Лихо з розуму (Горе з розуму) - Грибоєдов Олександр

На присуд ваш чекаю.
Чацький.
Він чоловік ваш, що ж.
Наталія Дмитрівна.
Та ні бо, не тому,
Все — вдача, здібності в ньому.
Платон Михайлович єдиний мій, зразковий!
Тепер в відставці, був військовий,
І запевняють всі, хто тільки його знав:
З відвагою його, з талантом,
Якби служить не перестав,
Звичайно, був би він московським
комендантом.
ЯВА ШОСТА
Чацький, Наталія Дмитрівна, Платон Михай-
лович.
Наталія Дмитрівна.
Ось мій Платон Михайлович.
Чацький.
Дивись!
Віддавна ж друзі ми, та ось ізнов зійшлись!
Платон Михайлович.
Ну, здрастуй, дорогий!
Чацький.
Умів заслугувати,
Платоне, хвальний лист, чудовим мужем став!
Платон Михайлович.
Як бачиш, брате:
Живу в Москві, і шлюб узяв.
Чацький.
Забув про табори, товаришів з братами.
Б'єш байдики, і край?
Платон Михайлович.
Ні, все ж і я з ділами:
На флейті взявсь дует вивчать
А — мольний...
Чацький.
Що вивчав тому ще літ із п'ять?
Ну, в шлюбі сталий смак, це річ найкраща,
врешті.
Платон Михайлович.
Ох, брате, женишся, згадай тоді мене І
З нудьги свистітимеш, як я, одне і те ж ти.
Чацький.
З нудьги! як ? стало вже життя тобі нудне ?
Наталія Дмитрівна.
Платон Михайлович не може все забути
Занять, що їх нема: парадів, муштри теж,
Нудьгує ранками... кортить йому в манеж.
Чацький.
Хто ж, друже, наказав тобі без діла бути?
В полк, ескадрон дадуть. Чи штаб, чи
обер ти?
Наталія Дмитрівна.
В Платон Михайлича здоров'я нікуди.
Здоров'я нікуди! Це новина
для мене.
Наталія Дмитрівна.
Все рюматизм, до того ще й
мігрена.
Чацький.
Отож потрібний рух. В село, у теплий край.
Частіш будь на коні. Село ж улітку — рай.
Наталія Дмитрівна.
Платон Михайлич місто любить,
Москву; навіщо в глушині життя він згубить!
Чацький.
Москву та місто... Ти дивак!
Згадай но, як було...
Платон Михайлович. ^
Так, не зрівнять ніяк.
Наталія Дмитрівна.
Ах! мій дружочку !
Тут свіжий вітер дме наскрізь ;
Ти розстебнув жилет, застуди бережись.
Платон Михайлович.
Тепер я, брат, не той...
Наталія Дмитрівна.
Послухай, голубочку,
Ну, застебнись мерщій.
Платон Михайлович (байдужим тоном).
Гаразд.
Наталія Дмитрівна.
І там, коло дверей, не стій;
Наскрізний вітер дме там ззаду І
Платон Михайлович.
Тепер я, брат, не той...
Наталія Дмитрівна.
Послухайся ж поради,
Йди від дверей, благаю я І
Платон Михайлович (очі до неба).
Ах, матінко І
Чацький.
Ну, бог тобі суддя!
Ти, справді, став не той; що, друже, це .
з тобою!
Чи не торік ще, у кінці,
В полку тебе я знав? в стремено став
ногою —
І зранку мчиш на бистрім жеребці;
Осінній вітер дми хоч спереду, хоч ззаду.
Платон Михайлович.
Ех, браті було життя! І не хвилюй, не
згадуй!
ЯВА СЬОМА
Ті ж, князь Тугоуховськийта княгиня з шістьма
дочками.
Наталія Дмитрівна (тоненьким голосом).
. Князь, князь Петро Ілліч, княгиня
й дочки!
Княжна Зізі! Мімі!
(Голосні поцілунки; потім сідають і оглядають одна одну від
голови до ніг).
Перша княжна.
Який фасон чудовий!
Друга княжна.
Усе у згорточках!
Першакняжна.
Навколо торочки.
Наталія Дмитрівна.
О, ні, побачили б мій тюрлюрлю
шовковий1
Третя княжна.
Який ешарп cousin подарував мені!
Четверта княжна.
Ах, так, барежовийі
П'ята княжна.
Узори!
Шоста княжна/
Чарівні!
98
Княгиня.
Сс! —Хто, як ми ввійшли, вклонився нам
он звідти?
Наталія Дмитрівна.
То Чацький.
Княгиня.
У від-став-ці? Чин?
Наталія Дмитрівна.
Та ні, він щойно з мандрів, все блукав
по світу.
Княгиня.
Жо-на-тий він?
Наталія Дмитрівна.
Ба ні, ще.
Княгиня.
Гей, князю, йди жвавіше!
Князь (до неї обертає слухову трубку).
О-хм!
Княгиня.
До нас на цей четвер проси
якнайскоріше
Наталі Дмитрівни знайомого: он він!
Князь.
І-ХМІ
(Іде, крутиться коло Чацького і покахикує).
99
Княгиня.
Отож бо, дітки!
їм бал, а батечку до когось на уклін;
Танцівників тепер щось обмаль
стало видко!..
Вія камер-юнкер?
Наталія Дмитрівна.
Ні.
Княгиня.
Ну, багатій?
Наталія Дмитрівна.
Ні.
Княгиня (уголос, скільки сили).
Князю, "ей! назад хутчій!
ЯВА ВОСЬМА
Ті ж і графинь X р ю м і н и, бабка та внучка.
Графиня-внучка.
Ах, grand,mamanl1 ну, хто так рано приїжджає!
Ми перші!
(Зникає до бокової кімнати).
Княгиня.
От язик лихий!
Бач, перша, ну, а нас, так за нікого має!
Дівує й казиться, господь прости вже їй.
1 Гран маман — бабуня.
Графиня-внучка (повернувшись, дивиться на Ча-
цького у подвійний лорнет).
Мсье Чацький! ви в Москві! Не встигли
і змінитись?
Чацький.
Нащо ж мінятися?
Графиня-внучка.
Не трапилось женитись?
Чацький. '
Та з ким же?
Графиня-внучка.
В чужині ! О ! чуєм раз — у — раз,
Що безліч наших там знаходе
Собі жінок, споріднюючи нас
Із тими, що майструють моди.
Чацький.
Сердеги! їм докорів ще зазнать
Від тих, чий ідеал модистки?
За те, що захотіли взять
Оригінали, а не списки?
ЯВА ДЕВ'ЯТА
Ті ж і багато інших гостей. Між іншими Загорєцький. Муж-
,чини з'являються, сновигають, відходять набік, тиняються
з одної кімнати до іншої і т. д. Софія виходить від себе, всі
їй назустріч.
Графиня-внучка.
Eh ! bon soir ! vous voilà ! Jamais trop diligente
Vous nous donnez toujours le plaisir de
l'attente1.
Загорєцький (до Софи).
На завтра є у вас квиток, скажіть мені?
Софія.
Ні.
Загорєцький.
Ось, прошу, маєте; а хто би інший
взявся
Служити вам, було б дарма 1
Я ж просто розривався!
В конторі — і 'квитка нема,
Я до директора, мій друг він, на
світанку !
Розібране усе аж до останку,
Вже з вечора ніхто дістать не міг!
Нарешті, цей забрати пощастило
У одного; йому й ходити вже несила,
Він домосіда, так, один собі дідок;
Посидить дома хай в спокої.
Софія.
Я вельми вдячна за квиток,
А за турботи вдвоє.
(З'являються ще деякі гості. Тимчасом Загорєцький
відходить до чоловіків).
Загорєцький.
Платон Михайлич!
1 А, добривечір І Нарешті, й ви! Ви не спішите і завжди
даєте нам утіху чекати вас.
Платон/Михайлович.
Геть з очей і
Брехати йди жінкам, там пощастить ачей;
Про тебе правду я тут розповім такую,
Що гірша за брехню. Ось — брат,
рекомендую.
(До Чацького).
Ім'я якого хоч йому ти прибирай,
Хоч вигляд в нього молодецький,
Та пройда сущий і шахрай:
Антон Антонич Загорєцький.
При ньому бережись: і зрадник, і пльоткар,
І в картах, до того ж, махляр.
Загорєцьки й.
Оригінал! буркун, та без злоби, все жарти.
Чацький.
І ображатись вам не варто;
Чи втіх, крім чесності, навколо мало вам:
Тут вилають, подякують десь там.
Плат он Михайлович.
Ох, братцю, ні, в нас всюди лають,
І всюди в нас, проте, приймають.
(Загорєцький зникає в юрбі).
ЯВА ДЕСЯТА
Ті ж і Хльостова.
Хльрстова.
Чи легко в шістдесят п'ять літ
Приплентатись сюди, в твій дім, небого?..
З Покровки їхала, ну, наче на той світ,
Годину цілу І Пекло, не дорогаї
, Взяла, аби не нудьгувать,
Арапку-дівку і собачку.
Звели, дружочку мій, вже їх нагодувать,
З вечері надішли їм дачку.
Княгине, здрастуйте!
(Сіла).
Ну, Соню, друже мій,
Чи знаєш новину, у мене скарб який?
Арапка! Горб на спині має!
А гнеться, наче кішка тая!
Вся як смола! як дідько зла!
Ото створив господь потвору!
Вже до дівочої пішла;
Покликати?
Софія.
Ні; в іншу пору.
Хльостова.
На показ водять їх, немов звірів, у нас,
Я чула, там... так, місто є турецьке...
А знаєш, хто мені припас?
Антін Антонич Загорєцький.
(Загорєцький висувається наперед).
Картяр він, злодій, брехунець.
(Загорєцький зникає).
Я вигнала його, бо вже урвавсь терпець;
Та майстер до послуг: мені й сестрі Прасков'ї
Двох арапчат на ярмарку придбав;
Купив, мовляв, та де ! у карти змахлював;
Мені ж даруночок, дай бог йому здоров'я!
Чацький (регочучи, до Платона Михайловича).
Хвала така, що мало з неї втіх!
І Загорєцький сам не витримав, утік.
Хльостова.
Це що за реготун? Звання яке у нього?
Софія.
Отой он? Чацький.
Хльостова.
Ну? а що ж бо тут смішного
Знайшов він? І до чого сміх?
Із старості сміятись гріх.
В дитинстві, згадую, із ним ти танцювала,
За вуха я його скубла, та, видно, мало.
ЯВА ОДИНАДЦЯТА
Ті ж і Фамусов.
Фамусов (на ввесь голос).
Все товариство князя жде,
А князь вже тут! а я в портретній щось
з годину.
А Скалозуб Сергій Сергіїч? де?
Здається, що нема.— Помітна це людина,
Сергій Сергіїч Скалрзуб.
Хльостова.
Мій боже! оглушив, у сурмачі йому б І
ЯВА ДВАНАДЦЯТА
Ті ж і Скалозуб, потім Молчалін.
Фамусов.
Сергій Сергіїч, де пропали?
А ми вас ждали, ждали, ждали.
(Підводить до Хльостової).
Моя невісточка, давненько вже, й не раз,
Казав я їй про вас.
Хльостова (сидячи).
Ви тут раніш були... в полку... в тім...
гренадерськім ?
Скалозуб (басом).
Його височества, хотіли ви сказать,
Новоземлянськім мушкетерськім.
Хльостова.
Не дуже здібна я полки ті відрізнять.
Скалозуб.
А ви до форми придивіться:
Є облямівки там, погони є, петлиці.
Фамусов.
Ходімо, батечку, вам подивитись слід;
Кумедний віст у нас. І князя прошу вслід.
(Його та князя виводить із собою).
Хльостова (до Софії).
Ухі і не знаю вже, як здихалась я лиха;
Чи глузд у твого є вітця?
На сажні три приводить молодця,
Знайомить, не спита, яка нам з того втіха.
М О Л ч а Л і Н (подаб їй карту).
Я партію до гри вам склав: мсьє Кок у ній,
Фома Фомич та я.
Хл ьостова.
Спасибі, любий мій!
(Встає).
Мо лч алін.
Ваш шпіц, краса — не шпіц, ну, чудо, честі
слово;
Його все гладив я; а шерсть немов шовкова!
Хльостова.
Спасибі, рідний мій!
(Виходить, за нею Молчалін і багато інших).
ЯВА ТРИНАДЦЯТА
Чацький, Софія і кілька сторонніх, що поволі розходяться.
Чацький.
Ну! хмару розігнав...
Софія.
Все не вгамуєтесь?
Чацький.
Чим вас я налякав?
За те, що вмаслив він сердиту гостю вміло.
Хотів я похвалить.
Софія.
А злістю би скінчили.
Сказать вам, що я думав?.. Втім,
Бабусі всі народ сердитий;
Тож буде хай при них прислужник
знаменитий,
І хай завжди відводить грім.
Молчалін 1—Інший хто владнає все так
щасно!
Де цуцика погладить вчасно,
Де впору спритно карту втре,
О, Загорєцький в нім не вмре І
Його ви гідності злічили тут відряду,
Алеж не всі й не до кінця?
(Виходить).
ЯВА ЧОТИРНАДЦЯТА
Софія, потім п а н N.
Софія (про себе).
Ах І раз — у — раз людина ця
Мені причиною розладу і досади!
Зневаги скільки в нім, і заздрості, і кпин!
П а н N.
Задумались? Про кого?
Софія.
Про Чацького.
Пан N.
А що знайшли ви в нім нового?
Софія.
Він не при розумі.
Пан N.
Що, з'їхав з глузду він?
Софія (помовчавши).
Не те, щоб зовсім, та...
Пан N.
Ознаки все ж знайшли ви?
Софія (дивиться на нього пильно).
Так, начебто.
Пан N.
В таких літах! Хіба ж
можливо ?
Софія.
Ну, що ж!
(Набік).
Він наче вірить!
А, Чацький, блазнями всіх робите,—отож,
Ви на собі це спробуйте примірять!
(Виходить).
ЯВА П'ЯТНАДЦЯТА
П а н N..