Гаррі Поттер і Напівкровний Принц - Роулінг Джоан
"а ще друг"...
— Думаєш, Герміона справді цілувалася з Крумом? — запитав зненацька Рон, коли вони підійшли до Гладкої Пані. Гаррі винувато здригнувся, бо щойно уявляв себе в коридорі, де не було ніякого Рона, а лише він і Джіні...
— Що? — почуваючись ні в сих ні в тих, перепитав він. — Ну... е-е...
Чесно було б сказати "так", але він не хотів такого казати. Одначе Рон, мабуть, припустив найгірше лише з самого виразу його обличчя.
— Холодець з кропом, — похмуро буркнув він Гладкій Пані, й вони пролізли крізь отвір за портретом до вітальні.
Жоден з них більше не згадував про Джіні чи Герміону; вони взагалі того вечора майже не розмовляли й мовчки полягали спати, думаючи кожен про своє.
Гаррі довго не міг заснути й дивився на завісу свого ліжка зі стовпчиками на кожному розі, намагаючись переконати себе, що його почуття до Джіні — суто братерські. Хіба ж вони не прожили ціле літо, неначе брат і сестра, граючи в квідич, дражнячи Рона й насміхаючись над Біллом і Флегмою? Він уже багато років знав Джіні... природно, він відчував обов'язок її оберігати... природно, хотів її пильнувати... хотів роздерти Діна на шматочки, бо той її цілував... ні... треба, мабуть, стримувати це занадто братерське почуття...
Рон голосно захропів.
"Вона Ронова сестра, — категорично сказав сам собі Гаррі. — Ронова сестра. Вона недоступна". Він нізащо не ризикуватиме дружбою з Роном. Трохи підбивши подушку, надаючи їй зручної форми, Гаррі приготувався поринути в сон, щосили проганяючи від себе думки про Джіні.
На ранок Гаррі прокинувся трохи збаламучений і спантеличений цілою низкою снів про Рона, що ганявся за ним з битою відбивача. Та ближче до полудня він радий був би мати справу з тим Роном зі снів, а не з реальним своїм другом, який поводився так, наче його ґедзь укусив, не тільки з Джіні й Діном, а й до Герміони, яку це боляче вразило, ставився з крижаною й презирливою байдужістю. Ба більше, за цю ніч Рона наче підмінили — новий гарячий і злісний хлопець кидався на всіх, наче вибухозадий скрут. Гаррі цілісінький день намагався помирити Рона з Герміоною, та так і не зумів: урешті-решт Герміона пішла спати, тамуючи глибоке обурення, а Рон поплентався до хлопчачої спальні, насваривши кількох переляканих першокласників за те, що ті на нього подивилися.
На превелике розчарування Гаррі, ця незвична Ронова агресивність не вгамувалася за наступні кілька днів. Та найгірше було те, що вона збіглася зі ще більшим спадом його воротарської гри. Від цього він ставав ще войовничіший, отож на останньому тренуванні перед суботнім матчем Рон не лише не впіймав жодного м'яча, пробитого в його бік загоничами, а й так на всіх горлав, що довів Демелзу Робінс до сліз.
— Замовкни і дай їй спокій! — крикнув Пікс, на дві голови нижчий за Рона, зате з важкою биткою в руках.
— ДОСИТЬ! — заревів Гаррі, побачивши, які громи й блискавки метає на Рона Джіні; він вирішив утрутитися, доки ситуація ще під контролем, бо пам'ятав про її репутацію видатної майстрині з виконання закляття "Кажанячі шмарки". — Пікс, позбирай бладжери. Демелзо, заспокойся, ти сьогодні чудово грала. Роне... — він зачекав, поки всі віддалилися на безпечну відстань, а тоді сказав:
— Ти мій найкращий друг, але я тебе вижену з команди, якщо ти й далі будеш так з усіма поводитися.
На якусь мить Гаррі здалося, що Рон його вдарить, але сталося значно гірше: Рон раптом обвис на своїй мітлі; вся його войовничість вивітрилася й він сказав:
— Я йду з команди. Я повний нуль.
— Ти не нуль і нікуди ти не йдеш! — різко заперечив Гаррі, хапаючи Рона за мантію. — Коли ти в формі, тобі ніхто не може забити, але в тебе не все нормально з нервами!
— То ти хочеш сказати, що я ненормальний?
— Мабуть, що так!
Вони якусь мить сердито дивилися один на одного, а тоді Рон втомлено похитав головою.
— Я розумію, що ти вже не встигнеш знайти іншого воротаря, тому я завтра гратиму, але якщо ми програємо — а так воно й буде, — то я покину команду.
Ніякі вмовляння вже не помагали. За вечерею Гаррі намагався піднести Ронів дух, але Рон так затято плекав своє роздратування й обурення Герміоною, що нічого іншого не помічав. Згодом у вітальні Гаррі знову взявся за своє, навіть сказав, що вся команда буде страшенно пригнічена, якщо Рон піде, але команда, як на зло, зібралася в дальньому кутку, явно обсмоктуючи Ронові кістки й вовком зиркаючи в його бік. Потім Гаррі спробував зобразити гнів у надії пробудити в Ронові непокору й спротив, які йому знадобилися б для кращого захисту воріт, але ця хитрість мала такий самий успіх, що й підбадьорювання — Рон пішов спати у жахливому настрої.
Гаррі довго лежав у темряві й не засинав. Він не хотів програвати цей матч — не тільки тому, що це була його перша гра в ролі капітана, йому ще й кортіло перемогти Драко Мелфоя бодай у квідичі, якщо досі не зумів знайти доказів, які підтверджували б його підозри, що Драко — смертежер. Але якщо Рон гратиме так, як на останньому тренуванні, то їхні шанси на перемогу мізерні...
Якби ж він міг щось зробити, щоб Рон схаменувся... щоб зіграв на своєму найвищому рівні... щось таке, щоб цей день став для Рона по-справжньому добрим...
І рішення прийшло до Гаррі одним раптовим і прекрасним проблиском натхнення.
Сніданок наступного дня став дуже емоційною подією; слизеринці зустрічали голосним свистом і диким тютюканням кожнісінького гравця ґрифіндорської команди. Гаррі поглянув на стелю й побачив чисте, ясно-голубе небо: це був добрий знак.
Ґрифіндорці, чий стіл яснів червоно-золотими кольорами, радісно зустріли прихід Гаррі й Рона. Гаррі всміхнувся й помахав у відповідь рукою; Рон лише скривився й похитав головою.
— Веселіше, Роне! — крикнула Лаванда. — Я знаю, ти зіграєш блискуче!
Рон нічого їй не відповів.
— Чаю? — запитав у нього Гаррі. — Кави? Гарбузового соку?
— Та що завгодно, — похмуро буркнув Рон, надкушуючи грінку.
Минуло кілька хвилин, і Герміона, котрій за ці дні так набридла Ронова поведінка, що вона ходила на сніданок окремо, затрималася біля їхнього столу.
— І як ви почуваєтесь? — нерішуче спитала вона, дивлячись Ронові в потилицю.
— Добре, — відповів Гаррі, підсовуючи Ронові склянку з гарбузовим соком. — На, Роне. Випий.
Рон уже підніс було склянку до вуст, коли Герміона різко його зупинила.
— Не пий, Роне!
Хлопці здивовано глянули на неї.
— Чому? — спитав Рон.
Тепер Герміона дивилася на Гаррі, ніби не вірила своїм очам.
— Ти туди щось влив.
— Вибач, не зрозумів? — перепитав Гаррі.
— Ти мене добре почув. Я бачила. Ти щось підлив у Ронову склянку. З тієї пляшечки, що в тебе у правій руці!
— Не розумію, про що ти говориш, — смикнувся Гаррі, гарячково ховаючи пляшечку в кишеню.
— Роне, я застерігаю, не пий! — повторила стривожена Герміона, але Рон уже взяв склянку, випив до дна й буркнув:
— Не вчи мене, Герміоно.
Дівчина була вражена. Нахилившись так низько, щоб лише Гаррі міг її почути, вона просичала:
— Тебе за це треба вигнати. Я від тебе, Гаррі, такого не сподівалася!
— Чия б казала, а чия б мовчала, — прошипів він у відповідь. — Ти останнім часом нікого не приголомшувала?
Вона розвернулася й пішла. Гаррі подивився їй услід без найменшого жалю. Герміона ніколи до пуття не розуміла, яка серйозна штука квідич. Тоді зиркнув на Рона, що прицмокував губами.
— Пора, — безтурботно сказав Гаррі.
Підмерзла травичка хрустіла під ногами, коли вони йшли на стадіон.
— Пощастило з погодою, правда? — запитав Гаррі.
— Угу, — відповів Рон, блідий і хворобливий на вигляд.
Джіні й Демелза уже перевдяглися в квідичну форму й чекали на них у роздягальні.
— Умови для гри ідеальні, — сказала Джіні, мовби не помічаючи Рона. — І знаєш що? Слизеринський загонич Вейзі... він учора на тренуванні отримав бладжером по голові, й тепер не зможе грати! Але й це ще не все... Мелфой теж захворів!
— Що? — обернувся до неї Гаррі. — Мелфой захворів? А що з ним?
— Не маю зеленого поняття, але для нас це класно, — радісно сказала Джіні. — Замість нього гратиме Гарпер, він мій одноліток і справжній ідіот.
Гаррі неуважно всміхнувся; механічно вдягаючи яскраво-червону форму, думками він був далеко від стадіону. Колись Мелфой уже заявляв, що не може грати через поранення, але тоді він зробив усе можливе, щоб матч перенесли на кращий для слизеринців час. Чому він зараз так легко погодився на заміну? Він справді захворів чи прикидається?
— Щось мені це не подобається, скажи? — впівголоса звернувся він до Рона. — Те, що Мелфой не грає.
— А я сказав би, що нам повезло, — стенув плечима Рон, що вже трохи пожвавішав. — І Вейзі теж не буде, а він їхній найкращий бомбардир. Не хотів би я... стоп! — завмер він раптом, так і не натягши воротарські рукавиці, і пильно подивився на Гаррі.
— Що?
— Я... ти... — Рон стишив голос; видно було, що він переляканий і водночас схвильований. — Я пив... гарбузовий сік... чи ти не?..
Гаррі підняв брови, але нічого не сказав, окрім:
— За п'ять хвилин початок, взувайся.
Вони вийшли на поле під шалене ревіння і гул трибун. Одна половина стадіону була всуціль червоно-золота; іншу залило зелено-срібне море. Багато гафелпафців і рейвенкловців також уболівали за певну команду: поміж усього того галасу й оплесків дуже виразно лунало гарчання славнозвісного капелюха Луни Лавґуд з левом нагорі.
Гаррі підійшов до мадам Гуч — судді, яка вже була готова випустити з ящика м'ячі.
— Капітани, потисніть руки, — звеліла вона, і рука Гаррі трохи не сплющилася від потиску нового слизеринського капітана Уркугарта. — Сідайте на мітли. Після свистка... три... два... один...
Пролунав свисток, Гаррі, як і всі інші, різко відштовхнувся від замерзлої землі й злетів угору.
Гаррі літав по периметру поля, вистежуючи снича й не зводячи погляду з Гарпера, що шугав зиґзаґами далеко внизу. Тоді почувся голос, такий неприємно інакший, ніж у звичного всім колишнього коментатора.
— Гра почалася. Думаю, усіх нас здивував склад команди, яку цього року зібрав Поттер. Багато хто вважав, що Рональд Візлі, враховуючи нестабільність його торішньої гри на воротах, буде відрахований з команди, але, зрозуміло, дружба з капітаном відіграла вирішальну роль...
Ці слова були підтримані оплесками й глузливим тютюканням зі слизеринського сектора трибун.
