Енеїда - Вергілій

Крутий там
523] Яр є, придатний на засідку й підступ воєнний, обабіч
524] Темна гущавина берег укрила; туди пробігає
525] Стежка вузенька, й вузькі лиш ізвори туди досягають,—
526] Доступ тяжкий туди. Тут, над цим яром, немовби на чатах [252]
527] Аж на вершечку самому гори, є незнана рівнина —
528] Схови безпечні, чи хочеш ти справа, чи зліва вступити
529] В битву, чи скелі великі котить, якщо з гір наступати.
530] Юний герой наш сюди по знайомих дорогах подався
531] Й місце зайняв те, і тут він засів у лісах непривітних.

532] В небі тим часом Латонія подругу кличе до себе,
533] Опію бистру, одну із дівчат свого кола святого,
534] Й сумно до неї такими говорить словами: "Дівчино,
535] Ось на криваву війну йде Камілла і марно на себе
536] Зброю мою одягає, для мене з усіх наймиліша,
537] Не відтепер-бо так ніжно її полюбила Діана,
538] І не відразу любов їй солодка зворушила душу.
539] В час, коли силою був Метаб із держави Пріверна
540] Прогнаний — бо зненавиділи люди,— коли утікав він
541] З міста старого, то в січі воєнній в далеке вигнання
542] Виніс він доньку маленьку і дав їй ім'я материнське,
543] Злегка лише із Касмілли змінивши його на Каміллу.
544] Тож, пригорнувши її до грудей, він блукав по верхів'ях
545] І непрохідних лісах. Але й там долітали до нього
546] Стріли жорстокі і вольсків ватаги його настигали.
547] Тут йому шлях перетяв Амасен в його втечі, піднявши
548] Спінені води свої до верха берегів, бо прорвалась
549] Злива така з хмаролому. Він тут переправитись хоче,
550] Та зупиняє його немовлятко і острах за нього.
551] Довго роздумував він, поки вирішив так учинити:
552] Воїн тримав цей, до речі, в руці своїй спис величезний;
553] Був це осмалений чисто дубок сукуватий, до нього
554] Він посередині саме прив'язує доню, оплівши
555] Ликом і корком лісним. Спис рукою він дужою важить
556] І до небес посилає благання: "Ласкава Латонська
557] Діво, опіко лісів, я, сам батько, її на послугу
558] Передаю тобі. Зброю твою ухопивши, уперше
559] Помочі просить вона в цій від ворога втечі повітрям.
560] Діво божиста, благаю, візьми собі в дар те, що зараз
561] Передаю я непевному вітрові". Мовив це й кинув
562] Спис, розмахнувшись плечем. В шумі вод на свистячому списі
563] Понад рвучкою рікою летить бідолашна Камілла.
564] Миттю Метаб, якого вже близько юрба настигала,
565] Хвилям себе віддає й вихоплює спис із дівчатком
566] Із мурави, й переможно він Трівії дар цей підносить.
567] Не прийняло його місто ніяке ні в мури, ні в житло,—
568] И сам він із дикості рук своїх не простягнув би ніколи;
569] В горах безлюдних життям пастухів увесь вік свій прожив він.
570] Тут, між тернових кущів і звірини, вуховував доню —[253]
571] Все молоком годував її, що у кобили із стада
572] З вимені в ніжні уста їй доїв. А скоро лиш перші
573] Кроки ступати дитя почало, то ручки маленькі
574] Списом він гострим озброїв і стріли, і лук перевісив
575] Через плече їй, маленькій; і замість злота в косі, й замість
576] Довгої палли, на тілі звисала у неї, на спині,
577] Від голови її, шкура тигриці. Вже ручкою вміло
578] Кидала стріли дитячі й довкола голівки крутила
579] Пращу на ремені звитім; уже й журавля убивала,
580] Що прилетів з-над Стрімону, чи білого лебедя часом.
581] Вже матерів з міст тірренських багато бажали даремно
582] Взяти її за невістку. Вона ж лиш Діану та зброю
583] І непорушну невинність дівочу кохає. Бодай би
584] Шалом війни не палала ніколи вона і ніколи
585] Не забажала боротись із тевкрами! Нині одною,
586] Певно, із подруг була б моїх милих. Та годі, як доля
587] Так напосілась на неї, то злинь же, о німфо, із неба
588] І завітай до латинського краю, де битву скорботну
589] Під нещасливою зводять зорею. Візьми це від мене,
590] З сагайдака вийми мстиву стрілу, нехай кров'ю обмиє
591] Гріх свій цією стрілою, хто б то не був, чи троянець,
592] Чи італієць, хто тіло поранити смів би священне.
593] Потім нещасної прах, її зброю, не боєм здобуту,
594] В хмару сповивши, візьму, щоб у рідній землі поховати".
595] Мовила так, а та, пролітаючи легким повітрям,
596] З шумом полинула, й чорная буря її огорнула.

597] В час той троянський загін вже до мурів підходив,
598] І всі етруські вожді, і вершники всі йшли рядами,
599] Турма за турмою. Коні іржуть на широкому полі,
600] В чвалі копитами дзвонять, туди і сюди завертають,
601] З віжок натягнутих вирватись хочуть; а ниви, де глянеш,
602] їжаться вістрями ратищ залізних, аж в небо йде сяйво.
603] В поле виходять на прю з ворогами Мессап і латинці
604] Бистрі, і брат його Корас, і воїнство діви Камілли,
605] Зброю вперед виставляють, напруживши дужі правиці,
606] Вістрями грізно розмахують, все гарячіші лунають
607] Крики мужів, що битися вийшли, і коней іржання.
608] А як загони наблизились, щоб долітала їх зброя,
609] Стримались трохи обидва ряди. Тоді раптом зірвались
610] З криком, і коням шаліючим ще піддають заповзяття.
611] І звідусіль викидають списи, і так густо, неначе
612] Сніг повалив, аж хмарою небо закрили. Найперші
613] Змірялись в битві списами Тіррен із палким Аконтеєм,—
614] З гуком великим загибель несуть один одному коні [254]
615] Груди грудьми розтрощили. З сідла Аконтей вилітає
616] Так, мовби громом убитий, або якби з пращі хто стрельнув;
617] Гримнув далеко, й душа у повітрі розтала. Відразу
618] Лави схитнулись, тікають латинці, щити обертають,
619] Коней до міста женуть. Троянці їх гонять, і перший
620] Турми Азілас веде. Вже до брам наближались, як знову
621] Крик піднімають латинці, і коні слухняні звертають.
622] Ці утікають тепер, ослаблені віжки пустивши,
623] Так, наче хвилі мінливі, що з глибу морського наринуть
624] І по землі розіллються й вода понад скелі сягає,
625] Піняться й весь заливають найдальший пісок прибережний;
626] Потім назад вони котяться й знову, кипучі, із шумом
627] З скель опадають і, берег слизький залишивши, спливають.
628] Двічі етруски відважні гонили рутулів під мури,
629] Двічі тікали відбиті, назад оглядались і спини
630] Від ворогів заслоняли щитами. Коли уже втретє
631] Бій почали, то зчепилися цілими лавами й стали
632] Муж проти мужа,— зчинилася січа, й поранених зойки
633] Множились, трупи і зброя в кривавих потоках спливали,
634] Перемішались із людськими трупами гинучі коні.
635] Бій розгорявся. Не зваживсь, проте, Орсілох на самого
636] Ремула зблизька напасти, тож кидає спис у коня він —
637] Вістря під вухом застрягло. З удару цього аж шаліє
638] Звір гучноногий, і диба стає, і, не стерпівши болю,
639] Груди підносить, копитами високо б'є у повітрі.
640] Скинений воїн скотився на землю. Катілл же Іолла
641] Й сильного духом і тілом Гермінія збройного валить,
642] Голе чоло в нього й кучері світлі спадають на голі
643] Плечі, і весь він для зброї відкритий, та ран не боїться.
644] Гострий у плечі могутні уп'явсь йому спис, затремтівши,
645] Й вістрям пройнятий муж ізігнувся удвоє від болю.
646] Чорна струмує потоками кров, і трупи залізом
647] Множать бійці і смерті прекрасної в ранах шукають.

648] В цій кривавій різні амазонка Камілла гуляє
649] З сагайдаком на плечах, грудь одну лиш відкривши до бою.
650] То вона густо з руки посіває гнучкими списами,
651] То двоєсічним залізом в правиці махає невтомно;
652] Лук золотий і Діанині стріли бряжчать їй на плечах.
653] А відступить їй доводиться часом, свій лук обертає
654] Й стріли пускає дзвінкі. Добірні є подруги з нею —
655] Діва Ларіна, і Тулла, й Тарпея, що мідну сокиру
656] Грізно підносить,— усі італійки. Забрала до себе
657] їх божественна Камілла в свій почет, в війні і у мирі
658] Добрих своїх помічниць. Фракійські отак амазонки [255]
659] Крешуть копитами лід ріки Термодонту й воюють
660] В зброї стоколірній чи в товаристві вони Іпполіти,
661] Чи як додому вертається Марсова Пентесілея
662] Возом воєнним, круг неї ж велика громада жіноча,
663] Гойкають в дикому шалі й опуклими дзвонять щитами.

664] Діво жорстока, кого ти найперше, кого наостанку
665] Списом убила? Тіл скільки вмираючих кинула долі?
666] Клітія сину Евнеєві зразу, як лиш нагодився,
667] Довгим списом ялиновим ти груди міцні проколола.
668] Гине він, крові потоки спливають із нього, криваву
669] Землю кусає, вмираючи, й крутиться, рану обнявши.
670] Потім і Ліра, й Пагаса. Одного, як мав він схопити
671] Вбитого віжки коня, що падав під ним, а другого,
672] Як йому в поміч правицю простяг безоружну,— обидва
673] Стрімголов впали. До них додала Іппотада Амастра;
674] Здалека спис заганяє в Терея, по нім в Гарпаліка,
675] І Демофоонта, і Хрома; а скільки списів тих пустила
676] Діва із рук — стільки впало фрігійських мужів. Над'їжджає
677] Здалека також Орніт, на япігськім коні, у незнаній
678] Зброї, ловець. На плечах з бика круторогого шкура;
679] Голову вовча пащека вкриває велика, з зубами
680] Білими, з мордою разом, в руках його проста дубина.
681] Сам посередині війська іде, й від усіх він на цілу
682] Голову вищий. Його наздогнавши (зробить це не важко,
683] В час, коли цілий загін утікає), списом прошиває
684] Й так йому злісно говорить: "Ти думав, тіррене, що в лісі
685] За звіриною гасаєш? Прийшла тепер хвиля, що можна
686] Ваші хвальби вкоротити уже навіть зброєю жінки.
687] Та понесеш ти до батьківських тіней принаймні ту славу,
688] Що ти від зброї Камілли упав". Й Орсілоха, ще й Бута,
689] Велетнів двох, тут же вбила тевкрійських; з них Бута пробила
690] Списом, як він одвернувся, між панцирем і між шоломом,
691] Де прозирає шия, коли він сідає, й де зліва
692] Щит через рам'я спускається. А Орсілоха вбиває
693] Підступом: ніби тікає від нього й круг себе обводить
694] Колом великим, а потім з середини кола на нього
695] Раптом сама нападає й, підвівшись в сідлі мимоволі,
696] Дужу сокиру свою і крізь панцир міцний, і крізь кості
697] В нього вганяє, дарма що той проситься й ревно благає,—
698] Б є многократно, аж мозок гарячий пливе по обличчі.

699] Тут попадається їй і син Авна, герой апеннінський,
700] Що зупинивсь перед нею від страху; це був не останній
701] о-поміж лігурів, що хитрістю вмів рятуватись, якби лиш [256]
702] Доля йому дозволяла.