Енеїда - Вергілій

А ті зачинили ворота й не сміють
884] Й друзям своїм відчинить, тих, що просяться, взяти у мури.
885] Сталася тут найпечальніша січа між тими, що збройно
886] Вхід захищали до міста, і тими, хто рвавсь на ту зброю.
887] Дехто з невпущених перед очима батьків, що ридали,
888] Стрімголов під величезним напором у рів полетіли,
889] Інші наосліп, віжки пустивши, немов таранами,
890] Б'ють із розгону у брами і двері, на засуви взяті.
891] А матері у найвищому розпалі бою з тих мурів
892] (В них-бо загибель Камілли зміцнила любов до вітчизни)
893] Кидають стріли руками тремтячими, й палі з твердого
894] Дуба, і, замість залізної зброї, обсмалене кілля,—
895] Гаряче перші бажають умерти за батьківське місто.

896] В лісі тим часом жахлива та вістка наповнює страхом
897] Турнове серце, бо Акка великий неспокій нагнала:
898] Знищені вольсків загони, загинула в битві Камілла,
899] Вторгся до них уже ворог і, Марсовим сильний сприянням,
900] Все він захоплює, й страх аж до мурів сягає високих.
901] Турн, розлютившись (була-то Юпітера воля сувора),
902] Враз покидає узгір'я й ліси недоступні лишає.
903] Ледве зійшов він з очей і в чистеє поле подався,
904] Батько Еней, ізвором відкритим в той час увійшовши
905] Й переступивши хребет, із темного лісу виходив.
906] Так от обидва із військом до мурів вони поспішали
907] Й зовсім близенько один біля одного враз опинились.
908] Тільки-но глянув Еней на поля, що їх курява вкрила,
909] Бачить здаля, як ряди лаврентійські в полях розвернулись.
910] Також і Турн упізнав Енея суворого в зброї,
911] Близький вчуваючи тупіт копит і коней іржання.
912] Зразу вступили б у бій, почалась би тут січа шалена,
913] Але рожевий повів уже Феб аж до хвиль іберійських
914] Втомлених коней купать, і днем поступивсь перед ніччю.
915] Стали під містом вони табори свої валом кріпити.

КНИГА ДВАНАДЦЯТА
1] Турн, як побачив, що битва кривава латинів зламала,
2] Втратили дух вони, й очі усіх на ньому зупинились,
3] З нього жадають здійснить обіцянку, то сам запалився
4] Непримиренністю й гордим завзяттям. Мов лев на пунійських
5] Пастівнях, ранений тяжко у груди ловцями, до бою
6] Рветься завзято і м'язами трусить на шиї гривастій,
7] Ломить безстрашно той спис, що вбив йому в тіло злочинець,
8] З ревом вишкірює пащу криваву. Так само і в Турна
9] Лють зайнялась невгамовна у грудях. Тоді до царя він
10] Раптом озвався і так у збентеженні став говорити:
11] "Турн відкладати не буде, не мають причини ламати
12] Слово енейці нікчемні, ані договір відміняти.
13] Я виступаю назустріч. Готуй же, мій батечку, жертву,
14] Лагодь умову. Бо я або скину цією рукою
15] В Тартар дарданця, із Азії втеклого,— хай же сідає
16] Військо латинське і стежить за боєм, залізом спростую
17] Сам звинувачення спільне,— або вже нехай переможе
18] Й візьме жоною Лавінію". Але із серцем спокійним
19] Відповідає Латин: "О, юначе з душею героя,
20] Скільки в завзятті нестримному рвешся вперед ти занадто,
21] Стільки повинен я все розсудить і в турботі про тебе
22] Зважить всі випадки. Маєш ти й Давнове батьківське царство,
23] Й міст є у тебе багато, здобутих твоєю рукою,
24] Й золото є у Латина, і рад він тобі його дати.
25] Інших дівчат є в латинів багато славетного роду
26] В землях Лавренту. Дозволь же гірку тобі правду сказати,
27] Щиру, без хитрощів, ти ж її добре затям собі в серці.
28] Доньку свою ні за кого з усіх женихів я тутешніх
29] Видать не міг (про це мені люди й боги віщували).
30] Здоланий я лиш любов'ю до тебе, спорідненням кровним,
31] Жінки сумними сльозами і, узи усі перервавши,
32] Взяв наречену від зятя, за зброю вхопивсь нечестиво.
33] Бачиш ти, Турне, які з того дня мені стались пригоди,
34] Війни які, і скільки ти перший трудів перетерпів.
35] Двічі побиті у битві великій, італів надії
36] Ледве підтримать ми можемо в місті. Ще Тіброві води
37] Теплі від нашої крові, все поле кістьми забіліло.
38] Як же вертатись назад? Не безглуздя нам мислі міняє?
39] Якщо по Турновій смерті в них бачити друзів готов я,
40] Чом не кінчити війну, коли він і живий, і здоровий?
41] Що мені скажуть рідні рутули й Італії решта,
42] Якщо на смерть — згинь це слово! — послав би тебе я, що сватать
43] Доньку у мене хотів? На війні ж то усяке буває.
44] Май милосердя до батька старого, що в рідній Ардеї
45] Тужить, далеко від тебе". Проте невгамовного Турна[265]
46] Не зупинила ця мова. Ще дужче горить він, від ліків
47] Дужче хворіє. Як мова вернулась, почав говорити:
48] "Мій найдорожчий, покинь ту журбу, яку маєш за мене,
49] Дуже прошу тебе, смертю дозволь мені славу здобути.
50] Кидать списами і сіять залізо й ми вміємо, батьку,
51] Кров і від наших ударів тече. О, буде далеко
52] Мати богиня, щоб ніжно в жіночу хмарину окутать,
53] Як утікатиме він, та й самій щоб у тіні сховатись".

54] Та, боячися нового війни повороту, цариця
55] Плакала й, вмерти готова, так мовила зятю палкому:
56] "Турне, як в серці твоєму є шана якась до Амати,—
57] Цими словами гіркими тебе заклинаю: в нещасній
58] Старості нині мені ти єдина надія і захист;
59] Честь ти й держава Латина, і дому єдина підпора.
60] Лиш одного я прошу: відмовся із тевкрами битись.
61] Знай-бо, яка б тебе доля у тому бою не постигла,
62] Буде й моя вона: кину з тобою і я осоружний
63] Світ цей, не буду як бранка на зятя Енея дивитись".
64] Матері слів цих Лавінія слухає й росить сльозами
65] Щоки гарячі; палка соромливість вогняним рум'янцем
66] Личко розпалене вкрила. Немов хто багрянцем кривавим
67] Кість би слонову торкнув, або у трояндах рожевих
68] Ніжно б лілеї умить забіліли, така була барва
69] Личка дівочого. Серце у нього щемить від кохання,
70] Очі втопив у дівоче лице; і ще дужче жагою
71] Битви палає і коротко так до Амати він мовить:
72] "Мамо, коли я на Марсів завзятий двобій вирушаю,
73] Не проводжай ти сльозами мене, цим віщанням журливим,—
74] Турн все одно-бо від смерті не вільний. Ти зараз, Ідмоне,
75] Перекажи владареві фрігійському слово немиле:
76] Тільки-но виїде завтра рожева Аврора на обрій
77] У колісниці багряній, нехай не веде своїх тевкрів
78] Він на рутулів, хай рать відпочине й фрігійська й рутульська;
79] Нашою кров'ю ми долю війни вирішаймо; на тому
80] Полі обом нам дружини Лавінії треба шукати".

81] Так він промовив, і швидко додому вернувся, й, звелівши
82] Коні собі привести, аж зрадів, як до нього заржали.
83] В дарі величнім Пілумнові їх ще дала Орітія,
84] Білі, біліші від снігу, від вітру прудкіш. Довкола
85] Стали і жваві погоничі їх і, простягши долоні,
86] Груди поплескують, чешуть їм шиї гривасті. А сам він
87] Панцир вдягає на плечі, що золотом сяє й металом
88] Ьілим, а потім ще меч він бере в свої руки і щит свій; [266]
89] Червоногривий шолом і той меч, який Давнові-батьку
90] Викував бог, повелитель вогню, і у хвилях стігійських
91] Загартував ще розжарений. Списа міцного своєю
92] Дужою взяв він рукою; той спис на середині самій
93] В залі стояв, на колону могутню опертий; з аврунка
94] Актора був це трофей. Ним із силою Турн потрясає
95] й мовить: "О списе мій вірний, мойого бажання ніколи
96] Ще ти не зрадив; настала хвилина рішуча; то Актор
97] Мав тебе дужий, тепер ти у Турна в правиці. Вчини ж бо,
98] Щоб повалився у порох півмуж той фрігійський, а сильні
99] Руки мої, з нього панцир ізнявши, самого роздерли,
100] Кучері ж, звиті гарячим залізом і міррою злиті,
101] Геть забруднили". Отак він шаліє, лице облилося
102] Жаром, аж іскрами сипле, а очі вогнем розгорілись.
103] Страшно реве, наче бик, коли перший він бій починає,
104] Впреться ногами у пень і пробує гнів свій зігнати,
105] Та лиш вітрам посилає удари або розкидає
106] Купи сипкого піску, готуючись герць починати.

107] Та одночасно і грізний Еней, у Венериній зброї,
108] Запал до бою в собі нагнітає й роз'ятрює гнів свій,
109] Радий, що може таким договором війну закінчити.
110] Друзів він тим потішає своїх і сумного Іула,
111] Страхом повитого, і про свою їм нагадує долю,
112] Каже мужам занести його згоду Латину цареві,
113] Певного миру умови від нього йому пред'явити.

114] Вранці, лиш заграва рання верхів'я гірські золотити
115] Світлом взялася, а з глибу морського вже сонячні коні
116] Вийшли і з ніздрів, угору піднятих, сипнули промінням,—
117] Тут же, під мурами міста великого, міряли поле
118] Й підготовляли для бою й рутули, і тевкри і ватру
119] В самій середині, й спільним богам вівтарі із дернини;
120] Воду несли і вогонь, а на них фартухи пурпурові
121] й зелень на скронях. Із брами густими спливають рядами
122] Збройні авзонські полки. А з противного боку троянське
123] Військо й тірренське, всілякого роду, озброєні, наче
124] Грізний їх Марс викликає до бою. Поміж тисячами,
125] Сяючи золотом та багрецем, їх вожді пробігають.
126] Був тут Мнестей, Ассарака нащадок, хоробрий Азілас,
127] Славний був витязь комонний Мессап, покоління нептунське.
128] Знак лиш дали, і кожен зайняв своє місце. Вбивають
129] Ратища в землю й щити опирають. Цікаве жіноцтво
130] Вибігло й чернь безборонна, і древні діди теж обсіли
131] Башти й покрівлі домів, інші товпляться в брамах високих. [267]
132] Зверху гори, яка нині Альбанською зветься,— тоді ще
133] Ймення не мала, ні слави й хвали,— в тому часі Юнона,
134] Все оглядаючи перед собою, на поле дивилась.
135] Бачила там і лаврентів ряди, і троянців загони,
136] Й місто Латина. Богиня до Турна сестри, теж богині,
137] Що під опікою в неї озера і ріки шумливі
138] (Сам бог Юпітер її наділив, ефіру владика,
139] Честю цією за те, що забрав її цноту дівочу),
140] Так промовляє: "Німфо, окрасо річок, наймиліша
141] Серцю моєму, ти знаєш про те, що з усіх латинянок,
142] Тих, що в Юпітера, духом великого, мали невдячне
143] Ложе, тебе я єдину взяла і з охотою в небі
144] Місце дала тобі. Знай же про біль твій, щоб ти не жалілась
145] Потім на мене, Ютурно. Лиш поки здавалось, що доля
146] Лагідна й парки на те дозволяють, щоб справи латинські
147] Добре стояли, я Турна і мури твої боронила.
148] Нині я бачу, що цей молодець на зустріч невірній
149] Долі іде, що день парок і сила ворожа вже близько.
150] Я на цю битву й на ці договори не можу дивитись.
151] Ти, якщо маєш відвагу що вдіять для брата, то швидко
152] Йди туди, так і належить сестрі.