Енеїда - Вергілій

Гірка ота перша наука юнацька,
156] Й проба жорстока близької війни. Ані щирих обітів,
157] Ані благань не почули богове моїх. Ох, щаслива
158] Ти, найсвятіша дружино моя, цього дня не доживши
159] Й не дочекавшися болю такого. Я літ своїх міру
160] Переступив — бувши батьком, оставсь сиротою. Бодай же
161] Сам я до бою пішов у троянськім союзі, й рутули
162] Краще б мене закололи списами. Я сам би загинув,
163] І не Палланта, мене в цім поході були б проводжали.
164] Не винуватив би, тевкри, я вас, ні союз той із вами,
165] Що його склали, ні дружбу,— така була доля належна
166] Віку мого. Проте, як судилася смерть передчасна
167] Синові, втіхою буде хоч те, що загинув, побивши
168] Тисячі вольсків, як тевкрів водив він з боями на Лацій.
169] Сам же я похорон кращий не міг би тобі влаштувати
170] Так, як це робить побожний Еней і фрігійці могутні,
171] З ними й тірренські вожді, й ціле військо. Великі трофеї
172] З тих, що правиця твоя їх на той світ послала, приносять,
173] Ти ж, як велике опудало, Турне, у зброї сьогодні,
174] Певно, стояв би, були б ми лиш віком і силою рівні.
175] Нащо, однак, я, нещасний, утримую тевкрів від бою? [244]
176] Йдіть же у путь і цареві ось це передать не забудьте,
177] Що хоч Палланта убито, живу я життям ненависним,
178] Тому причина — правиця твоя, що не вбила ще Турна,
179] Синові й батькові цим завинила. В заслугах і в долі
180] Це твоя вада єдина. Утіх я в житті не шукаю,
181] Це-бо й не слід, тільки б сину до тіней цю вість передати".

182] Рання тим часом Аврора вже світло своє благодатне
183] Людям нещасним приносить, щоб брались до праці тяжкої.
184] Батько Еней уже й Тархон розклали багаття над морем,
185] На узбережжі крутому. Там кожний тіла свої зносить,
186] Звичаєм давнім батьків; як чорні вогні лиш підклали,
187] Небо високе від диму у темряву все вповилося.
188] Тричі у зброї блискучій пройшли круг палаючих вогнищ,
189] Кіньми об'їхали тричі вогні жалібні, і тужливо
190] Заголосили вони, і сльозами скропили всю землю,
191] Зброю всю змили сльозами; мужів голосіння і звуки
192] Труб аж до неба лунають. Ці зброю з убитих латинів
193] Мечуть в огонь: оздоблені пишно мечі і шоломи,
194] Віжки, колеса, розжарені в бігу; а ті вже знайомі
195] Мечуть дари: погиблих щити і списи, що невдало
196] Кинені ними були. І смерті у жертву багато
197] Ріжуть волів, щетинястих свиней і овечок отари,
198] Зігнані з піль, і довкола у полум'ї в жертву приносять.
199] Дивляться пильно, як друзів тіла по усім узбережжі
200] Жарко горять, і сторожать їх, поки усе спопеліє,
201] Й від півзотлілих багать їх не можна було відірвати,
202] Доки ясними зірками ніч вогка все небо не вкрила.

203] Тож і сердешні латинці по той бік багаття численні
204] Ставлять і трупи полеглі почасти на місці хоронять,
205] Інших багато в сусідні відвозять оселі; й такі є,
206] Що відсилають до міста. А решту полеглих в безладній
207] Січі, великі їх стоси, не лічать і не розрізняють —
208] Палять їх спільно. Довкола великі поля засвітили
209] Густо вогнями, один перед одним. Вже сонце утретє
210] Темряву з неба прогнало холодну, коли вони в смутку
211] Попіл глибокий згортали, виймали розсипані кості
212] З вогнища й теплу ще землю на них тягарем накидали.

213] Зойки тоді почались, і волання великого жалю
214] Чулися скрізь голосні у оселях і в місті Латина,
215] Вельмибагатого владаря. І матері тут скорботні,
216] І невістки безталанні, і сестри, журбою повиті,
217] Й сироти бідні війну проклинають і сватання Турна [245]
218] І вимагають, щоб сам добивався мечем, якщо прагне
219] Влади в Італії, хоче для себе найвищої шани.
220] Гнів ще роз ятрює Дранк тут суворий і всіх запевняє,
221] Що одного лише Турна тут кличуть до бою. Та досить
222] Є і противних також голосів, що обстоюють Турна.
223] Захистом служить йому і велике царицине ймення,
224] Слава здобутих трофеїв героя підтримує сильно.

225] В цім неспокою, коли розгорівся вже розрух найдужче,
226] Ще невеселу й посли приносять до того новину
227] З міста великого, від Діомеда, що їм ні до чого
228] Не придалися усі надзвичайні труди і видатки,
229] Ні золотії дарунки, ні просьби великі; належить
230] Інших підмог для латинців шукати; як ні, то старатись
231] Мир укладати з троянським царем. Цар Латин у зневіру
232] Сам упадає і в смуток великий. Те, що Енея
233] Воля богів супроводить, це ясно із божого гніву,
234] Й свіжі могили усім це доводять. Тож раду
235] Він у покоях високих збирає велику, наказом
236] Кличе старшину свою найзнатнішу. Вони наїжджають,
237] Геть укривають шляхи й прибувають у царську оселю.
238] А поміж ними Латин засідає, і віком найстарший,
239] Й владою вищий за всіх. Веселість з чола його зникла.
240] Каже послам тоді, що прибули із етольського міста,
241] ~3 чим ті прийшли, щоб по черзі усе, як було, розказали.
242] Всі тоді змовкли, і Венул слухняно почав говорити:

243] "Бачили ми, громадяни, царя Діомеда й аргівський
244] Табір, пройшли увесь шлях і пригоди усі подолали.
245] Тої торкнулись руки, якою зруйнована Троя.
246] В землях япігів, що їх переміг у підгір'ї Таргану,
247] Він заснував Аргіріпу й ім'я свого племені дав їй.
248] В дім увійшовши й одержавши дозвіл, дари піднесли ми,
249] Наше ім'я й батьківщину назвавши, ми їм розказали,
250] Хто затіває війну і що привело нас у Арпи.
251] Він, це почувши, з таким до нас словом звернувся ласкавим:
252] "О, ви щасливі народи, із царства Сатурна, авзонці
253] Древні, яка-бо недоля спокійних там вас непокоїть
254] І починати вам каже війну цю непевну? Усі ми,
255] З тих, що залізом троянську країну ущент сплюндрували.
256] Що під високими мурами стерпіли ми — я лишаю,
257] И тих, що у хвилі прийняв Сімоент, бо по цілому світі
258] Герпимо кари страшні ми за злочини наші колишні.
259] Навіть Пріам міг заплакати б нині над нами. Це знає
260] Зірка Мінерви зловісна, і скелі евбейські, і месник [246]
261] Сам Кафарей. Ми з походу того розійшлись в різні боки.
262] Вийшов Атрід Менелай до стовпів непорушних Протея.
263] Бачив етнейських циклопів Улісс. Я не згадую тут вже
264] Неоптолемове царство, ні вогнище, знищене в домі
265] Ідоменея, ні локрів на березі Лівії. Навіть
266] Сам цар мікенський, володар могутніх ахеїв, загинув
267] Зараз, як тільки вернувся, з рук жінки-потвори, чигав-бо
268] Азії всеї звитяжця там чужоложник. До рідних
269] Вівтарів заздрість богів і мені не дала повернутись,
270] Милу дружину і свій Калідон побачить прекрасний.
271] Й досі з'являються дива жахливі — летять, мов на крилах,
272] Втрачені друзі і птицями понад річками ширяють
273] (Друзям яка-бо то кара жорстока!) і скелі скиглінням
274] Жалібним сповнюють. Я цього міг сподіватись відтоді,
275] Як на небесні тіла у безглузді своєму залізом
276] Сам нападав і поранив правицю Венери. Тому-то
277] Не намовляйте мене до такої війни; після згуби
278] Трої ніяких боїв із тевкрами в мене не буде,
279] Бо пам'ятаю ще давні нещастя, й ця згадка не мила.
280] Ті подарунки, що з рідного краю сюди принесли ви,
281] Всі передайте Енеєві. Ми око в око стояли
282] В грізнім бою і поміряли сили. Повірте тому ви,
283] Що я досвідчивсь, як б'є у щити він, з якою страшною
284] Силою вихру він кидає списом. Таких би ще двоє
285] Іди земля породила мужів, то пішов би війною
286] Сам на міста інахійські дардан, і греки ридали б,
287] Смутком-бо доля б для них обернулась. Бо як під твердими
288] Мурами Трої не все було гладко, то це учинила
289] Мужність Енея і Гектора, що затяглася так дуже
290] Еллінська та перемога й прийшла на десятому році.
291] Знані обидва вони і з відваги, і зброєю славні,
292] Цей же сильніший побожністю. Отже, союз укладайте,
293] Як тільки можна, і збройно не важтесь виходить на зброю".
294] Відповідь чуєш царя того ти, наймиліший мій царю,
295] І його думку почув ти про цю завірюху воєнну".

296] Ледве посли це сказали, як з уст неспокійних авзонців
297] Гомін пройшов невиразний,— як скелі задержать бурхливі
298] Води, так в гаті глибокій клекоче, й при греблі сусідній
299] Берег гримить, б'ють то хвилі гучні. Як лиш трохи серця їх
300] Угамувались і, врешті, примовкли уста їх тривожні,
301] Цар їх богам помолився, а потім з високого трону
302] Так починає: "Латинці, волів би я, й краще було б це,
303] Щоб про найвищі державні діла ми раніш зговорились,
304] Щоб не скликати нараду в той час, коли ворог під містом.[ 247]
305] Ми нерозважно війну ведемо, громадяни, із родом
306] Непереможних богів, їх ніякі бої не жахають,
307] Навіть побиті не кидають зброї вони. Якщо мали
308] Ви ще надію на поміч етольську, покиньте сьогодні,
309] Кожен надію хай має в собі, а яка вона марна,
310] Кожен це бачить. Коли усе інше загальна руїна
311] Ця зруйнувала,— перед очима то вашими, все це
312] В вас під руками. Я не виную нікого, бо скільки
313] Вдіяти мужність могла, ми усе те зробили, народ наш
314] Бився що сил тільки стало. Тепер вам з'ясую неясне
315] І розкажу кількома вам словами,— послухайте пильно:
316] Є в мене поле старе, межує воно із рікою
317] Туською, аж до Сіканів на захід сягає. Аврунки
318] Сіють на ньому й рутули і орють горби каменисті
319] Плугом, а де найтвердіша земля, там стада випасають.
320] Смуга та вся і соснові на горах ліси нехай будуть
321] Приязні даром для тевкрів, і рівні закони союзу
322] Установімо, й до влади в державі їх теж допустімо.
323] Хай тут осядуть, як їм до вподоби, хай місто збудують.
324] Як забажають шукати десь іншого краю й народу
325] Й можуть покинути край наш, то двадцять їм суден збудуймо
326] Із італійського лісу (як більше їм треба, то й більше);
327] Коло води все потрібне вже є, хай самі визначають,
328] Скільки й які мають бути ці судна, ми ж мідь і приладдя
329] Даймо і руки робочі. Крім того, щобїм передати
330] Це наше слово і дружній союз нам із ними укласти,
331] Сотня латинських послів нехай їде із роду значного
332] З віттями миру в руках, і нехай вони щедрі дарунки
333] Візьмуть з собою —— і злота, й слонової кості таланти,
334] Царський трон і трабею — державні клейноди. Ви спільну
335] Раду тут радьте, в тяжкій оцій скруті шукайте поради".

336] Встав тоді Дранк, ворог Турнові давній, бо Турнова слава
337] Заздрощі в нього будила і в очі колола болюче.
338] Знатний він був багатій, також на язик він був гострий,
339] Менше гарячий до бою; порожнім не був він на раді
340] Балакуном, зате ж і вигадником смути був сильним.
341] Славне походження матері рід його гордим робило,
342] Батьків неясний був рід.