Лихо з розуму (Горе з розуму) - Грибоєдов Олександр

Стривай но, а чому
Не в п'ятницю? А може і в суботу,
Я маю в удови, у лікарші хрестить.
Хоч не родила ще, та я злічив достоту,
Що саме час вже їй родить.—
ЯВА ДРУГА
Фамусов, слуга, Чацький.
Фамусов.
А! Олександр Андрійовичу, прошу.
Сідайте но.
Чацький.
У вас діла?
Фамусов (до слуги).
Ну, йди.
(Слуга виходить).
Горе з розуму
49
Так, різні справи є, щоб не забути, вношу
Я кожну в книжку, ось сюди. •
Чацький.
А ви щось невеселі стали,
Признайтеся, чому ? Чи, може, я не в час ?
А чи напасть якась ураз
Софію Павлівну спіткала?
Обличчя, рухи, вигляд ваш сумний.
Фамусов.
От загадку знайшов, дивіться!
Сумний я став!.. Мій вік такий,
Що у танець мені піти вже не годиться!
Чацький.
Та чи запрошує хто вас;
Я тільки запитав два слова:
Софія Павлівна, що з нею ? чи здорова ?
Фамусов.
л
Тьху, господи прости! Одне товче весь час!
Вона із уст не сходить!
То з розуму, диви, його красою зводить,
То хвора стала враз вона.
Ти закохався може, чи хто зна?
Світ обгасав, женитись закортіло!
Чацький.
А вам нащо?
Фамусов.
Мене спитать годяще діло,
Адже я їй немов рідня.
Принаймні, звіку, день від дня,
Мене не дарма батьком звали.
Чацький.
Хай я посватаюсь, ви що — б мені сказали?
Фамусов.
Сказав би я поперше: не казись,
Маєтком потурбуйсь, а то й руїна
швидко,
А головне: служити, брат, візьмись.
Чацький.
Служити б радий я, прислужуватись гидко.
Фамусов.
Отож бо всі ви гордяки 1
Спитали б ви, як діяли батьки?
Від старших вчилися б порядку:
Наприклад, ми, чи то небіжчик дядько,
Максим Петрович: він не на сріблі плохім—
На золоті все їв; наказував стам слугам;
Весь в орденах; а їздив тільки цугом.
Вік при дворі, та зваж но, при якім І
Тоді не те, що нині:
Служив самісінькій цариці Катерині.
Тоді ж поважні всі І угору кирпу гнуть...
Вклонився їм — і пальцем не кивнуть.
Вельможа в ласці, це ж, відомо,
Жив, не як хтось, достатки мав
1 у всьому.
А дядько! чисто князь той був!
Суворий, в три дуги все гнув.
Ну, а як треба підслужитись,
І сам схилявся ковильцем:
Був куртаг1 — трапилось йому тут
оступитись.
Упав та так, що ледве встав живцем.
Старий заохкав хрипко, смішно:
Монарша посмішка йому засяла втішно;
Сміятись зволили; ну, що ж, як він?
Та встав, отямився, хотів зробить уклін,
Упав удруге—вже навмисно —
А регіт більший, він і втретє, звісно.4
А? як це вам ? Аджеж є глузд в нього.
Упав—забивсь, а встав здоровий.
За те на віст частіш запрошують кого?
Хто чує при дворі щораз ласкаве слово?
Максим Петрович. Хто мав шани більш
од всіх?
Знов він! Згадать любенько — любо!
Чин, орден, пенсію дать кожному хто міг?
Максим Петрович. Так! Ви, нинішні,—ану-бо!
цький.
Так, встигнув світ дурнішим стать,
Сказать би вам, зітхнувши чуло;
День, коли приймають у палаці.
Як подивитись, та зрівнять
Вік нинішній і вік минулий:
Ще свіжі спогади, а не повіриш, ні.
Як лоб фортеці брав у наймирніші дні,
Лиш бий хто ним об землю ревно,
Як той, хто шию гнув, і успіх мав
напевноІ
Зневагу кидали в обличчя бідакам,
А тим, хто вище вліз, курили фіміам.
Був, справді, час слухняності та страху—
Все під личиною шаноби до царя.
Не дядька вашого на думці маю я.
Його ми не збентежим праха.
Та нині хто на себе візьме труд,
Хай підлабузник будь завзятий,
Підлогу, щоб смішити люд,
Уперто лобом пробивати?
Ровесник тут, якийсь дідок,
Отой побачивши стрибок,
Хоч крок йому лиш до— могили,
Мабуть, приказував: "Мені б так пощастилоIй
Хоч кодло ще падлюк живе, як і раніш,
Та нині— сміх страшний, а сором ще грізніш.
Недарма ж цар до них вже менше став
ласкавий.
Фамусов.
Він карбонар і О, боже правий!
Чацький.
Світ інший став, о, це вже так.
Фамусов.
Страшна людина він І
Чацький.
Вільніше кожний дише
І не спішить вдягтись у блазенський ковпак.
Фамусов.
Що каже він! і каже, наче пише І
Чацький.
В своїх опекунів бувати й позіхать,
З'явитись помовчать, задурно пообідать,
Тут хустку, там стільця подать.
Фамусов.
Він вільність хоче проповідать!
Чацький.
Хто любить мандрувать, в маєтку хто живе...
Фамусов.
Та влади він не визнає!
Чацький.
Хто не особам служить — ділу...
Фамусов.
Суворо б наказав таким от молодцям,
Щоб носу до столиць являть не сміли.
Чацький.
Я зрештою вам спокій дам...
Фамусов.
Огида слухати, досадної
Чацький.
Ваш час тут лаяв я нещадно.
Та ми помиримось якось;
Одкиньте щось,
Хоч нашому часу в додачу,
Кажіть, я згодний, не заплачу.
Фамусов.
І знать не хочу вас, розбещених таких.
Чацький.
Я все сказав.
Фамусов.
Хоч вуха затулити І
Чацький.
-Нащо ж? Я не зневайсу їх.
Фамусов (скороговіркою).
Ось байди б'ють, гасаючи по світу,
Повернуться, від них порядку жди.
Чацький.
Я вже мовчу.
Фамусов.
Як здихатись біди.
Чацький.
Я кинув суперечки, врешті.
Фамусов.
Не сила, зглянься, що верзеш ти 1—
ЯВА ТРЕТЯ
Слуга (входить).
Полковник Скалозуб.
Фамусов (нічого не бачить і не чує).
Ну, друже дорогий,
Під суд візьмуть тебе, як стійі
Чацький.
Про гостя вам принесли вісті.
Фамусов.
Не слухаю, під суді
Чацький.
Вам хочуть доповісти.
Фамусов.
Не слухаю, під суд! під суд!
Чацький.
Та оберніться, є хтось тут.
Фамусов (обертається).
Га? бунт? Ну, так і жду содому.
Слуга.
Полковник Скалозуб. Накажете прийнять?
Фамусов (встає).
Ослиі вам сто разів казать?
Прийнять його, просить, переказать, що дома,
Що дуже радий. Йди но, поспішись.
(Слуга виходить).
Будь ласка, при ньому шануйсь, побережись:
Людина він відома, гідна,
Всі груди в орденах, хоч би й, на
п'єдестал,
Ще молодий, а чином видний,
Не нині завтра генерал.
Я прошу, при ньому поводься ти смирненько.
Ех! братцю, в успіхах тобі б за ним!..
У мене він бува частенько.
~ Ти знаєш, радий я усім.
В Москві прибрешуть, як годиться:
Мовляв, з Софією він жениться. Дурниці.
На це б пристав душею, певно, він,
Та не вбачаю сам поважних я причин
Віддати доньку завтра, чи сьогодні.
Софія ж молода. Втім, воленька господня.
Благаю, суперечками його не стрінь
І ці ідеї забрехущі кинь.
Що ж це нема його? Не доберу причини!..
А! мабуть, на мою подався половину.
(Поквапливо виходить).
ЯВА ЧЕТВЕРТА
Чацький.
Чацький.
Як метушиться! звідки це?
Чи жениха вже, справді, мають з нього?
Відколи почали цуратись, як чужого,
Мене, і відвертать лице!
Та хто цей Скалозуб? Він батьку просто
сниться-
А, може, для дочки у ньому рай?..
Ах! той скажи коханню край,
Хто на три роки відлучиться.
ЯВА П'ЯТА
Чацький, Фамусов, Скалозуб.
Фамусов.
Сергій Сергіїчу, сюди,
Ласкаво прошу, тут тепліше.
Промерзли ви, нема біди;
Ось душничок одкриємо скоріше.
Скалозуб (грубим басом).
Та на що ж лізти вам самим І..
Як чесний офіцер, соромлюся я тим.
Фамусов.
Так як же? Чи й на крок, мій любий,
прехороший,—
Для друзів не ступити нам І
Скидайте шляпу, шаблю, прошу;
Канапа ось, затишно буде там.
Скалозуб.
Куди накажете, аби лиш примоститись.
(Сідають всі трое. Чацький оддалік).
Фамусов.
Ах! батечку, щоб не забуть: цю ж мить
Дозвольте нам порозумітись,
Не в тому річ, щоб спадщину ділить;
Не знав ні я, ні ви, як видко,
Ваш брат двоюрідний на думку цю навів,
Настасья Миколаївна рідня вам ? Звідки ?
Скалозуб.
Я з неір не служив,
То й не питайте, честі слово 1
Фамусов.
Сергій Сергіїчу, та що ви!
Ні, я так опікун, розсиплюсь для рідні,
Знайду її на мбрськім дні.
На службі при мені чужий хтось тільки
зрідка,
А більше сестрині та своякові дітки;
Молчалін, правда, цей не свій,
Та взяв його, бо діловий.
Як станеш представлять до хрестика, до чину,
Ну, як же не подбати за свою людину!
Одначе, брат ваш друг мені й казав,
Що через вас чини, і се, і те дістав.
Скалозуб.
Тринадцятий був рік, ми відзначались
. з братом
В тридцятім єгерськім, а потім в сорок
п'ятім.
Фамусов.
Такі щастя батькові, в кого такий синаші
Здається, орденок вже має братик ваш?—
Скалозуб.
За третє серпня, так; за цю шпарку подію.
Дістав він з бантом, я—на шию.
Фамусов.
Люїина мила він, і подивитись — хват;
О, предостойний він, двоюрідний ваш брат.
Скалозуб.
Та чудернацькі щось нові його звичаї.
Належав чин йому — він службу облишає,
В маєтку сів — і до книжок.
Фамусов.
Юнацтво 1.. до книжок! то небезпечний крок!
От ви поводитеся справно,
Давно полковником, а служите недавно.
С к ал о з у б.
Щастить весь час мені в товаришах моїх —
Вакансії щораз відкриті:
. То старших знімуть, тих чи тих,
А інші, глянеш, перебиті.
Фамусов.
Це вж§ господь кого, обравши, вознесе.
Скалозуб.
Ще й краще, ніж мені, буває, повезе,
У нас в п'ятнадцятій дивізії/ скажу я,
Бригадний генерал—от доля як дарує!
Фамусов.
Та щедра ваша теж: дала, здається, все.
Скалозуб.
Не скаржуся, не обминали,
А полку, все ж, два роки не давали.
Фамусов.
Ганятись за полком?
Та щодо решти, багатьом
До вас далеко-далеченно.
Скалозуб.
Ні, в корпусі у нас старіші є за мене.
Я з вісімсот дев'ятого служу;
Так, щоб чини здобуть, є способів чимало;
І як філософ справжній, так про них скажу:
Мені б доскочити лише у генерали.
Фамусов.
І правду кажете, дай бог здоров'я вам
І генеральський чин, а там
Подумать час, скажу без фальшу,
Про молоденьку генеральшу.
Скалозуб.
Та думка в мене є така.
Фамусов.
Що ж? в кого є сестра, небога чи дочка —
В Москві ж їх є і там, і тут, щокроку.
Чого? все більше рік-од-року.
Так, батечку, не марні то слова,
Навряд десь є столиця, як Москва.
Скалозуб.
Дистанція на розмір далеченька.
Фамусов.
Смак, батечку, поводження чемненьке.
На все свої закони єсть.
Наприклад, споконвік вже так у нас
ведеться —
По батькові і сину честь.
Благенький будь, а все ж, як набереться
Душ тисяч зо дві родових,
Той і жених.
А інший будь меткий, будь розумом
всім знаний,
Між всіх угору, кирпу гни свою,
В нас двері широко відчинені усім.
Хоч званий хто, хоч ні,— зайшовши,
не вертає,
А надто хто з-чужого краю;
Хай чесний будь, хай ні,— обід
Для всіх поставимо і приймемо, як слід.
Ви зважте но: від голови до п'яток
На всіх московських є відмінний відпеяаток.
На нашу молодь подивіться теж,
Які у нас сини, онуки,
Картаєм їх, а тільки-розбереш,
В п'ятнадцять літ ще й нам од них наука І
Ну, а старі??—Як їх штовхне під руку біс,
Почнуть розводитись, що слово:—навідріз.
Адже з яких родин! Грози на них немає,
Про уряд іноді таке верзуть, буває,
А Що якби хто підслухав їх... біда!
Новин, ні, ні, ніхто з них не жада, ,
Ні, боже крий! А от судить візьмуться
Чи те, чи се, а найчастіше так,
— Посперечаються і...