Енеїда - Вергілій

Не будеш і ти нарікати, що перша
549] руку ти нам подала. Бо ще в Сікулійській країні
550] Військо, й міста, і славетний Ацест є троянської крові.
551] Ааи нам дозволено буде вітрами пошкоджений флот наш
552] Витягнуть, в лісі колод нарубати і витесать весла, [35]
553] Щоб, як віднайдемо тільки царя й товариство, могли ми
554] їхать в Італію радо й шукати латинського царства.
555] А як рятунок пропав, і ти, батечку тевкрів найкращий,
556] В морі лівійськім втопився, й нема для Іула надії,
557] Хай хоч принаймні на води Сіканії вернемось знову
558] Ми, до Ацеста-царя, і увійдем в готові оселі,
559] Звідки прийшли ми". Іліоней так сказав, а дарданці
560] Всі це схвалили.

561] Коротко в відповідь мовить Дідона, чоло похиливши:
562] "Виженіть, тевкри, страх із сердець і турботи забудьте!
563] Долі тягар і недавність держави примушують владно
564] Так учиняти і скрізь стерегти широчезні кордони.
565] Роду Енея людей хто не знає чи города Трої?
566] Хто не чував про хоробрих мужів, про пожежу воєнну?
567] Серце пунійське не з каменю справді, і, не відцуравшись
568] Міста тірійського, сонце ясних запряга своїх коней.
569] Схочете, може, в Гесперію їхать, країну велику,
570] Там, де Сатурнові ниви, чи в Ерікса край, до Ацеста,
571] Володаря,— сприятиму вам я, дам поміч потрібну.
572] Разом зі мною ви схочете, може, в цім краї осісти,—
573] Город віддам я, який закладаю; свій флот витягайте:
574] Будь то чи тевкр, чи тірієць — мені це однаково буде.
575] Хай би й Еней-володар, тим же самим привіяний Нотом,
576] В край наш прибув. По всіх узбережжях і межах лівійських
577] Певних людей я пошлю перевірить, чи, кинений морем,
578] Не заблудивсь він в лісах, чи, може, в містах десь блукає".

579] Цими словами зворушені батько Еней із Ахатом
580] Мужнім вже довго із темряви вийти всім серцем бажали.
581] Перший Ахат до Енея промовив: "Гей, сину богині,
582] Думка яка у твоїй голові виникає? Ти ж бачиш,
583] Всі врятувались: і флот, і супутники наші. Немає
584] Лиш одного, та самі те ми бачили, як він в глибокі
585] Хвилі пірнув; все інше із сказаним матір'ю згідне".
586] Ледве він мовив це слово, як мряка, що їх сповивала,
587] Раптом розвіялась, світло прозоре навкруг розлилося.

588] Став тут Еней, засіяв серед ясності сонця, на бога
589] Вродою й постаттю схожий; бо синові мати подбала
590] Кучері буйні та юності блиск дарувати пурпурний,
591] Радість в очах і вогонь запалила. Так кості слоновій
592] Руки митця ще краси додають або золотом жовтим
593] Срібло чи мармур пароський оздоблюють. Тут до цариці
594] Раптом звернувся для всіх несподівано він і промовив: [36]
595] "Ось я,— про мене тут мова,— троянський Еней, я з лівійських
596] Хвиль врятувавсь. О єдина, що Трої нещастя безмежні
597] Серце тобі зворушили; данайцями ще не добиті,
598] На суходолі й на морі усяких пригод ми зазнали,
599] Всього позбавлені ми,— і ти нас приймаєш у місто,
600] В дім свій. Ні ми, ні з дарданців ніхто, що по світу широкім
601] Бродять, усюди розсіяні, гідної дяки, Дідоно,
602] Скласти не в силі тобі. Хай богове,— як є ще боги десь,
603] Що про побожних ще дбають, як є якась правда на світі,
604] В серці сумління якесь як ще є десь,— тобі хай відплатять
605] Гідно. Яке це поліття щасливе тебе дарувало
606] Світові? Що за батьки таку гожу тебе породили?
607] Доки ще ріки у море вливатися будуть, на гори
608] Тіні лягатимуть, зоряні пастиме небо отари,—
609] Честь твоя й слава назавжди лишиться й ім'я твоє вічно
610] Житиме, хоч би й який мене край не покликав". З цим словом
611] Іліонею правицю простяг він, а ліву Сергесту,
612] Потім і іншим — Клоантові мужньому й мужньому Гію.
613] Виглядом мужа цього, його долею вражена дуже,
614] В відповідь так сідонська Дідона йому говорила:

615] "Сину богині, яка це біда по злигоднях на тебе
616] Так напосілась? І що це за сила на берег безмежний
617] Пхнула тебе? Чи не той ти Еней, що його породила
618] Мати Венера Анхісу дарданському в краї фрігійськім,
619] Де Сімоент протікає? Я тямлю, як Тевкра прогнали
620] З рідного краюча він до Сідона прибув і нового
621] Царства шукав з допомогою Бела. Бел же, мій батько,
622] Кіпр зруйнував плодоносний і взяв під свою його владу.
623] З того-бо часу почавши, я знаю вже справи троянські,
624] Знаю й ім я твоє я, і царів пеласгійських я знаю.
625] Навіть і в ворога тевкрів ім'я похвалами повите,
626] И корінь виводить він свій із старого тевкрійського роду.
627] Отже, рушайте, молодці, і в нашу оселю заходьте.
628] Гнала й мене т^кож доля подібна й по всяких пригодах
629] Врешті притулок надать мені в цій побажала країні:
630] Горя сама я зазнала, тож вмію в біді помагати".
631] Так промовляє, і в царські палати заводить Енея,
632] І оголошує разом у храмах богам вшанування.
633] Та одночасно також не забула послати на берег
634] Товаришам його двадцять волів, сто щетинястих вепрів,
635] Сотню ягнят із жирними їх матерями — дарунок
636] В день цей веселий.—
637] Враз тоді з царською величчю всю починають оселю
638] І Іриготовляти, лаштують бенкет усередині дому, [37]
639] Гарно мережані, пурпуром вишиті скатерті стелять,
640] Повно срібла на столах, у різьбі золотій мальовничо
641] Подвиги предків хоробрих зображені рядом предовгим,
642] Вчинені ними од самих початків старезного роду.

643] Тут же Еней (бо батьківське серце спокою не має)
644] Вислав швидкого Ахата до суден, щоб той повідомив
645] Сина Асканія, що тут зайшло, і привів його в місто;
646] (Син-бо Асканій не сходив із серця люб'язного батька).
647] Крім того, дати дарунки велить, які вирвав з руїни
648] Трої,— плащ золотом шитий (були й візерунки на ньому),
649] Теж і намітку, гаптовану краєм в узори аканту,
650] Барви шафрану,— Єлени аргівської стрій це, що з дому
651] Винесла, як в незаконнім подружжі з Мікен до Пергаму
652] їхала, дар це чудовий від матері Леди. Крім того,
653] Берло, яке Іліона носила, Пріамова старша
654] Донька, й намисто на шию із перлів, до того — подвійний
655] З золота і самоцвітів вінок. Щоб усе це найшвидше
656] Виконать, вибрався зараз Ахат у дорогу до суден.

657] Та Кітерея нову тим часом придумала хитрість,
658] Задум новий снує в серці, щоб, личко змінивши й подобу,
659] Йшов Купідон, як солодкий Асканій, і пристрасть дарами
660] Щоб розпалив у цариці, і кості вогнем їй наповнив.
661] Страшно їй дому непевного й тих двоємовних тірійців;
662] Немилосердна Юнона, й в'ялить її серце щоночі
663] Знов цей неспокій. Тому до крилатого мовить Амура:
664] "Сину мій, сило моя і моя ти могутність єдина,
665] Сину, що батька найвищого й стріл не боїшся Тіфея.
666] От я до тебе приходжу і силу прошу божественну,—
667] Знаєш ти, як твого брата Енея в морях і на суші
668] Люта ненависть лихої Юнони ганяє, ти завжди
669] Горе із нами ділив. Ось тепер фінікійська Дідона
670] В гості приймає його і придержує словом ласкавим,
671] Дуже боюсь я гостини, яку виявляє Юнона.
672] Певно, вона не заспить у таку вирішальну хвилину.
673] Отже, я підступом хочу раніше царицю узяти,
674] Жару додати любові, бо ще який бог її змінить.
675] Хай би й вона так же палко, як я, полюбила Енея,
676] Так, як лиш ти б зміг зробити,— послухай же нині мій задум:
677] В місто сідонське син царський ітиме тепер, його милий
678] Батько зове туди, серця мойого турботу й дари він
679] Всі понесе туди, з моря вцілілі й зі згарища Трої.
680] Сном я присплю його й сонного десь на верхів'ях Кітери [38]
681] Чи на вершині Ідалія в місці священнім сховаю,
682] Щоб не з'явився не в пору і підступів цих не розкрив би.
683] Ти на одну лише ніч, і не більш, його вигляд наслідуй,
684] Хлопця знайоме обличчя прийми, адже й сам ти хлопчина.
685] Щоб, як Дідона візьме тебе в радісній хвилі на лоно,
686] Як на царському бенкеті їй серце Ліей обезжурить,
687] Як обіймати і солодко стане тебе цілувати,
688] Ти їй таємно влив жару у серце й отрути кохання".
689] Любої матері слову слухняний Амур відкладає
690] Крила й Іула ходою, веселий, в дорогу виходить.
691] Сон на Асканія тихий Венера зсилає тим часом
692] І, розігрівши на лоні, заносить в гаї ідалійські.
693] Там медоцвітний майран м'які постелив йому квіти,
694] В пахощі ніжні сповив і прозорою вкрив його тінню.

695] Матері слову слухняний ішов Купідон із Ахатом,
696] Царські дарунки з ним разом, радіючи, ніс він тірійцям.
697] Як увійшов, посередині вже на золоченім ложі,
698] На килимах пишнотканих, велично лежала цариця.
699] Батько ж Еней, а за ним і юнацтво троянське — до неї
700] Разом усі підійшли і навколо на пурпур схилились.
701] Воду для рук подають уже слуги, з корзин викладають
702] Блага Церери і всім рушники підносять вовнисті.
703] В домі було там служниць п'ять десятків — для всіх готувати
704] Довгі наїдків ряди й для пенатів підтримувать ватру.
705] Інших же сотня дівчат і хлопців-однолітків стільки ж
706] Страви на стіл подавали й вино наливали у чари.
707] Через пороги веселі й тірійців не менше зійшлося,—
708] їх запросили на ложа узорні. Дарами Енея
709] Дуже милуються всі. Іулом милуються вельми,
710] Поломенистою бога подобою, вдаваним словом.
711] Плащ розглядають усі й покривало у жовтих акантах.

712] А фінікійка нещасна, призначена вже на загибель,
713] Ще надивитися досить не може, горить в огляданні,
714] Хлопцем, дарами розчулена дуже. Він же, Енея
715] Міцно обнявши, на шиї повиснув і лиш заспокоїв
716] Мнимого батька гарячу любов, перейшов до цариці.
717] І а ж і очима, і серцем уся уже в ньому і ніжно
718] Тисне до лона; не знає Дідона, який-то до неї
719] Бог пригорнувся, нещасної. Він же усе пам'ятає,
720] Що ацідальська матуся казала, й поволі береться
721] І Там ять Сіхея затерти, й нове прищепити кохання,
722] В серце, погасле давно, забуте чуття повернути. [39]
723] Щойно притих той бенкет, із столів почали прибирати,
724] Й ставить кратери великі, і вина вінчати вінками.
725] Гомін пішов по палаті, в просторих світлицях лунає,
726] З стелі злотистої сяють вогнем уже лампи висячі,
727] Полум'я факелів темряву ночі долає. Цариця
728] Каже подати важкий, з самоцвітами, з золота келих
729] І наповняє вином. З того келиха Бел пив найперший,
730] Потім і інші за звичаєм.