Енеїда - Вергілій

Була там у нього
519] Вбога хатина, не знав він, сердешний, високих порогів,
520] Батько на найманім полі орав. Мов пожар, що огорне
521] Висохлий ліс з двох боків, і тріщить в нім галуззя лаврове,
522] Чи як в стремлінні швидкому з гірських верховин у долину
523] З клекотом спінені ріки біжать і на власній дорозі
524] Нищать усе і руйнують,— так само, з не меншим розгоном
525] Турн і Еней розгулялись у бої. І гнівом палає
526] В кожного серце, аж рве йому груди, що зроду не знають,
527] Як то подоланим бути, й тепер, що є сили, на рани
528] Рвуться. Муррана, що рід від царів латинських виводив,
529] З діда і прадіда кожне в тім роді ім'я було царське, [276]
530] З повозу вбив сам Еней, великий пославши на нього
531] Скелі відламок, і сторчголов кинув його він на землю.
532] Той під ярмо і під упряж упав, і по ньому проїхав
533] Повіз, і в бігу копитами коні його потоптали,
534] З пам'яті те упустивши, що він їх хазяїн. А Гілла,
535] Що безугавно гасав і бундючно хваливсь, перестрінув
536] Турн і списа у скроні встромив йому, золотом криті,—
537] Вгруз він у мозок йому крізь шолом. І тебе, наймужніший
538] З греків Кретею, правиця твоя не спасла перед Турном.
539] Не захистили й Купенка боги, як Еней появився.
540] Груди свої він під спис, окутий залізом, підставив,—
541] Й щит не поміг йому мідний, сердезі. Еоле, й тебе ж бо
542] Бачило поле Лаврента, як падав в бою ти й далеко
543] Землю прикрив своїм трупом; ти впав, хоч полки арголійські
544] Не подолали тебе, і навіть Ахілл не звитяжив,
545] Той, що Пріамове царство розбив. Тут чекала на тебе
546] Смерть; там, у Лірні під їдою, дім твій стоїть величавий,
547] А в лаврентійській країні могила. Врешті, війська всі
548] Стрілися тут у бою, як дарданські, так і латинські.
549] Тут і Мнестей, і завзятий Серест, і Мессап був, приборкач
550] Коней, і мужній Азілас, й етруські фаланги, були тут
551] І аркадійські Евандра полки. І на що кому сила
552] Лиш дозволяє, так бореться кожний герой сам за себе;
553] Тут ні перерви нема, ні спочинку, кипить бій великий.

554] Тут саме мати-красуня Енеєві думку послала,
555] Зараз щоб якнайскоріше до мурів ішов і на місто
556] Військо своє скерував і заколот вніс між латинян
557] Нападом бистрим. І от між рядами він Турна шукає,
558] Водить очима наоколо й бачить, що місто спокійне
559] І не зачеплене боєм. І задум ще більшої битви
560] Перед очима його виринає: Мнестея, й Сергеста
561] Кличе до себе, й Сереста хороброго, трьох полководців,
562] З ними виходить на горб, а за ними підходить і решта
563] Воїнів-тевкрів, але ні списів, ні щитів, хоч як тісно,
564] Не відкладають. І тут на високім горбі поміж ними
565] Мовить Еней: "Негайно виконуйте те, що скажу я.
566] З нами Юпітер сьогодні. Ніхто не наважся баритись
567] В цьому для всіх несподіванім ділі. Я місто сьогодні
568] Знищу, причину війни, саме серце держави Латина
569] З димом пущу, із землею зрівняю високі будівлі,
570] Як не захочуть підданцями бути й, покорені, завжди
571] Бути слухняними. Маю чекати я, поки захоче
572] Турн воювати із нами й, побитий, знов бій починати? [277]
573] Тут, громадяни, війни проклятущої корінь і доля.
574] Факели дайте й вогнем примусьте додержати слова".

575] Так промовляє, і всі в перегони, в строю клиновиднім,
576] Збитою лавою ринуть до мурів. Знайшли десь драбини
577] Раптом, вогонь десь з'явився ту ж хвилю. Одні добігають
578] Вже аж до брам і вбивають там перших, які нагодились,
579] Кидають інші списи і стрілами небо закрили.
580] Перший Еней між всіма до мурів простиг свою руку,
581] Й голосом дужим вину на Латина складає, і кличе
582] В свідки безсмертних богів, що вдруге він змушений битись,
583] Знов вороги італійці, що договір другий зірвали.
584] Між громадянами, страхом пройнятими, розбрат зчинився.
585] Тож одні радять відсунути засуви, брами відкрити
586] Перед дарданами й тягнуть самого царя аж під мури,
587] Інші беруться за зброю і мури біжать боронити.
588] Так-то пастух, який бджоли знайшов десь у скелі шпаристій,
589] Димом гризучим підкурить, вони ж, боячися за власну
590] Долю, розлазяться скрізь по восковому табору швидко
591] Й люто дзижчать, а чад по їх житлу розходиться чорний,
592] Глухо гуде тоді в скелі, і дим аж під небо несеться.

593] Ще одно горе спіткало бездольних латинян, що місто
594] Все до живого наповнило смутком. Як тільки цариця
595] Глянула з даху оселі, що ворог вже тут і займає
596] Мури, і вже над домами літають вогні, і не видно
597] Жодних рутульських рядів, і Турна немає із військом,—
598] Раптом здалось їй, сердешній, що в битві юнак вже загинув;
599] І, збожеволівши з болю, кричить, що всьому вона винна,
600] В ній-бо причина всього, і лихо все вийшло від неї.
601] Довго вона так голосить в тяжкім нерозвійному смутку,
602] Рве на собі свої шати багряні, умерти готова,—
603] Й високо зашморг під сволоком в'яже і гине нужденно.
604] Тільки-но вчули це горе латинські жінки безталанні,
605] Першою коси русяві свої Лавінія-донька
606] Рвать почала і лиця рожеві свої роздирати.
607] Стогін лунає з оселі, й навколо юрба шаленіє.
608] Чутка страшна розійшлася по місту, і всі занепали
609] Духом. Надходить Латин, одіння своє розірвавши,—
610] Вбили нещасного доля дружини й столиці руїна.
611] Голову пилом бруднить він свою, оскверняє сивизну,
612] Сильно винує себе, що дарданця Енея раніше
613] Він не прийняв і зятем своїм не назвав добровільно. [278]
614] Турн же тим часом, воюючи в полі далекім, щоразу
615] Менше тікаючих гонить, все слабшає в нього завзяття;
616] Коней утомлених швидкість чимраз його менше втішає.
617] Вітер несе йому крики з сліпим перемішані жахом.
618] Насторожив свої вуха і чує він з міста непевний
619] Клекіт і шум невеселий. "Ой горе! Яка-то жалоба
620] Мури міські стурбувала і що це за крики до мене
621] З міста сюди долітають?" Отак він промовив до себе
622] й, віжки міцніш натягнувши, ураз зупинивсь безпорадний.
623] Тут-то сестра, що Метіска, погонича, постать прибрала
624] Та керувала і кіньми, і віжками, й повозом, стала
625] Так промовляти до нього: "Відціль ми на плем'я троянське
626] Вдаримо, Турне, де шлях нам звитяга вказала, а там є
627] Інші, які оборонять покрівлі свої власноручно.
628] Там нападає Еней на італів і з ними воює,
629] Ми ж з цього напряму тевкрам завдаймо жорстоких ударів,—
630] Ти з цього бою не підеш, згубивши людей або славу".
631] Турн їй на це:
632] "Сестро, давно я пізнав, що ти хитро умову зірвала
633] Й перша в бої ці вмішалась, та марний обман твій, богине;
634] Хто ж тебе слав із Олімпу й трудів заповів тобі стільки?
635] Чи щоб жахливу ти бачила смерть безталанного брата?
636] Що тепер діять і як нам велить рятуватися доля?
637] Бачив на власні я очі Муррана,— а більшого друга
638] В мене немає,— як кликав мене він на поміч, великий,—
639] Муж той сконав від великої рани. Загинув, сердега,
640] Там і Уфент, ганьби щоб не бачити нашої,— тевкри
641] Тіло забрали і зброю його. Хай домівки руйнують?
642] Ще лиш бракує цього. Чи правиця моя не докаже,
643] Що помиляється Дранк? Чи, може, втечу тепер звідси,
644] Й свідком ще буде земля ця, як Турн утікає? Чи дуже
645] Тяжко вмирати? Батьків моїх духи, ох, будьте до мене
646] Ви хоч прихильні, як з неба боги вже такі не ласкаві.
647] Чистою з вами душею з'єднаюсь без цеї провини;
648] Не покажуся ніколи негідним батьків моїх славних".

649] Ледве промовив це, Сак над'їжджає крізь військо вороже,
650] Кінь його піною вкритий, стрілою ворожою тяжко
651] Зранений вид; він влетів і по імені Турна благає:
652] "Турне, одна лиш надія в тобі,— над своїми ти зглянься!
653] Все, наче грім, розбиває Еней і загрожує збройно
654] Замки італів найвищі в руїну усі обернути.
655] Вже смолоскипи летять на покрівлі; дотебе обличчя
656] Й очі до тебе звертають латини; не відає навіть
657] Сам цар Латин, кого з вас обрати за зятя, союзом [279]
658] З ким поєднатись. А ще, на добавок до того, цариця,
659] Що найвірніша була тобі, руки на себе наклала
660] Й, пойнята страхом, втекла з цього світу. А там при воротях
661] Сам лиш Мессап і завзятий Атінас повздержують наступ.
662] Лавами їх вороги навкруг обступили густими,
663] Вістрями їжиться нива залізна. Ти ж в травах порожніх
664] Крутишся возом". Картина оця, така різнорідна,
665] Аж приголомшила Турна, і, дивлячись вдаль непорушно,
666] Мовчки стояв він. Все разом у серці однім вирувало —
667] Сором великий, і змішане з смутком безраддя, й кохання,
668] Що так шалено у грудях буяло, й свідомість одваги.
669] Щойно розвіялась мла, і до світла вернувсь його розум,
670] Очі палаючі він до мурів тоді повертає
671] З серцем тривожним і, ставши на повіз, на місто велике
672] Дивиться пильно. Під небо там знявся пожар, цілу вежу
673] Вже охопив і по поверхах грає; ту вежу, яку він
674] Сам збудував, бруси позбивавши, і витягнув вгору,
675] Сподом колеса підвів, ізверху містки приладнавши.
676] "Сестро, ось-ось моя збудеться доля — мене ти не стримуй.
677] Підемо ми, куди бог закликає і доля незламна.
678] Зважився я позмагатись з Енеєм і зважився в вічі
679] Глянути смерті гіркій. Безславного, сестро, ніколи
680] Ти не побачиш мене. Лиш шалом цим дай відшаліти".

681] Так промовляє і, скочивши з повоза, мчить через поле,
682] Через ворожі ряди і вихор летючої зброї,
683] В смутку сестру залишивши, й ряди бойові розриває
684] В бігу швидкому. Як з верху гори десь відірветься скеля,
685] Вітром відламана, що її злива підмиє, чи років
686] Давність, підкравшись, потроху розточить, і в прірву глибоку
687] Раптом летить із великим розгоном гора зрихлявіла,
688] Скаче по грунту і все, загортаючи, рве за собою,—
689] Ліс і худобу, й людину,— прорвавши ряди бойовії,
690] Турн так до мурів міських полетів, там де густо спливала
691] Кров ю земля й де свистіли списи у повітрі. Рукою
692] Знак подає він і так промовляє: "Спиніться, рутули,
693] Стримайте зброю й латини, яка не була б уже доля,
694] Буде моя вона. Сам я повинен, по правді, за всіх вас
695] Змити за зламане слово вину й розв'язать все залізом".
696] Всі відійшли із середини й місце йому уступили.

697] Батько Еней, ім'я Турна почувши, свій замок лишає,
698] Мури лишає високі, і всі на путі перепони
699] Геть усуває, і, всякі свої відкладаючи справи,
700] Радості стримать не може, лиш брязкає зброєю грізно, [280]
701] Наче Афон, або Ерікс, або й Апеннін сам, наш батько,
702] Буйно дубами шумить і веселе чоло, оповите
703] Снігом, до неба підносить.