Енеїда - Вергілій

Тож встає і такими словами
343] Гнів він роз'ятрює й множить: "Ох, добрий наш царю, ти радиш
344] Речі нікому не тайні, й без наших підтверджень, всі скажуть,
345] Що їм відомо й чого вимагатиме щастя народу,—
346] Мовити ж вголос не сміють. Хай вільно дозволить сказати
347] й гордість відкине свою той, за котрого вдачу погану
348] й провід нещасний (скажу, хоч грозив би мечем мені й смертю) [248]
349] Стільки упало вже славних вождів і все місто ми бачим
350] В смутку тяжкому. А він нападає на табір троянський,
351] Сам же тікати ладен, тільки зброєю небо лякає.
352] Дар же один до дарів, що велиш ти послати дарданцям,
353] Зволь лиш один ще додати, наш царю найкращий,— хай в цьому
354] Тиск анічий не здолає тебе,— ти віддай свою доню
355] Гідному зятеві, батьку, до шлюбу достойного, й мир цей
356] Вічним союзом скріпи. А коли нам і серце, і розум
357] Страх перед ним огортає, у нього самого просімо
358] Ласки, його заклинаймо: хай право належне цареві
359] І батьківщині відступить. Чому громадян безталанних
360] Стільки разів в небезпеку таку очевидну штовхати?
361] З тебе ці Лація біди початок взяли, ти причина
362] Всіх їх. Рятунку немає в війні. Всі благаємо, Турне,
363] Миру від тебе і ще запоруки, що буде тривкий він.
364] Перший я той, що ти ворогом звеш (не перечу, зови так),
365] Дуже благаю тебе, ти над рідними май милосердя,
366] Гордість покинь, відійди, ти-бо прогнаний. Ми уже досить
367] Бачили смерті, спустошили наших полів ми багато.
368] Чи, коли слава твоя тебе кличе, як маєш відвагу
369] В серці настільки, як так тебе тягне це віно цареве,
370] Зважся, на ворога вийди, стань груди об груди до бою.
371] Видно, щоб міг із дочкою царевою Турн одружитись,
372] Маємо трупом поля засівати ми, душі нікчемні,
373] Що не заплачуть по нас, не схоронять в могилі. Як сили
374] Є в тебе трохи, якщо по батьках залишилось відваги,
375] Глянь тому в очі, хто кличе тебе".

376] Аж загорівся на мову цю Турн невгамовний. Зітхнувши
377] Тяжко, із дна свого серця добув він слова ці: "Гей, Дранку,
378] Слів не бракує тобі, коли рук війна потребує,
379] Чи коли кличуть на раду старшину — приходиш ти перший.
380] Та непотрібно тут залу нарад заповняти словами;
381] їх в тебе досить, бо тут ти в безпеці, аж поки нас ділять
382] Мури від ворога, поки рови не наповнились кров'ю.
383] Отже, грими тут словами, як завжди, мене боягузом,
384] Дранку, зови,— коли стільки поклала рука твоя тевкрів,
385] Стільки трофеїв на вславлених ними полях залишив ти!
386] Те, що у силі явити хоробрість завзята, ти можеш
387] Спробувать сам, ворогів-бо далеко не треба шукати.
388] Наші облогою мури вони звідусіль оточили.
389] Йдімо ж на них! Ти боїшся? Невже-таки завжди у тебе
390] На язику вітряному лише буде Марс войовничий
391] І у рухливих ногах?
392] Прогнаний я? Поганче, хто прогнаним зможе по праву [249]
393] Звати мене, як побачить, що Тібр троянською кров'ю
394] Піниться й рід весь Евандра із коренем знищено й стільки
395] Зброї з аркадців ізнято. Мене не таким-бо пізнали
396] Бітій і Пандар великий, та й ті, яких безліч послав я
397] В Тартар, за день на валах перемігши і мурах ворожих.
398] Нам порятунку немає в війні,— так дарданцям, безумче,
399] Й власній кишені співай. І не гайся, поширюй безмежний
400] Пострах і силу вихвалюй народу, побитого двічі,
401] Силу ж латинську принижуй. Тремтять уже перед фрігійським
402] Військом князі мірмідонські, Тідід і Ахілл ларіссейський;
403] Річка Авфід завернула від Адріатичного моря.
404] Навіть, як каже він вам, що ніби моєї боїться
405] Напасті, то по-мистецьки своє проти мене злочинне
406] Обвинувачення це лиш загострює він своїм страхом.
407] Ти ж не лякайся! Така, як у тебе, душа не загине
408] Від оцієї правиці, хай буде з тобою й в твоєму
409] Серці лишиться. Батьку, звертаюсь до тебе й прошу я
410] Отчих порад. Як ніякої ти вже надії на наше
411] Військо покласти не можеш і наша невдача єдина
412] Знищила нас уже зовсім, якщо уже більше ніколи
413] Щастя не зміниться наше, то миру благаймо і руки
414] Немічні наші до них простягнімо. Хоч той лише в мене —
415] Тільки, щоб доблесті всім нам вернулось хоч трохи старої! —
416] Той лиш в своїх починаннях щасливий і духом великий,
417] Хто накладе головою і землю почне уже гризти,
418] Ніж на таке щось дивитися мав би. Однак, якщо наша
419] Сила й юнацтво ще цілі і йдуть на підмогу народи
420] Нам і міста італійські, й троянцям їх слава коштує
421] Крові багато (й у них свої трупи, й по них пролетіла
422] Буря), то чом на початку самого ганебно здаємось?
423] Чом ще не грала сурма, а в нас серце холоне? Багато
424] Час і мінливого віку труди нам на краще змінили.
425] Поперемінно уже з багатьох, і не раз, глузувала
426] Гірко з нас доля, то знов на тривких відновляла основах.
427] В поміч не прийдуть Етол нам і Арпи: Мессап з нами буде,
428] Лишиться з нами Толумній щасливий, зостануться й інші
429] Всі ті вожді, що їх стільки народів послало, велика
430] Слава зустріне і тих, кого ми зібрали в латинськім
431] Краю із піль Лаврентійських. І славна Камілла із вольсків
432] Кінні полки нам веде та міддю квітучі загони.
433] Що ж, коли тевкри мене лиш на бій викликають, і вам це
434] Теж до вподоби, й один я стою на заваді загальній
435] Справі,— то з рук цих звитяга з відразою ще не тікала,
436] Так, щоб тепер при такій величезній надії від чогось
437] Я відмовлявся. На бій я відважуся, хоч би й Ахілла [250]
438] Він перевищив великого й зброю хоч мав би він рівну
439] Зброї, що руки Вулкана кували. Складаю в обіті
440] Вам свою душу й Латинові, тестю, я, Турн, що нікому
441] З давніх героїв в хоробрості не уступлю я. "Тебе лиш
442] Кличе самого до бою Еней": я бажаю, щоб кликав;
443] Дранк і смертю не змиє провини, як гнів є тут божий,
444] Слави також не здобуде, якщо тут є слава і доблесть".

445] Так-то вони в час непевний держави на раді змагались.
446] Військо тим часом Еней із табору вивів до бою.
447] Аж надбігає до царського дому вістун, і велику
448] Він спричинив метушню і страху нагнав на все місто.
449] Бо сповістив він, що лавами тевкри надходять від Тібру,
450] З ними й тірренські полки виступають на ратному полі.
451] Переполох-бо упав на народ, і серця схвилювались,
452] Гнівом завзятим вони спалахнули; в гарячці й тривозі
453] Зброї жадають, юнацтво лиш "зброї!" кричить, та старіші
454] Сльози ковтають у смутку, але зволікають. А галас
455] З різних розбіжних думок, наростаючи, неба сягає.
456] Так, наче десь у гаю позліталися зграями птахи,
457] Або на рибою повних затонах Падузи курличе
458] Лебедів стадо захриплих. "Тепер, громадяни,— промовив
459] Турн, уловивши хвилину,— ви радьте, тут сидячи, раду
460] Й мир вихваляйте собі, а військо вороже нестримно
461] Рине на нашу державу". Ні слова не вимовив більше,
462] Швидко схопився й з високої вибіг оселі. "Волузе,—
463] Крикнув,— озброїтись вольсків загонам звели і рутулів
464] Вишикуй в лави. Ви ж разом, Мессапе і Корасе з братом,
465] Порозставляйте у полі широкому збройну кінноту.
466] Інші підходи до міста нехай укріпляють і вежі
467] Міцно обсадять, а решта у бій, як скажу я, за мною".
468] Зразу ж на мури усі подались і по місту розбіглись.
469] Збори і думи великі сам батько Латин залишає
470] І відкладає їх, ця-бо пригода сумна його з шляху
471] Збила. І сам він себе винуватить найбільше у тому,
472] Що не прийняв добровільно дарданця Енея і зятя
473] Місту не дав. Рови перед брамами ті вже копають,
474] Інші каміння і палі везуть. До кривавого бою
475] —Знак дає грізна сурма. Усі мури вінцем обсадили
476] Хлопці й жіноцтво, бо крайня потреба усіх закликає.
477] Тут же й до храму Паллади на замок високий цариця
478] Іде з дарами, а з нею велика громада жіноча.
479] Поруч із нею Лавінія-діва, ота, що за неї
480] Стільки нещастя, і очі прекрасні свої опустила.
481] Слідом ідуть матері і сповнюють ладану димом [251]
482] Храм весь, стають на порозі високім і тужні благання
483] Шлють до богині: "Могутня владичице збройна, богине
484] Воєн, Трітоніє-діво, своєю рукою приборкай
485] Зброю фрігійця-грабіжника, кинь його в порох обличчям
486] І умертви під високими брамами нашого міста".
487] Тури же, весь сповнений люті, до бою в той час готувався:
488] Панцир на себе надів і з червоної міді лускою
489] їжився грізно, литки в наголінники з золота зброїв.
490] Не ослонив ще обличчя, та вже причепив він до боку
491] Меч свій, і, сяючи золотом, біг із високого замку,
492] Й серцем радів, і вбивав ворогів у своїх він надіях.
493] Наче той кінь, що від ясел зірвався з припону й дістався,
494] Врешті, на волю й, хазяїном ставши широкого поля,
495] На пасовища біжить, де кобил табуни випасають,
496] Або на річку знайому, де завжди привик він купатись,
497] Високо шию несе, і брикає, й ірже у своєму
498] Буйстві, а гриву по шиї, по грудях вітрець розвіває.
499] Тут проти нього з загоном із вольсків виходить Камілла.
500] Скочила з свого коня коло самої брами цариця.
501] Полк весь за нею те саме вчинив — всі стрибнули на землю
502] З коней своїх. І каже вона: "Якщо може по праву,
503] Турне, відвага собі довіряти, то я обіцяю
504] Проти загонів Енея і проти кінноти тірренців
505] Стати до бою сама. Дозволь мені першій зазнати
506] Всіх на собі небезпек бойових, а ти й піхотинці
507] Станьте під містом і мурів пильнуйте". А Турн, утопивши
508] Очі у грізну цю дівчину, в відповідь так промовляє:
509] "Діво, Італії славо, яку тобі дяку повинен
510] Скласти я словом і ділом? Та нині, коли своїм духом
511] Ти все на світі долаєш, діли вже й труди всі зі мною.
512] Якщо правдиві чутки і вивідачі вірно доносять,
513] Вислав злостивий Еней уперед легкозбройну кінноту,
514] Щоб чатувала на полі, а сам по стрімких, недоступних
515] Пнеться верхах і підходить під місто. Ось тут приготую
516] Засідку я — над стрімкою стежиною в лісі засяду
517] З військом в яру, де зійшлися дороги, а ти тоді стрінеш
518] Зброєю військо тірренське. З тобою також і завзятий
519] Буде Мессап, і латинські загони, й ряди тібуртинські,
520] Провід над ними всіма ти обіймеш". Ось так промовляє
521] Він, і Мессапа, й вождів союзних такими ж словами
522] Кличе до бою, й на ворога сам вирушає.