатись з коханням, для серця жаданим?
39] Ніби тобі невідомо, на землях чиїх ти осіла?
40] І ут ось гетулів міста, нездоланного в війнах народу;
41] Далі нуміди на конях негнузданих, нехлібосольна
42] Сірта, й безводна країна, і плем'я баркеїв шалене.
43] Нащо спогадувать війни, що з Тіру грозять, і погрози [85]
44] Рідного брата?
45] То провидіння божисте, здається мені, і Юнони
46] Ласка вітрами ці судна ілійські сюди ось пригнали.
47] Сестро, подумай, які будуть славні і місто, й держава
48] За допомогою мужа такого? Якими ділами
49] Слава пунійців при збройній помочі тевкрів засяє!
50] Божої ласки проси, і, жертву благальну принісши,
51] Гостям годи, і придумуй причини якісь зволікання,—
52] Море, мовляв, ще не втихло, ще дощ Оріон посилає,
53] ІДр не зрихтовані судна, й погода іще не підхожа".

54] Цими словами запалює серце жагучим коханням,
55] В душу надію вливає, із серця жене несміливість.
56] Зразу ж до храмів ідуть вони й жертвами миру благають;
57] В жертву овечок приносять добірних, за звичаєм предків,
58] Закононосній Церері, і Фебові, й батьку Ліею,
59] Передусім же Юноні, святій опікунці подружжя.
60] Чашу сама бере в руки красуня Дідона й корові
61] Білій зливає між роги чи перед богами проходить
62] При вівтарях переповнених, жертвами свято шанує,
63] В груди відкриті тваринам живим ще вона заглядає
64] Пристрасно, в них-бо шукає поради. Пустії пророцтва!
65] Що допоможуть ті жертви і храми у шалі кохання?
66] Вогник незримий утробу з'їдає, і рана невидна
67] В неї під серцем ятриться; нещасна Дідона палає
68] Жаром кохання, у шалі ганяє по цілому місту.
69] Наче та лань необачна, котору поцілив стрілою
70] В крітському лісі пастух, що стрілами сипле навколо,
71] Й зовсім не дбає про те, куди з них яка полетіла.
72] Лань же чимдуж утікає лісами в діктейські ізвори,
73] В боці ж у неї стримить увесь час та стріла смертоносна.

74] От із собою Енея вона скрізь по городу водить,
75] Місто усе і сідонські багатства показує, хоче
76] Щось пояснити, та рве на півслові. А день звечоріє —
77] Знову ті самі бенкети справляє і слухати прагне
78] Знову, безумна, про горе троянське; слова його пильно
79] З уст випиває. А потім, коли вже розійдуться, й світло
80] Місяця згасне, і темінь настане, й, заходячи, зорі
81] Кличуть до сну, то в порожніх покоях самотня сумує
82] І на покинуте ложе лягає сама, відчуває
83] Близько й, хоча і відсутнього, бачить його біля себе —
84] Або, полонена образом батьковим, ніжно до лона
85] Горне Асканія — може, обдурить любов невимовну.
86] Вежі, початі віднині, не тягнуться вгору, і збройних [86]
87] Вправ юнаки не виконують, гавані й захисних замків
88] Задля війни не будують; припинено все споруджати —
89] Й мури високі, і грізні ті башти, що неба сягають.

90] Жінка Юпітера мила, лише зміркувавши, що та вже
91] В путах хвороби, та й про поговір їй, шаленій, байдуже,
92] Словом таким до Венери озвалась Сатурнова донька:
93] "Славу величну і здобич пресвітлу ви разом придбали —
94] Ти і твій син.
Відгуки про книгу Енеїда - Вергілій (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: