Енеїда - Вергілій

Отак же і Турн, запалившись,
337] Коней, паруючих потом, крізь січу жене по ворожих
338] Трупах, що смерть прийняли жалюгідну, і з глумом толочить.
339] Бистрі копита росою кривавою бризкають рясно,
340] Кров'ю просякнутий місять пісок у гонитві шаленій.
341] Смерті віддав він Стенела й Таміра із Фолем, ізблизька
342] Двох цих убивши, а третього здалека вцілив. Так само
343] З віддалі вбив двох Імбраса синів — і Лада, і Главка;
344] В Лікії виховав сам їх Імбрас, дав однакову зброю,
345] Чи то боротися пішими в битві, чи верхи з вітрами
346] Йти в перегони. Мчить в битву Евмед уже з другого боку,
347] В війнах славетний боєць, нащадок старого Долона;
348] Ймення по дідові мав він, по батькові силу і мужність.
349] Батько його, ішовши розвідником в табір данайський,
350] Повіз Пеліда за це зажадать в нагороду наваживсь;
351] Іншу за сміле бажання Тідід йому дав нагороду —
352] Більше ніколи йому не захочеться коней Ахілла. [272]
353] Здалека Турн, його в чистім побачивши полі, відразу
354] З віддалі списом легким аж до нього досяг і затримав
355] Повіз двокінний; зіскакує він з колісниці, й підходить
356] До півживого — упав той на землю,— й ногою на шию
357] Став, і з правиці його вихоплює меч полум'яний,
358] Глибоко в горло вганяє і так промовляє до нього:
359] "Лежачи міряй, троянче, Гесперії ниви, що взяти
360] Мав ти війною! Така нагорода усім, що посміли
361] Збройно на мене напасти,— міста вони так закладають".
362] Шле він йому в товариство Асбіта — пробив його списом,—
363] І Сібаріса, й Хлорея, й Дарета, за ним Терсілоха,
364] Далі й Тімета, що скинув з хребта його кінь норовистий.
365] Наче едонський Борей по глибинах Егейського моря
366] Гучно повіє, і там, де вітри напирають і хвилі
367] Котяться до узбережжя, а хмари тікають із неба,
368] Так перед Турном, куди б не звернувся, ряди відступають.
369] Гонить його й самого той розгін, так що спереду вітер,
370] Взустріч вдаряючи, чуб на шоломі йому розвіває.
371] Стерпіть такого розгону й навальної буйності тої
372] Довше не може Фегей, до повоза кинувсь, рукою
373] Правою кінську хапає вузду при запіненім роті
374] І завертає розігнані коні. Повис він на дишлі
375] Й тягнеться так, а спис його вістрям широким сягає,
376] Перебиває там панцир подвійний, де він відслонився,
377] Й дряпає тіло йому. Він же щит перед себе поставив,
378] Вийняв кинджал і кинувсь на ворога, щоб рятуватись.
379] Але як колесо й вісь у розгоні його зачепили
380] І стрімголов повалили на землю, то Турн, налетівши,
381] Голову поміж шоломом і верхнім панцира краєм
382] Легко мечем відрубав, на піску залишаючи тулуб.

383] В час той, як смерть розсівав над рівнинами Турн переможний,
384] Вірний Ахат, і Мнестей, і з ними Асканій Енея,
385] Кров'ю облитого, в табір приводять, а він за собою
386] Ноги заледве волік, підпираючись списом довжезним.
387] В люті стрілу він заломану пробує видобуть з рани
388] й просить, щоб, як тільки можна, скоріш подали йому поміч,
389] Щоб розтяли йому рану мечем і до глибу розкрили
390] Сховок стріли і щоб знову негайно пустили до бою.
391] Вже десь знайшовся Япіг, син Іаса, з усіх наймиліший
392] Фебові, й той, в превеликій до нього любові, умінням
393] Обдарував його радо своїм, давши дар віщування,
394] й гру на кіфарі, і стріли швидкі. Щоб продовжити далі
395] Батькові дні його віку останні, він вирішив силу
396] Зілля і вміння лікарське пізнати і тихій, без слави, [273]
397] Праці віддатись. Еней, зіпершись на спис величезний,
398] Стогнучи тяжко, стояв. Юнаки позбігались до нього,
399] Був біля нього й Іул посмутнілий. Але їхні сльози
400] Не зворушили його. А старець тим часом, напнувши
401] Й підперезавши свій плащ за звичаєм давнім пеонським,
402] Довго рукою цілющою й Фебовим зіллям могутнім
403] Пильно трудивсь, і марно стрілу правицею в рані
404] Він ворушив, і сильними марно старався кліщами
405] Вістря вхопить — не щастило ніяк. Аполлон не схотів-бо
406] В поміч прийти. А в битві на полі чимраз жахливіше,
407] Ближче все й ближче нещастя, туман уже небо вкриває,
408] Видно вже вершників близько, і стріли густим уже градом
409] Сиплються в табір. Вже неба сягають розпачливі крики
410] Тих, що бороняться, й тих, що в завзятім бою загибають.

411] Врешті, Венера, зворушена горем таким надаремним
412] Сина свого, ясенець із крітської Іди зриває,
413] Що соковитим вкривається листям і цвітом багряним.
414] Знають те листя і дикі козулі, як стріли крилаті
415] Вб'ються в хребет їм. Венера його принесла, заховавши
416] В темній хмарині обличчя, й заправила в чаші блискучій
417] Воду цим зіллям таємно, щоб силу їй дать лікувальну,
418] Соків іще додала, і амброзії капель цілющих,
419] І панацеї, пахучої масті. Тією водою
420] Рану, нічого не знаючи, миє Япіг довголітній.
421] Раптом весь біль із тіла зникає, й затрималась кров десь
422] В рані глибокій. Стріла без чиєїсь тоді допомоги
423] Йде за рукою й сама випадає. І знов йому давні
424] Сили вернулися. "Мужеві зброю чимшвидше подайте,
425] Чом стоїте так?" — гукає Япіг і завзяття до бою
426] Перший йому додає: "Не людська в тому сила, Енею,
427] І не лікарське уміння, й не руки мої тобі поміч
428] Цю подають; діє вища тут сила якась божественна
429] Й шле на ще більше тебе вона діло!" Він, жадібний бою,
430] Зараз литки в золоті наголінники сильно обвивши,
431] Ждати вже довше не хоче, вимахує списом. Як панцир
432] Був уже в нього на плечах і щит його звичний при боці,
433] В зброї увесь, він Асканія, щиро обнявши, голубить,
434] Палко цілує його з-під шолома і так промовляє:
435] "Доблесті, хлопче, і праці тяжкої від мене учися,
436] Щастя ж — від інших. Правиця моя у боях цих для тебе
437] Захистом буде і до нагород приведе до великих.
438] Запам'ятай же тепер,— як досягнеш дозрілого віку
439] Й приклади близьких згадаєш, і те хай в душі твоїй встане,
440] Що показав тобі батько Еней і Гектор, твій дядько". [274]
441] Так промовляє могутній герой і виходить із брами,
442] Й списом в руці потрясає великим; Антей із Мнестеєм
443] Тиснуться вслід, вся громада велика, лишаючи табір,
444] Струменем рине. Пил очі засліплює, бита ногами
445] Стогне земля. І побачив їх Турн, як навпроти із валу
446] Сходили; бачать авзонці, і трепет холодний пройняв їх
447] Аж до кісток. А найперша з латинів Ютурна, почувши
448] І розпізнавши той гул бойовий, стала з страху тікати.
449] Він же по полю, як вихор, летить і веде за собою
450] Чорну від куряви рать. Часом так до землі крізь сузір'я
451] Хмари ввірвуться, і йде хуртовина із повного моря
452] Прямо на сушу, і серце давно в хліборобів нещасних
453] Передчуває те все і щемить; а лихі буревії
454] Ліс вивертають і засіви стелють, все нищать довкола;
455] Шум перед тим ураганом вітри аж на берег доносять.
456] Так і ретейський вожай свій виводить загін на вороже
457] Військо, що вийшло навпроти; ідуть вони муж коло мужа
458] В лавах густих. Тімбрей вбив мечем Озіріда страшного,
459] Вбив і Архета Мнестей, Епулона Ахат, а Уфента
460] Вбив Гіант; ще й Толумній загинув, віщун, той, що перший
461] Кинув свій спис у ряди ворогів. І жахливий до неба
462] Крик залунав; рутули, до втечі звернувшись на полі,
463] Так утікали, що курява встала за ними. Не хоче
464] Навіть тікаючих бити Еней, ні на тих нападати,
465] Що в рукопашну ідуть, ні на тих, що на віддалі спритно
466] Кидають списи; він тільки в цій куряві темній шукає
467] Турна, за ним лише стежить і з ним лиш боротись бажає.
468] Саме цього боячись героїня Ютурна найбільше,
469] Раптом Метіска, погонича Турна, додолу скидає,
470] Вирвавши віжки у нього, й лишає його, й коли з дишлем
471] Він покотився, сама його місце займає й керує,
472] Віжки хвилясті вхопивши до рук і узявши в Метіска
473] Голос, і вигляд, і зброю. Як ластівка чорна влітає
474] Десь на подвір'я велике господаря можного й пурха
475] Скрізь по високій світлиці, шукаючи корму скупого,
476] Щоб прокормити крикливе гніздо, й то в просторих щебече
477] Портиках, то над басейном,— так само Ютурна женеться
478] Кіньми поміж ворогами й на бистрій своїй колісниці
479] осе облітає й то тут, а то там тріумфуючим брата
480] Виявить, але до бою його допустити не хоче,
481] Лиш манівцями далеко літає. Еней же так само
482] З Другого боку зважає на витівки ті й не спускає
483] Мужа з очей, і його в розмаїтій рядів мішанині
484] Голосно кличе. І скільки на ворога оком не кидав
485] І перейнять на бігу не старався він коні крилаті, [275]
486] Стільки ж і повіз вертала Ютурна. І що тут робити?
487] Лютість у серці даремно у нього кипить, і безладно
488] Журні думки в'ялять йому мозок. Мессап легконогий,
489] Випадком мавши в лівиці два списи, залізом окуті,
490] Раптом націливсь одним з них і в нього упевнено кинув.
491] Втримавсь Еней і, прикрившись щитом, схиливсь на коліно.
492] Спис, проте, в леті вершечок шолома відбив і відкраяв
493] Гребінь у воїна. Гнівом він зразу скипів, як угледів
494] Підступ довкола й побачив, що Турнові коні тікають
495] Із колісницею, й щиро взивав він до свідків, що згоду
496] Зламано,— і до Юпітера, й до вівтарів він звертався.
497] Врешті, до бою рушає в середину саму,— й сприяє
498] Марс йому в цім,— і страшну, без розбору, тоді різанину
499] Чинить і гніву своєму вже віжки цілком попускає.

500] Хто ж із богів ті страхіття мені оспіває, й жахливе
501] Кровопролиття, й загибель героїв по цілому полю,
502] Що заподіяв то Турн її сам, то володар троянський?
503] Але невже побажав ти, Юпітере, щоб між собою
504] Бились народи, що в вічному мирі їм жить подобало?
505] Довго не гаючись, з розмаху зразу ж рутула Сукрона —
506] Перший цей бій був, що тевкрам дозволив устояти в полі,—
507] Вдарив Еней поміж ребра, де смерть досягає найшвидше,
508] Й немилосердний свій меч заганяє в самісінькі груди.
509] Турн же Аміка скидає з коня, й, підійшовши, вбиває
510] Списом, а брата Діора мечем, і обом відтинає
511] Голови, й, кров'ю омиті, чіпляє обидві на повіз.
512] Той убиває Талона, й Таная, й героя Цетега,
513] Трьох їх кладе він в одному бою, ще й сумного Оніта,—
514] Це Ехіонів нащадок, а мати його — Перідія.
515] Цей убиває лікійських братів із землі Аполлона
516] І юнака, що даремно ненавидів війни, Менета,
517] Родом з Аркадії, а ремеслом було в нього рибальство
518] Над узбережжями рибної Лерни.