Лихо з розуму (Горе з розуму) - Грибоєдов Олександр

потім п а н Д.
Пан N.
' Із глузду з'їхав! Ну, й діла!
Не дарма?., певно, так... З чого б вона
взяла.
Ти чув?
Пан д.
Пан N.
Пан д.
Пан N.
Пан д.
Пан N.
Пан д.
А що таке?
Та з Чацьким ?
Ну, швиденько!
Він збожеволів!
Побрехеньки !
Не я сказав, це думка всіх.
А ти цим пльоткам допоміг ?
Пан N.
Піду, довідаюсь; вже хтось та знає досить.
(ВИХОДИТЬ).
ЯВА ШІСТНАДЦЯТА
Пан Д., потім Загорєцький.
Пан Д.
Вір брехуну!
Немов сорока на хвості розносить І
Про Чацького ти знаєш?
Загорєцький.
Ну?
Пан Д.
Він збожеволів!
Так, траплялось чути.
Мені б не знать? Ще б пак оце забути.
Його зробив таким один шахрай з дядьків ;
Схопили, в жовтий дім, і в клітку посадили.
ПанД.
Та зглянься, тільки но кімнату він лишив.
Загорєцький.
Виходить, з клітки вже звільнили.
Пан Д.
З тобою, любий мій, не треба і газет*
Піду мерщій, кого зустріну,
Порозпитаю всіх; а поки — цитьі секрет.
ЯВА СІМНАДЦЯТА
Загорєцький, потім графиня-внучка.
Загорєцький.
Которий Чацький це?—Відома всім родина.
Якогось Чацького... я знав колись такого.
Чи чули ви?
Графиня-внучка.
Що? Про кого?
Загорєцький.
Про Чацького; він щойно був тут.
Графиня-внучка.
Знаю,
Я говорила з ним.
Щ
Ну, що ж, я вас вітаю.
Він божевільний...
Графиня-внучка.
Що?
Загорєцький.
Він збожеволів вмить.
Графиня-внучка.
Помітила сама я, уявіть;
Хоч об заклад піти, в одне ми з вами
слово.
ЯВА ВІСІМНАДЦЯТА
Ті ж і графиня-бабка.
Графиня-внучка.
Ах, grand'maman! ото тут диво знову!
Що коїться! Ви чули вже про те?
Чудові новини! Таких ще не бувало!
Графиня-бабка. *
Та вуха щось мені заклало,
Ти б голосніше/
Графиня-внучка.
Час не жде.
(Показує на Загорєцького).
Il vous dira toute l'histoire
Піду спитать.
(Виходить).
1 Він вам розкаже всю історію.
Щ
ЯВА ДЕВ'ЯТНАДЦЯТА
Загорєцький, графиня-бабка.
Графиня-бабка.
Горить? Вже диму повно й гару?
Загорєцький.
Ні, Чацький, баламут, всю схвилював юрму.
Графиня-бабка.
Як, Чацького? взяли в тюрму?
Загорєцький.
Дістав він рану в лоб і збожеволів з рани.
Графиня-бабка.
У фармазонський клуб? Пішов у бусурмани?
Загорєцький.
Втовкмачиш, як же, їй!
(Виходить).
Графиня-бабка.
Антін Антонич! Ах!
І він біжить, і всі, яка тривога, жах.
ЯВА ДВАДЦЯТА
Графиня-бабка і князь Тугоуховський.
Графиня-бабка.
Князь, князь! Ох, цей вже князь, на бал ще
носить його!
Ви чули, князю?
Князь.
А-хм!
Горе з розуму ПЗ
Гр афння-бабка.
Не чує він нічого^
Був поліцмейстер тут, ви бачили, скажіть?
Князь.
Е — хм!
Графиня-бабка.
Хто Чацького в тюрму схопив цю мить?
Князь.
І-хмІ
Графиня-бабка.
Рушницю та в солдати,
Отак йому! Чи жарт! закон святий зміняв!
Князь.
У-хм!
Графиня-бабка.
Так!., бусурманом став 1
Ото вольтеріанець клятий!
Що? га? не чуєте? візьміть свого ріжка.
Оглухнуть — вада це важка 1
ЯВА,ДВАДЦЯТЬ ПЕРША
Ті ж і Хльостова, Софія, Молчалін, Платон
Михайлович, Наталія Дмитрівна, графиня-
внучка, княгиня з дочками, Загорєцький, Ска"
л о з у б, потім Фамусов і ще багато інших.
Хльостова.
Здурів! от новина гарненька!
Та як раптово ! як швиденько!
Софіє, чула ти?
Платон Михайлович.
Та хто розголосив?
Наталія Дмитрівна.
Ах! любий, всі!
Платон Михайлович/
Ну, всі, так віриш мимоволі;
Мені ж не віриться.
Фамусов (входячи).
Про Чацького? Доволі!
Як це не віриться? Я перший, я відкрив.
Давно дивуюся — ніхто його не зв'яже!
Про владу,рот розкрий, чого вже не накаже!
Вклонись низенько хто, чи хто в кільце
зігнись,
Бодай перед царем схились,
Падлюкою ославить скрізь!..
Хльостова.
Та ще із сміхотливих:
Скажу я тільки щось — він реготать почне.
Молчалін.
Сказав, щоб кинув я в Москві служить
в архівах.
Графиня-внучка.
Модисткою взивать наважився мене!
Наталія Дмитрівна.
Пораяв на селі нам вік свій змарнувати.
Загорєцький.
Безумний він, і край!
Графиня-внучка.
Погляне, й то вже знак.
Фамусов.
У Анну Олексівну вдався, в мати,
Що божеволіла не раз, а вісім, так.
Хльостова.
І трапиться ж таке, що й уявити дивно!
Позбувся розуму за молодих років!
Чи не пиячив він?
княгиня.
І справді...
Графиня-внучка.
Безсумнівно.
Хльостова.
Шампанське склянками хилив.
Наталія Дмитрівна.
Ні, пляшками, та ще якими!
Загорєцький (із запалом).
Ні, бочками сороковими.
Фамусов.
Ото розводитись пішли.
Біда, що вип'є хтось чарчину!
Наука — ось чума, ученість — ось причина,
Що нині більше, ніж коли,
Безумства бачим скрізь, і це вже не даремно.
Хльостова.
Хто не здуріє бо і справді від самих
Тих пансіонів, шкіл, ліцеїв, як там їх,
А навчання ще те ланкарточне взаємне.
Ні, в Петербурзі інститут
Пе-да-го-гіч-ний наче звуть, так тут
Вдаються у безвір'я небезпечне
Професори II у них наш родич все навчавсь
І вийшов І хоч цю мить у підмайстрі аптечні.
Цурається жінок, і тітки відцуравсь 1
Ботанік, хемік він. Чини йому —ні на що І
Князь Федір, небіж мій, не згадувати б краще.
Скалозуб.
Ось я потішу вас: скрізь чутка йде нова,
Про план реформ ліцеїв, шкіл, гімназій,
Що там по-нашому учитимуть: раз-два,
А книги збережуть хіба що для оказій.
Фамусов.
Ні, батечку! щоб з лихом покінчить,
Забрати б всі книжки й спалить!
Загорєцький (лагідно).
Все ж різні книги є. Коли б то, не сховаю,
У цензори потрапив я,
Байки понищив би! байки то смерть моя!
Все з левів та з орлів знущаються без краю!
Хоч так міркуй, хоч так:
Нехай тварини це, а все ж з них цар усяк.
Хльостова.
Позбутись розуму як спало вже на долю,
З пияцтва, від книжок — однакова біда;
А Чацького мені шкода.
По — христіанському, причин на те доволі.
Кметливий, здібний був, і душ мав сотні
з три.
Фамусов.
Чотири.
Хльостова.
Ні ж бо, три.
Фому сов.
Чотириста.
Хльостова.
Ні І триста!
Фамусов.
В моїм календарі...
Хльостова.
Брехня в календарі.
Фамусов.
Якраз чотириста, ох! з нею заведись ти!
Хльостова.
Ні! триста! ще б мені чужих маєтків та
не знать!
Фамусов.
Чотириста, в тямки б узять!
Хльостова.
Ні! триста, триста, триста!
ЯВА ДВАДЦЯТЬ ДРУГА
Ті ж усі і Чацький.
Наталія Дмитрівна.
Ось він.
Графиня-внучка.
Шші
Усі.
Шш!
(Задкують від нього у протилежний бік).
Хльостова.
Як з божевілля враз
Почне він битися, ото ще буде діло!
Фамусов.
О, господи! на грішних зглянься нас !
(Боязко).
Мій любий! щось тебе із пантелику
збило.
Дай пульс. Ти ж хворий бо. З дороги б та
поспать.
Чацький.
Так, я знеміг: що тяжче може бути;
Стисканням груди підставлять,
І шаркати — ногам, і вухам галас чути,
Найбільше ж голові з казна — чого страждать.
(Підходить до Софії).
Щось душу стиснуло, терпіти вже не сила.
В юрбі я загубивсь, блукаю сам не свій.
Москва. Ні! став я ворог їй.
Хльостова.
Москва, бач, завинила.
Фамусов.
Від нього далі будь,
(пояснює Софії на мигах).
Софіє І — Й не зирнеі
Софія (до Чацького).
Що з вами трапилось сумне?
Чацький.
В кімнаті поруч зустріч випадкова:
Французик із Бордо, надсажуючись вкрай
Зібрав юрбу, почав промову
Про те, як вирушав у наш незнаний край,
В Росію варварську—і плакав, і жахався;
Приїхав — пестощів знайшов тут без кінця:
Ні звуку руського, ні руського лиця
Не стрів: мов з друзями в своїм краю
зостався.
Своя провінція. Як глянеш, всі йому
Складають шану тут, немов царьку.
І ті ж смаки у дам, нйк-сх змін у моді...
Він радий, нам радіти годі.
І ледве змовкнув, звідусіль
Почулись зойки, стогін, біль:
"Ахі Франція! Куток найкращий світу!"—
Князівни, дві сестри, в одне товкти взялись,
Це ж вивчили вони, коли були ще діти.
Ах, од князівен як спастись!
ПО
Здаля я небу слав благання,
Смиренні, голосні про те,
Щоб вигубив господь безглуздя це пусте,
Сліпе, безоглядне, огидне малпування;
Щоб іскру в комусь він з душею запалив,
Хто, мов на нас накинувши аркана,
Те рабське прагнення до всіх чужих країв
Словами й прикладом приборкати зумів.
Нехай для кожного я старовіром стану,
Та гірше став наш край для мене в сто разів,
Відколи рідне все він на чуже змінив,
І мову, й звичаї, і все, що мав святого,
І велич убрання поважного, старого,
На інше блазенське якесь:
От виріз спереду, незграбний хвіст іззаду,
Стихіям всупереч, розсудку на досаду.
Краси найменшої, мов зв'язаний ти весь;
Кумедні, голені обличчя сивії Наче
Волосся, і вбрання, та й розуму нестача І
Як доля вже така — йти осліп за чужим
В усім нам і завжди — в китайців но візьмім
Той мудрий звичай їх чужого не вживати,
Чи звільнимось колись спід влади мод чужих
Щоб наш народ розумний міг,
Бодай хоч слухавши, за німців нас не мати І
"Чи ж європейське щось зрівняти можна
нам
Із рідним, із своїм—і думка та здивує І
"Ну, як сказали б ви "мадмуазель",
"мадам"?
"Невже добродійка!!8—від когось раптом
чую.
І уявіть, тут кожен з них
Мене ж узяв на глум, на сміх...
"Добродійка! ха! ха! ха! красиво!"
"Добродійка! ха! ха! ха! жахливо!"
Я, вдавшися у лютий сказ,
їм грізну готував промову;
Та всі пішли від мене враз,—
Ось вам випадок весь, він доказом є знову:
Москва чи Петербург, скрізь у Росії,—хто
Сюди прибув із міста, із Бордо,
Лиш рот розкриє, враз він має
В князівен співчуття без краю;
І в Петербурзі, і в Москві,
Хто фертам з чужини, словам барвистим
ворог, —
В чиїй, на лихо, голові
Думок не загасив ще морок,
І він їх висловить, бо серце не мовчить,
В ту ж мить...
(Оглядається, всі у вальсі крутяться, скільки сили.
Старі розійшлися до карточних столів).
Кінець третьої дії
ДІЯ ЧЕТВЕРТА
У Фамусова в домі парадні сіни; великі сходи з другого
поверху, до яких притикається багато побічних з антресолів;
унизу, праворуч (від дієвих осіб) вихід на ґанок та комірка
швейцара; ліворуч, на одному ж плані, кімната Молчаліна.
Ніч. Слабке освітлення. Дехто з лакеїв метушиться, дехто
спить, чекаючи панів своїх.
ЯВА ПЕРША
Графиня-бабк а, графиня-внучка, попєрзду
їх лакей.
Лакей.
Графиш Хрюміній карету.
Графиня-внучка (поки ЇЇ вкутують).
Ну, й бал! Ну, й Фамусов! вже вмів гостей
зібрать 1
Обличчя, як з кунсткамери портрети.
Нема з ким говорить, і ні з ким танцювать.
Графиня-бабк а.
Ну, їдьмо, матінко, мені вже понад силу,
Колись я з балу та в могилу!
(Обидві від'їздять).
ЯВА ДРУГА
Платон Михайлович і НаталіяДмитрівна.Один
лакей біля них клопочеться, інший коло ґанку викликає:
Карету Горічаї
Наталія Дмитрівна.
Краса, любов моя,
Всміхнись, мій ангеле, чого надув ти губи?
(Цілує чоловіка в лоб).
Признайся, весело у Фамусових, любий?
Платон Михайлович.
Наталю, матінко, як бал, то й сплю вже я.
Ти знаєш, як їх не люблю я,
Та що ж ти зробиш, я працюю,
Сиджу за північ раз-у-раз,
Не сперечавшись, як не журно,
Іду в танець на твій наказ.
Наталія Дмитрівна.
Ти прикидаєшся, та це, мій друже, дурно;
Мабуть, уславитись охота за дідка.
(Виходить з лакеєм).
Платон Михайлович (байдужим тоном).
Прегарна штука бал, неволя річ гірка,
Ох, шлюбі ох, пастка і омана!
Це як написано людині на роду...
Лакей (з ґанку).
В кареті пані вже, і сердяться на пана.
Платон Михайлович (зітхаючи).
ІДУ.