Енеїда - Вергілій

Тоді відчепити
267] Линви звелів він од берега й спущені снасті змотати.
268] Нот вже вітрила нап'яв, ми по спінених хвилях тікаєм
269] Шляхом, куди всіх нас вітер легкий закликає й стерничий.
270] От перед нами вже виринає на хвилях лісистий
271] Закінт, Дуліхій, там далі і Сама, і Неріт скелястий.
272] Скелі Ітаки щасливо минули, Лаертове царство;
273] Землю ми ту проклинаєм, колиску Улісса лихого.
274] Швидко з являються нам оповиті у хмари верхів'я
275] Гір Левкадійських і сам уже храм Аполлона, страшного
276] Для моряків. І, втомлені, в це ми в'їжджаємо місто;
277] Кинули тут якорі, а кормами об берег оперлись.
278] Так несподівано ми, суходолу нарешті добившись,
279] Жертви приносим Юпітеру, їх на жертовниках палим.
280] На узбережжі актійськім влаштовуєм ігри ілійські.
281] Друзі всі голі блищать від оливи у звичних змаганнях,
282] Мило на серці, що міст арголійських ми стільки минули,
283] Хоч утікать довелося, оточеним скрізь ворогами.
284] Сонце тим часом пробігло все коло великого року
285] І льодовита зима Аквілонами хвилі здіймала.
286] Тут на одвірках у храмі Абанта могутнього зброю —
287] Щит прибиваю я вигнутий з міді й карбую там напис:
288] "Щит цей дарує Еней, у звитяжців данайських віднявши".
289] Потім усім велю сісти на лави й покинути пристань.
290] Наперегони б'ють веслами друзі і хвилі здіймають.
291] Зразу згубили з очей ми високі твердині феаків
292] І допливаєм до краю Епіру; і в пристань хаонську
293] В їхавши, ми до Бутрота вступаєм, високого міста.

294] Тут неймовірна до нашого слуху доходить новина,
295] Що Гелен Пріамід у цих грецьких містах володіє;
296] Владу обнявши, взяв жінку по Пірру, нащадку Еака,
297] І Андромаха удруге троянцеві жінкою стала.
298] л. остовпів на цю звістку, й предивне бажання зродилось:
299] ''оговорити з тим мужем, пізнать його славні пригоди.
300] Вийшов я з пристані, флот залишаючи при узбережжі.
301] ?^ Андромаха над прахом жертву жалобну за містом
302] раї приносила, де Сімоент неправдивий спливає, [71]
303] Й голосно манів на тризну скликала усіх до могили
304] Ректора, що, хоч порожню, всю дерном зеленим прибрала
305] й два вівтарі збудувала, щоб вічно ридати над ними.
306] Тільки уздріла вона, що іду я, й троянців у зброї
307] З подивом раптом пізнала, й великим налякана дивом,
308] Аж знепритомніла, глянувши, і від страху здеревіла,
309] Кості застигли у неї, зомліла й по довгій хвилині
310] Мовить: "Чи в вигляді справді своєму сюди ти приходиш,
311] Сину богині, як свідок правдивий? Живий ти? Якщо ти
312] Кинув цей світ, то де ж Гектор?" Сказала, й заплакала ревно,
313] І голосінням весь сповнила простір. Ледь відповів я
314] їй, ошалілій, в зворушенні й коротко так я промовив:
315] "Так, я живий і, на глум всьому лиху, життя зберігаю;
316] Не сумнівайся, бо дійсність ти бачиш.
317] Гей, яка доля зустріла тебе після втрати такого
318] Мужа, чи інше де-небудь достойне знайшло тебе щастя?
319] Гекторова Андромахо! Чи й нині ти Піррова жінка?"
320] Очі вона опустила і мовила голосом тихим:
321] "Найщасливіша з усіх була лише дівчина юна,
322] Донька Пріамова, що під високими мурами Трої
323] Мусила вмерти, ворожу могилу скропить. Та над нею
324] Жереба ворог не кидав, не брав її в ложе звитяжець.
325] Різними водами нас повезли по пожежі вітчизни.
326] Сина Ахілла пиху, всі примхи юнацькі прийшлося
327] Зносить мені і дітей у рабстві родить. Привернувшись
328] До Герміони, до Леди онуки, в лаконському шлюбі
329] Дав він рабові Гелену рабиню — мене у владання.
330] Але дружину кохаючи вкрадену й гнаний за злочин
331] Помсти богинями, Пірра, Орест біля вівтаря батька
332] Раптом схопив і звів з цього світу. А звільнена смертю
333] Неоптолемова частка держави Гелену припала.
334] Землі усі він хаонськими зве, від троянця Харна,
335] Царство й своє називає хаонським. На взгір'ї поставив
336] Тут він Пергам, цю твердиню ілійську. Тобі ж що за доля,
337] Що за вітри аж сюди, у цей край показали дорогу?
338] Хто із богів аж до нашого берега вивів неждано?
339] Як же Асканій, твій син? Чи живий ще, чи дише повітрям?
340] Той, кого в Трої тобі...
341] Мабуть, сумує хлопчина по втраті матусі? Чи приклад
342] Батька Енея і Гектора, дядька, у нього хоробрість
343] Давню і духа великого мужність розбуджує знову?"
344] Довго вона голосила і сліз безустанні потоки
345] Марно лила, аж поки із мурів твердині міської
346] Вийшов герой, син Пріама Гелен, і з ним почет численний;
347] Втішився дуже, пізнавши своїх, і веде їх до себе, [72]
348] Розповідає й, що слово, то сльози нестримані ронить.
349] Йду й невеличку я Трою знаходжу, Пергам, що на справжній
350] Має скидатися, висхлий потік, теж названий Ксантом;
351] Браму я Скайську пізнав і пороги її обіймаю.
352] Вже-бо і тевкри у дружньому місті усі розгостились.
353] Цар їх приймає в просторих підсіннях. А серед подвір'я
354] Вакхові в жертву приносили вина, столи заставляли
355] Посудом з золота, чаші з вином з рук до рук подавали.

356] Днина минає одна за одною, а вітер в дорогу
357] Кличе, і Австер напнув паруси. Отож я звертаюсь
358] До віщуна й промовляю до нього такими словами:
359] "Трої потомку, божий провіснику, що розумієш
360] Фебову волю з триніжків і лаврів кларійських, із зірок,
361] З голосу птиць, із їх лету швидкого, ану ж поясни нам,—
362] Божа-бо воля мені указала цей шлях як щасливий,
363] Знаками всі богове мені повеліли своїми
364] Прямо в Італію їхать за щастям, у землі далекі.
365] Гарпія тільки одна Келайна віщує велике _
366] Лихо нечуване, гнів проклятущий і голод поганий,—
367] Що ж тут —— питаю — почати, щоб лиха позбутись? Яким же
368] Чином я зможу цей труд побороти?" Гелен у відвіті
369] В жертву приносить волів, із обрядами згідно, і просить
370] Божого миру, й здіймає вінець з голови пресвятої,
371] Й взявши за руку мене, веде до твоїх же порогів,
372] Фебе, збентеженим близькістю бога,— й як жрець провіщає
373] З уст божественних до мене: "Послухай, сину богині,
374] (Бо ж, очевидно, сили небесні ведуть тебе морем,
375] Владар богів таку тобі жеребом витягнув долю
376] І встановив цей порядок), лиш дещо тобі розкажу я
377] З довгої дії, щоб ти почувавсь безпечніше, як будеш
378] їхать по водах гостинних, щоб в пристань авзонську заїхав.
379] Більше Геленові знати заказують парки, й Юнона,
380] Донька Сатурна, пророчити не дозволяє. Найперше
381] Знай, що Італію ту, про яку ти гадаєш, що дуже
382] Близько вона, і не знаючи, в пристань сусідню бажаєш
383] В їхати звідси, її відділяють далекі країни
384] Й довге, далеке і непрохідне бездоріжжя. Ще доки
385] В їдеш, то приидеться в водах Трінакрії вигнути весла.
386] Суднами хвилі помірять авзонські, й озера підземні
387] Бачити, й острів Кіркеї еейської, поки ти зможеш
388] Місто звести у безпечній країні. Затям же ознаки,—
389] Дам я тобі їх: як стрінеш, безрадний, на березі річки,
390] Далі від світу, у тіні дубів ти веприцю велику,
391] Що на землі простяглася по опоросі, і вим'я [73]
392] Тридцять біленьких їй ссе поросят, і сама вона біла,—
393] Місце під город там буде, й скінчаться труди всі, напевно.
394] Що доведеться столи поз'їдати, цього ти не бійся,
395] Доля-то знайде шляхи, й Аполлон, як попросять, прибуде.
396] Тільки ці землі й найближчі оці береги італійські,
397] Що обмивають їх хвилями нашого моря прибої,
398] Ти обминай,— там міста всі займають ворожі нам греки.
399] Локри з Наріксу там місто звели, й всі поля салентійські
400] Ідоменей, що із Лікту, зайняв своїм військом; там є ще
401] Місто маленьке Петелія, що Філоктет мелібойський
402] Муром обвів. І затям собі ще, як флот твій за море
403] Перепливе і жертовник поставить, щоб жертву подяки
404] Там принести,— тоді, пурпурний плащ одягнувши, закрий ним
405] Голову, щоб, не дай боже, душа незичлива, з'явившись
406] Серед священних вогнів, обряд нанівець не звела той.
407] Сам ти його зберігай, і нехай збережуть твої друзі,
408] й внуки побожні твої хай обряд той святий зберігають.
409] А як від'їдеш ти звідти і до узбереж сікулійських
410] Гнатиме вітер тебе, і вузенькі ворота Пелору
411] Ширшати будуть, ти зліва тримайсь од землі і на морі
412] Зліва пливи, обминаючи берег і море праворуч.
413] Кажуть, що в давні часи під сильним напором запалась
414] Глибоко саме в тім місці земля й розступилась (ось стільки
415] Змін може статись на світі за вік такий довгий), раніше
416] Землі ті дві були вкупі. Та море, всередину вдершись,
417] Берег Гесперії від сікулійського хвилями ділить,
418] Ниви й міста на обох узбережжях також підмиває
419] Стиснена хвиля кипуча. На правому боці засіла
420] Сцілла, а з лівого боку Харібда жорстока, що тричі
421] Виром глибоким хвилі могутні всисає й безодню
422] Поперемінно і, знову наверх викидаючи, зорі
423] Скроплює ними. Сцілла у темній печері сховалась,
424] Часом лиш звідти вона вихиляється й тягне з собою
425] Судна на скелі. Як зверху дивитись — людське то обличчя,
426] Груди розкішні дівочі, по пояс то дівчина, нижче ж —
427] Постать якоїсь потвори морської; вріс в черево вовче
428] Хвіст дельфіна. Гей, краще для тебе, коли поза Пахін,
429] За трінакрійський, об'їдеш і зробиш далеку дорогу,
430] Ніж тільки раз лише глянеш на Сціллу-потвору в печері
431] Дикій, послухаєш раз лиш, як виють собаками скелі.
432] Ще одно знай: якщо в ворожбита Гелена є розум,
433] с. лише віра якась у віщання його і як правду —
434] В серце йому прищепив Аполлон, одного лиш прошу я,
435] оапам ятай собі, сину богині, одне це пророцтво
436] Передусім і, прошу я й благаю, зваж добре на нього: [74]
437] Ти молитвами Юнону благай, премогутню царицю,
438] їй і обіти від щирого серця складай, її, сильну,
439] В жертвах благальних ущедрюй дарами, бо так лише зможеш,
440] Врешті, усе побороти й, лишивши Трінакрію, в'їхать
441] В край італійський. Щойно туди припливеш ти, нарешті,
442] І до Кумейського города вступиш, над води пророчі,
443] І до Аверну, лісами сповитого шумними,— стрінеш
444] Там ворожбитку, що в шалі, з глибокої скельної прірви
445] Долю віщує й на листі записує знаки й імення.
446] Так, записавши на листі, віщання ці діва складає
447] Вряд і лишає закриті в печері.