Гаррі Поттер і Напівкровний Принц - Роулінг Джоан
тобто я щойно втекла від Кормака, — пояснила вона. — З-під омели, — уточнила Герміона, бо Гаррі здивовано на неї дивився.
— Сама винна, що з ним прийшла, — дорікнув він їй.
— А хто б краще роздратував Рона? — холоднокровно відбила Герміона. — Спочатку я розглядала кандидатуру Захаріаса Сміта, а тоді подумала, що загалом...
— Ти думала про Сміта? — гидливо скривився Гаррі.
— Так, думала, і краще б я вибрала його, бо порівняно з Маклаґеном навіть Ґроп здається джентльменом. Ходімо сюди, щоб видно було, коли він зайде, тичка дурна...
Вони втрьох почали протискатися в інший куток кабінету, прихопивши дорогою по келиху п'янкого меду, й пізно помітили, що там самотньо стоїть професорка Трелоні.
— Добрий вечір, — чемно привіталася з нею Луна.
— Добрий вечір, дорогенька, — озвалася професорка Трелоні, насилу фокусуючи погляд на Луні. Гаррі знову відчув запах хересу. — Щось я останнім часом не бачила тебе на своїх уроках...
— Бо я цього року ходжу до Фіренце, — пояснила Луна.
— Ще б пак! — сердито реготнула п'яненька професорка. — Або до Шкапи, як я волію його називати. Думалося, що раз я вже повернулася до школи, то професор Дамблдор попросить жеребця піти. Та ні... ми викладаємо обоє... це образа, чесно кажучи, образа. Ви знаєте...
Професорка Трелоні так захмеліла, що навіть не впізнавала Гаррі. Скориставшись тим, що вона й далі обурено критикує Фіренце, Гаррі просунувся до Герміони й сказав:
— Треба з'ясувати одну річ. Ти збираєшся казати Ронові про своє втручання у проби воротарів?
Герміона здивовано підняла брови.
— Невже ти гадаєш, що я можу так низько впасти? Гаррі промовисто мовчав.
— Герміоно, якщо вже ти запросила Маклаґена...
— Це інше, — погордливо заявила Герміона. — Я не маю наміру розповідати Ронові про те, що сталося під час проб воротарів.
— Добре, — підтримав її Гаррі. — Бо інакше він знову розклеїться, і ми програємо наступний матч...
— Квідич! — обурилася Герміона. — Вам, хлопцям, тільки це в голові? Кормак навіть не здогадався запитати щось про мене, ні, я мусила слухати його базікання про Сто М'ячів, Блискуче Відбитих Кормаком Маклаґеном... ой, он він сунеться!
Вона зникла так швидко, наче просто роз'явилася; щойно була тут, а наступної миті вже прослизнула між двома чаклунками-реготунками і щезла.
— Герміону бачив? — запитав Маклаґен через хвилину, коли нарешті проштовхався туди.
— Ні, вибач, — відповів Гаррі й негайно відвернувся, щоб приєднатися до Луниної розмови, на мить забувши, з ким вона спілкується.
— Гаррі Поттер! — сказала професорка Трелоні глибоким тремтячим голосом, нарешті його помітивши.
— О, добрий вечір, — сухо буркнув Гаррі.
— Дорогий хлопчику! — драматично зашепотіла професорка. — Чутки! Розмови! Обранець! Авжеж, я давно це знала... Гаррі, знаки ніколи не провіщали тобі добра... але чому ж ти покинув віщування? Кому-кому, а тобі цей предмет життєво необхідний!
— Ой, Сивіло, та ми всі вважаємо свої предмети найнеобхіднішими! — голосно підхопив розмову розпашілий Слизоріг, що вигулькнув біля професорки Трелоні в оксамитовій шапочці набакир, із келихом п'янкого меду в одній руці та з величезним пирогом у другій. — Ніколи ще я не мав учня з таким вродженим хистом до настоянок! — Слизоріг ніжно подивився на Гаррі налитими кров'ю очима. — Інстинкт, розумієш... як і в його матері! Я на пальцях однієї руки можу полічити учнів з подібним обдаруванням, зізнаюся тобі, Сивіло... та що там, навіть Северус...
У Гаррі аж душа в п'яти пішла, коли Слизоріг простяг убік руку й неначе просто з повітря притяг до себе Снейпа.
— Та не ховайся, Северусе, йди до нас! — радісно гукнув Слизоріг, починаючи вже гикати. — Я оце розповідав про надзвичайний хист Гаррі до виготовлення настоянок і відварів! Тут, зрозуміло, є й твоя заслуга, бо ти ж його навчав цілих п'ять років!
Опинившись у пастці Слизорога, що обхопив його рукою за плечі, Снейп націлився своїм гачкуватим носом на Гаррі, а його чорні очі звузилися.
— Дивно, бо в мене ніколи не виникало враження, що я спромігся навчити Поттера бодай чомусь.
— Тоді це природний хист! — вигукнув Слизоріг. — Ти побачив би, що він витворив на першому ж моєму уроці. "Смертельний ковток"... ще жоден учень не варив кращого зілля з першої ж спроби, навіть ти, Северусе...
— Справді? — спокійно перепитав Снейп, і далі свердлячи очима Гаррі, аж у того похололо в грудях. Ще йому не вистачало, щоб Снейп зацікавився, звідки взявся його несподіваний талант до настоянок.
— А нагадай мені, Гаррі, які ти ще вивчаєш предмети? — запитав Слизоріг.
— Захист від темних мистецтв, заклинання, трансфігурацію, гербалогію...
— Одне слово, усі ті предмети, знання яких необхідне авророві, — з ледь помітним глузуванням осміхнувся Снейп.
— Так, бо я хотів би стати аврором, — виклично сказав Гаррі.
— І з тебе вийде видатний аврор! — загорлав Слизоріг.
— Не думаю, Гаррі, що тобі варто бути аврором, — несподівано втрутилася Луна. Усі на неї глянули. — Аврори належать до таємної ложі гнилоіклів. Я думала, що всі про це знають. Вони діють зсередини, щоб зруйнувати Міністерство магії через поєднання темної магії з хворобою ясен.
Гаррі пирхнув зо сміху, і йому в ніс потрапило з півкелиха медовухи. Справді, вже заради цього одного варто було привести Луну сюди. Він відвів руку з келихом від вуст, кашлянув, стікаючи медовухою, та не міг стримати сміху, і тут побачив ще один дарунок долі: Арґус Філч тяг до них за вухо Драко Мелфоя.
— Пане професоре Слизороже, — Філч сопів, щелепа в нього тряслася, а вирячені очі блищали маніакальною жагою до виявлення правопорушників, — я побачив, як цей хлопець зачаївся у верхньому коридорі. Він каже, що був запрошений на ваше свято, але трохи спізнився. Чи ви надсилали йому запрошення?
Розлючений Мелфой вирвався з Філчевих лап.
— Карочє, добре, мене не запрошували! — сердито крикнув він. — Я хотів прийти незваним гостем! Що, щасливий?
— Е, ні! — заперечив Філч, хоч це не зовсім в'язалося з радістю, якою сяяло його обличчя. — Ти вскочив у халепу, он як! Хіба директор не казав, що нічні походеньки без дозволу заборонені? Казав чи ні, га?
— Усе добре, Арґусе, добре, — замахав рукою Слизоріг. — Це ж Різдво, й нема ніякого злочину в бажанні прийти на вечірку. Один-єдиний раз забудьмо про покарання. Драко, можеш тут залишатися.
Філчеве розчарування й обурення було цілком сподіване; але чому, подумав Гаррі, дивлячись на Мелфоя, той теж не особливо щасливий? І чому це Снейп зиркав на Мелфоя водночас сердито і... чи це можливо?... трохи злякано?
Та не встиг Гаррі усвідомити все побачене, як Філч відвернувся й почовгав геть, бурмочучи щось собі під ніс; Мелфой силувано всміхнувся й почав дякувати Слизорогові за великодушність, а Снейп знову надів незворушну маску.
— Та що там, — відмахнувся від Мелфоєвих подяк Слизоріг. — Зрештою, я був знайомий з твоїм дідом...
— Пане професоре, він завжди був про вас дуже високої думки, — мерщій підхопив Мелфой. — Казав, що не знав кращого за вас зіллєвара...
Гаррі глянув на Мелфоя. Його здивувало не підлабузництво Мелфоя, бо він роками спостерігав, як той постійно вихваляє Снейпа. Але він раптом помітив, що вигляд у Мелфоя якийсь хворобливий. Він уже хтозна відколи не бачив Мелфоя так близько; тепер добре було видно темні кола в нього під очима й відверто сірий колір його шкіри.
— На два слова, Драко, — сказав йому зненацька Снейп.
— Ой, та годі тобі, Северусе, — знову гикаючи, забідкався Слизоріг, — це ж Різдво, не будь такий суворий...
— Я вихователь його гуртожитку, і це мені вирішувати, бути мені суворим чи ні, — коротко відказав Снейп. — За мною, Драко.
Вони пішли — Снейп попереду, а набурмосений Мелфой ззаду. Гаррі якусь мить нерішуче стояв, а тоді пробурмотів:
— Луно, я на хвильку... е-е... в туалет.
— Добре, — життєрадісно озвалася Луна. Він уже відійшов на кілька кроків, коли йому почулося, що вона знову почала розмову про таємну ложу гнилоіклів з професоркою Трелоні, котру це питання щиро зацікавило.
Було досить легко в безлюдному коридорі витягти з кишені плаща-невидимку й накинути його на себе. Значно складніше виявилося знайти Снейпа й Мелфоя. Гаррі побіг по коридору — добре, що його тупіт не було чути за музикою й гамором, що долинали зі Слизорогового кабінету. Можливо, Снейп повів Мелфоя до свого кабінету в підвалі... чи до слизеринської вітальні... проте Гаррі притулявся вухом до кожнісіньких дверей, що їх минав. Аж нарешті, присівши біля замкової шпаринки останнього в коридорі класу, він почув, схвильовано здригнувшись, голоси.
— ...Драко, не можна припускатися помилок, бо якщо тебе виженуть...
— Карочє, я тут ні при чому, ясно?
— Сподіваюся, ти кажеш правду, бо це було зроблено незграбно й безглуздо. Тебе й так уже в цьому запідозрили.
— Хто, тіпа, запідозрив? — сердито запитав Мелфой. — Повторюю востаннє, то не я зробив, ясно? У тієї дівулі Бел є, мабуть, якийсь ворог, про якого ніхто не знає... не треба на мене так дивитися! Я знаю, що ви робите, я не дурний, але нічого не вийде... я можу вас зупинити!
Запала тиша, а тоді Снейп спокійно сказав:
— Ага... бачу, тітка Белатриса навчала тебе блокології. Драко, які думки ти намагаєшся приховати від хазяїна?
— Від нього я нічого не приховую, я лише хочу, щоб ви до мене не лізли!
Гаррі ще щільніше притулився вухом до шпарини... що сталося, що Мелфой почав отак говорити зі Снейпом, до якого завжди ставився з повагою, навіть симпатією?
— То он чому ти в цьому семестрі мене уникав! Боявся мого втручання? А чи розумієш ти, Драко, що варто комусь не з'явитися в мій кабінет після того, як я його неодноразово викликав...
— То призначте мені покарання! Тіпа, донесіть на мене Дамблдорові! — глузував Мелфой.
Знову запала тиша. Тоді Снейп сказав:
— Ти прекрасно знаєш, що я не хочу цього робити.
— То перестаньте мені наказувати й викликати до свого кабінету!
— Послухай мене, — так тихо сказав Снейп, що Гаррі мусив буквально втиснутися вухом у шпаринку, аби щось почути. — Я прагну тобі допомогти. Я поклявся твоїй матері, що захищатиму тебе. Драко, я дав незламну обітницю...
— Карочє, доведеться вам її, мабуть, порушити, бо мені ваш захист не потрібен! Це моє завдання, він мені його доручив, і я його виконаю! Я маю план, усе вийде — просто все триває трохи довше, ніж я думав!
— Що це за план?
— А це вже не ваше діло!
— Якщо ти скажеш, що задумав, то я зможу тобі допомогти...
— Мені вистачає помічників, дякую, я не сам!
— Сьогодні ти явно діяв сам, а тинятися по коридорах без захисту й підтримки — величезна дурість.
